Победитель конкурса «Я желаю, чтобы Житомир» попросил Шелудченко построить зоопарк. ФОТО

В этом году в Житомире впервые был проведен Интернет-конкурс пожеланий «Я желаю, чтобы Житомир».

Как сообщал «Журнал Житомира», к участию приглашались житомиряне и гости города без возрастных и географических ограничений.

Интересным было то, что жюри не знало, кто написал пожелание - ребенок или пожилой человек.

- За каждым пожеланием видится судьба житомирянина и каждое пожелание для нас очень важно. Так, ребенок пишет, что желает чтобы у родителей были достойные зарплаты, чтобы возобновилось строительство многоэтажек - и у ребенка появилась собственная комната. Или - сознательный взрослый желает, чтобы для житомирянина найбольшим преступлением была бы выброшена рядом с урной обертка от мороженого, - отметила городской председатель Вера Шелудченко.

Всего на электронный адрес конкурса поступило 37 работ, 6 из которых не соответствовало условиям конкурса. Лучшими жюри признало пожелания Елены Дейнеки, Лилии Воробьевой и Никиты Алексеева.

Мэр города Вера Шелудченко вручила победителям подарки и пожелала осуществления всех их мечтаний.

В свою очередь победитель, девятилетний Никита Алексеев, подарил мэру сувенир слоненка: «Вера Тимофеевна, я дарю Вам этого слоненка - символ удачи. И надеюсь, что Вы через несколько лет построите в Житомире зоопарк».

Олена Дейнека

Я бажаю, щоб Житомир став містом - містом добра та краси, чистоти і заможності, містом перспективи та розвитку…

Житомире, бажаю тобі мирного неба, чистого повітря та достатку кожній сім’ї.

Мешканцям хочу побажати не залишатися байдужими до проблем міста, щоб в майбутньому кожний житель міг пишатися своїм домом… Хочеться бачити наше місто щасливим в очах дітей, матерів, людей похилого віку. Бажаю, щоб люди побачили навкруги себе всю красу природи, красу людських взаємовідносин і зробили цей світ ще кращим.

…здоров’я, посмішок, здорових нащадків та затишку у родинах..

Житомире, бажаю тобі, щоб твої мешканці мали робочі місця для гідного життя, щоб громада по-справжньому відчувала піклування місцевої влади за рідне місто та його мешканців.

Житомире, в тобі переплітаються сива й славна давнина і запал молодості, модернізовані новобудови і шедеври архітектури минулих століть. Ти серйозний і водночас веселий, гомінкий і поважно тихий. Ти гордо несеш свою славу день за днем із покоління в покоління…

Йдучи вулицями Житомира, зливаюся з перехожими і відчуваю себе господарем (вірніше сказати - одним із господарів) рідного міста. Бо пройде зовсім небагато часу - і його буття залежатиме від мене і таких, як я. Саме від нас залежатиме твоє майбутнє.

Любові тобі, ніжної та щирої!

Я впевнена: якщо і надалі в серцях наших палатиме вогонь любові до Житомира, то повік не згасне його слава!

Люблю тебе Житомир - щирою й ніжною любов'ю….



Лілія Воробйова

У світі є багато знаменитих міст, які складають коштовну корону людської культури. А є маленькі, провінційні, тиха поезія яких народжувала ті імена, які створювали славу столиць. Наше рідне місто подарувало світові багато визначних постатей культури, науки, освіти.

Я бажаю, щоб ми, житомиряни, не забували про це. Нам є чим пишатися.

Я бажаю, щоб Житомир був сучасним, прогресивним містом, з розвинутою освітою і культурою, позбавленою дріб’язковсті

Я бажаю, щоб не міліла талантами наша земля, і щоб у міцних сім’ях житомирян щасливо і вільно зростали діти, а літні люди знаходили тепло своєї вечірньої лампи.

Я бажаю, щоб молодь не знала, що таке зневіра і песимізм і мала усі можливості для самореалізації у рідному місті.

Я бажаю, щоб вулицями мого міста ходили гарні люди, які у своїй більшості не переймаються тим, до якої партії належить його мер.

Я бажаю, щоб мої земляки ніколи не говорили про своє місто з іронією, а завжди з - повагою.

Я бажаю, щоб Житомир став для усіх житомирян містом, де хочеться жити, куди хочеться повертатися і куди хочеться запросити свої гостей…



Нікіта Алєксєєв

Я і моє місто. Я думаю, що ми з ним розуміємо один одного. Ми з містом дружимо. Коли я іду до школи, мені посміхаються не лише сусіди, а й самі вулиці. Вони зранку такі чисті, вимиті і привітні. А от коли повертаюся із занять, місто видається мені втомленим і не таким уже і чистим.

Я бажаю, щоб моє місто ніколи не втомлювалося, а завжди було затишним і привітним до дітей.

Я дуже люблю собак, вони розумні і вміють бути вдячними.

Часом я підгодовую і цуценят, і великих собак, які живуть у нашому мікрорайоні, але не мають хазяїна, який би турбувався про них. Я і мої друзі дуже шкодують по це. Однак я не один раз бачив, як зграї собак, яких стає дедалі більше, починають гризтися між собою, або з гавкотом біжать за велосепидистами і дітьми, які пробігають поруч. Тоді мені стає не дуже затишно. І місто стає не таким уже й дружелюбним до мене.

Я бажаю, щоб моє місто знайшло прихисток для бездомних тварин.

А можливо у місті колись з’явиться свій зоопарк?