Сьогодні вшановуємо пам'ять закатованих українців заходу України. Спогади

Сьогодні, 23 червня, вшановуємо пам’ять жертв розстрілів у тюрмах заходу України. 

"77 років тому, у в’язницях на окупованій у 1939-му році території, радянська влада знищила понад 20 000 людей. 
З початком радянсько-німецької війни 22 червня 1941 року тюрми, що були переповнені політичними в’язнями, стали гострою проблемою для радянської влади. Особливо в прифронтовій зоні. Радянська влада вирішила цю проблему в характерний для неї спосіб. Одна з перших масових екзекуцій у рамках т. зв. розвантаження тюрем відбулася саме 23 червня 1941-го у в’язниці Луцька. Архівні документи свідчать, що станом на 10 червня у тюремному відділенні управління НКВД у Волинській обл. утримувалося 2 117 ув’язнених: здебільшого активісти ОУН, священики, інтелігенція. У доповідних записках начальнику тюремного відділення зазначалося, що у зв’язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти звільнили малолітніх, “указників” і засуджених за дрібні злочини. Всього 84 особи. Решту розстріляли з кулеметів та закидали гранатами. 
Вічна пам'ять убитим і закатованим. 
Вічна пам'ять жертвам радянської системи."

"6 липня 1941 року в Чортків увійшла німецька армія. Німці відкрили Чортківську тюрму. Люди йшли дивитися. Багато хто з них шукав там своїх рідних. Наша цьоця Марися ходила теж дивитися. Вона пішки йшла 20 км з села до Чорткова. Потім, на початку 80-х я слухала її розповідь про той жах, що вона там побачила. Було страшно навіть слухати... не те, що бачити. А що ті бідні люди пережили, у яких муках померли!... За що?! Тільки за те, що були українцями. Заарештували і замучили професорів Чортківської педшколи і молодь, яка там навчалася, тобто знищували освічених розумних українців. 
Мова йде про т. зв. чортківський квадрат смерті. У самій Чортківській тюрмі було знайдено близько 800 спотворених трупів. 2 липня в Умань погнали 1000 в’язнів Чортківської тюрми. То був пекельний шлях. Близько 200 розстріляли в дорозі. Решту замордували в Умані. 470 осіб вивезли ешелоном у місто Горький, де на них чекав розстріл. Четверта сторона чортківського квадрата смерті - у місті Заліщики, на тому місці, де колись залізничний міст через Дністер з’єднував Буковину з Галичиною. До підірваного моста 5 липня 1941 року о 16 год. 45 хв. підігнали 14 вагонів із в’язнями Чернівецької, Коломийської та Чортківської тюрем. Їх облили пальним, підпалили і штовхнули в Дністер. Загинуло близько 1000 людей. 
Вічна пам'ять убитим і закатованим. 
Вічна пам'ять жертвам радянської системи."

"Уперше про страшні події в Чортківській тюрмі я почула в 1979 році в Чортківському педучилищі, на парі, від викладачки української мови Джумаги Ольги Петрівни. Я тоді вчилася там на 1-му курсі. Не пам'ятаю, про що йшлося тоді на парі, і чому раптом Ольга Петрівна почала про це розповідати. Вона сказала про тюрму, що це дуже страшне місце, що там розстріляли і замордували в 1941 році багато молоді, яка вчилася тоді в педучилищі, і що переважно це були дівчата, такі, як ми. Коли розстрілювали і мордували, включали мотори тракторів і машин, щоб глушити зойки катованих і звуки пострілів. Але мешканці міста, які жили поблизу тюрми, все одно чули, що там відбувається щось страшне. 
Я пам'ятаю свій шок від почутого тоді. Тоді ще ніхто про це не говорив. Люди боялися про це розказувати. А Ольга Петрівна сказала нам про це на уроці в педучилищі! Це був 1979 рік, ще при Брєжнєві, - пік глибокого дрімучого застою "розвинутого соціалізму"! На неї могли донести."

"Українські щоденні вісти", 15.07.1941:
Мота Андрій, учень 9 кл. серед. школи, років 19. арештований 25. XII. 1940 р. родом зі Львова. Власноручний його підпис на печі камери ч. 24 в Замарстинівській тюрмі з датою 25. VI. 1941 р. свідчить, що цього дня він був ще живий. Хто має вістку про дальшу його долю, зволить ласкаво подати її на адресу: Мота Нестор, Львів, вул. На Байках 14 кв. 4.
Гнида Григорій, учитель "Р. Ш.", арештований 7. IX. 1940 р. НКВД в Задвір'ю, коло Золочева. перебував на Замарстинові від дня арештування до 16. VІ.41 р. Хто знав би щонебудь про його — просимо подати вістку. Адреса: Гнида Марія, Задвір'я, к. Золочева."

"

Згинули у львівських тюрмах НКВД

Ні людською мовою, ні письмом ніхто не всилі зобразити тих страхіть і тортур, що перетерпіли загинувші многочисленні жертви большевицького НКВД. Не можна тільки пережити, це треба було бачити. Точного числа і прізвищ закатованих жертв ще не знаємо. Покищо подаємо тільки перші, на швидку руку зібрані відомості про тих. що загинули в казаматах львівських тюрем НКВД.

В тюрмі при вул. Сапіги і Лонцького знайдено в келіях стоси кількохсот постріляних і змасакрованих трупів мужчин, жінок і дітей. Малу частину з них родини розпізнали і поховали, решту поховано у збірних могилах, тіла були вже так розложені, то годі їх було вже розпізнати. Ці жертви люди оглядали вже в суботу 29 і в неділю 30 червня, тобто ще перед приходом німецької армії, коли через Львів проходили вже нечисленні останні частини совітської армії, і коли львов'яни порозбивали тюрми. Крім цього на подвір'ї тюрми при вул. Лонцького і Сапіги були закопані на великому просторі трупи. Число їх невідоме.

В тюрмі при вул. Замарстинівській добули 36 трупів, а решта, біля 600, як ствердила комісія, лежать ще у пивницях, верствою високою до 2-ох метрів. Тіла в такому стані розкладу, що їх не можна вже повитягати. Тому комісія казала їх там замурувати.

В тюрмі "Брігідки" при вул. Кaзімірівській кількість трупів невідома. Тільки на подвір'ї земля свіжо зрушена на великому просторі, де теж мабуть лежать маси трупів.

Велику кількість людей розстріляно на Повиставовій площі. Шофер, який продовж цілої ночі возив туди з Бригідок в'язнів, подав, що там вбито понад триста людей. Повідомляють теж про розстріли в Білогорському лісі.

Нижче подаємо низку імен, розстріляних енкаведистами у Львові, яких родини відшукали між убитими і про їх смерть появилися клепсидри на мурах Львова.

1) Юрій Шухевич, відомий співак-тенор зі Львова, згинув 27-го червня 1941 р.;

2) Василь Бень, літ 55, підполковник Армії УНР, директор школи ім. Шашкевича, арештований 26. VI. ц. р. і цього ж дня розстріляний;

3) Григорій Кухар, магістер прав, літ 29. б. ревізор РСУК, головний бухгалтер Медінституту;

4) Евстахій Струк, 32 років життя, б. пластун, директор Медінституту;

5) Михайло Лизунець, 43 років життя, стрілець УСС, старшина УГА, бухгалтер Медінституту;

6) інж. Василь Геник-Березовський, науковий працівник Етнографічного Інституту;

7) м-р Данило Костецький, 35 років життя;

8) Орест Фільварків, член ОУН;

9) студ. мед. Іван Савка, 25 років життя;

10) Ольга Балицька, 26 років життя, урядничка;

11) Теодор Мацько, студ. мед.;
12) Степан Масний, студ. мед., 19 років життя.

[Українські щоденні вісти, 05.07.1941]"