Спортивный клуб «Легіон» привил моду на спорт в Житомире

Яким чином відбирають спортивних тренерів в Житомирі? Чи зуміє спортивна галузь розвинути наше місто? Як придушують піжонство житомирських футболістів?

Про це та багато іншого - далі в інтерв’ю.

Спорт на теренах Житомира почав прогресивно розвиватись 10 років тому, а саме 12 листопада 2003 року. Цього дня в Житомирі запрацював спортивний клуб «Легіон».

Репортер Ірина Сташко поспілкувалась з президентом СК «Легіону» Олександром Коцюбко, який розповів як все було.

- Як виникла ідея створення спортивного клубу?

- Я не міг дивитись, як діти шатаються вулицями після школи. Тим паче я не міг змиритись, як діти від бездіяльності починали пити, палити і підсідати на голку. І винити в цьому не можна ні батьків, адже вони на роботі, ні дітей, яким хочеться чогось нового. Тому разом із батьками школи №1, в якій я на той час був головою піклувальної ради, прийняли рішення створити боксерський клуб. І першим тренером майбутніх боксерів став Кирилюк Володимир Васильович.

- Зараз в клубі, крім боксу, є ще футбол і боротьба. Як ці види спорту з’явились?

- Я розумів, що потрібно залучати якомога більше дітей до спортивної галузі. Тому й вирішив з боксерського клубу зробити спортивний, адже завжди має бути вибір. Всі ми різні: комусь до душі бокс, комусь - фігурне катання. І щоб не обмежувати дітей в одному виді спорту, в клубі з’явились греко-римська боротьба і футбол. Дитина має сама обрати, з яким видом спорту пов’язати своє життя. Передусім, це навчає бути відповідальним за свої вчинки.

- А чому ж все-таки футбол і боротьба? А як же фігурне катання?

- Недарма кажуть, що футбол – це більше, ніж гра. Тим паче, в нашій країні це вид спорту №1. Так і почали виховувати перспективних футболістів, які в майбутньому зможуть підняти рівень футболу як в нашому місті, так і на всій Україні.

А боротьба з’явилась завдяки майстру спорту СССР з греко-римської боротьби Йосипенко Олексію, який і почав манити дітей до цього виду спорту. Крім цього, Олексій Віталійович – учень самого Володимира Тарорухіна. Для нас це честь, що людина такого масштабу навчає житомирських дітей. А щодо фігурного катання?.. Відповідь буде занадто очевидною. Головне, клуб створювався не під окремі види спорту, а для того, щоб діти були біля других батьків – тренерів, а не на вулиці. Для цього й існує «Легіон».

- А назва клубу як вигадувалась?

- Це вже так давно було… Пам’ятаю, що про неї тиждень думали. Були всякі варіанти від стандартних «Арсенал» до смішних, але тут промовчу. Хто саме сказав «Легіон» не згадаю, але завжди асоціюю цю назву із біблійною цитатою «Я призову на помощь легионы ангелов».

- Ви прирівнюєте вихованців до ангелів?

- Та ні. Це було би богохульством. Цитатою я підкреслює світлий підтекст слова «легіонер», адже вона несе в собі мужність, силу й гармонію.

- Хто такий легіонер?

- Це той, хто поступиться місцем у транспорті, хто допоможе перейти бабусі через дорогу, хто пропустить вперед у черзі, хто не буду смітити на вулиці. А все тому, що, в першу чергу, ми виховуємо людей, а потім спортсменів. Це одна із запорук нашого успіху. Крім цього, ми завжди дивимось за успіхами в школі. І якщо є скарги від вчителів або погані оцінки в табелі, ми відсторонюємо від тренувань на певний період. Таким чином, виховуємо у них відповідальність і жагу до навчання.

- І що діти одразу ж підтягуються у навчанні?

- Звісно. Спорт для них – це життя, тренери – наставники по життю, а клуб - другий будинок. Можу стверджувати, що діти радше залишили школу заради спорту, ніж навпаки.

- Яким має бути тренер «Легіону»?

- Один з головних пунктів – це знайти спільну мову з дітьми. Діти формуючись поглинають все як губка. Дуже важливо, щоб тренер зумів їх підтримати в перехідному віці, допомогти у вирішенні якихось питань і наставити на правильний шлях. Він вчить дітей не лише обмінюватись думками за допомогою жестів під час гри, бою, але й словами.

- Критерії відбору тренерів.

- Чесність, порядність, любов до дітей. Тренер має свій вид спорту пропускати через серце і донести цю любов своїм вихованцям. Тобто, безперечно, тренер «Легіону» має бути професіоналом своєї справи. Цього досить, щоб стати частиною нашої команди.

- Батьки не бояться віддавати дітей на бокс й боротьбу?

- Боялись до тих пір, поки наш клуб не показав, які це красиві види спорту. Сім років тому в драмтеатрі ми провели «Король житомирського рингу». Керівництво «Легіону» запросило взяти участь видатних людей нашого міста, які змагались за цей титул. Тим самим ми довели, що ці види спорту не навчають хуліганству, а, навпаки, виховують справжнього чоловіка, захисника своєї сім'ї.

- То вам вдалось переконати батьків?

- Звісно. Після цих змагань у нас був перебір учнів. За тиждень до клубу привели 400 дітей.

- Стати вихованцем вашого клубу складно?

- Зовсім ні. Головне – це прагнення. Ми приймаємо до себе всіх дітей. У нас займаються навіть діти-інваліди, адже політика нашого клубу полягає в популяризації спорту для всіх, тому й нікого не обділяємо. Тим паче, що заняття в нас повністю безкоштовні. І навіть якщо батьки не в змозі купити дитині кросівки чи костюм, ми видамо їй самі.

- Може, спортивна галузь витягне наше місто на новий якісний рівень?

- Клуби потрібно створювати, спорт розвивати, дітей підтримувати. З цією ідеєю я хочу достукатися до керівництва міської ради, адже рівень розвитку спорту визначає рівень розвитку міста. Чому це не зрозуміло для людей при владі залишається для мене таємницею. І взагалі спорт  – це альтернатива алкоголю, хуліганству, курінню й наркотикам. Кращого методу боротьби з такими проблемами ще не придумали.

- Але ж погодьтесь, що неправильно заперечувати думку щодо здорового способу життя спортсменів. Тільки згадаймо, як футболісти славляться в клубах…

- Думка, що футболісти п’ють, частково неправдива. Вони можуть відсвяткувати перемогу чи відвести душу за програш, адже їм теж потрібно розслаблятись. Але при цьому вони пам’ятають про режим і підтримку форми, бо це їхній хліб. Я впевнено кажу, що до горілки вони не тягнуться. Футболісти полюбляють випити пива, адже футбол без пива – не футбол. І я не бачу тут нічого страшного, тому що футболісти на поле виходять, бігають 90 хвилин і забивають. Навряд чи би «вічно п’яні» таке б змогли. Скажу їм у виправдання, що всі ми люди і повинні мати час на відпочинок.

- А піжонство придушуєте?

- Для футболіста головне - це вийти в основі, а не сидіти на лаві запасних. Тому, якщо він хоче пасти задніх, то хто йому лікар. Зазвичай піжоняться ті, хто по суті нічого з себе не представляє або ж не прогресує. І тоді, що йому залишається ще робити, як не піжонитись, зайнявши стабільне місце в запасі команди. Але наші легіонери – чемпіони, а не піжони. Вони завжди мусять бути на висоті і відстоювати цей титул. Тому ні тренер, ні я з такою проблемою поки не стикався.

- Які традиції має «Легіон»?

- Найважливіша наша традиція - це передача повноважень від тренера до його вихованця, тобто, коли наш вихованець стає нашим тренером. Надзвичайно приємно, коли учень вбирає в себе краще від тренера і стає продовжувачем його настанов, ідей, правил життя, при цьому додаючи свого.

Ще однією важливою традицією для нас є, коли наші минулі учні, вже будучи батьками, приводять своїх дітей до нас. Це те, що ціниться, пам’ятається і приносить радість.

- Найпрестижніша нагорода спортивного клубу?

- Вдячність дітей. Найпрестижніша, найкраща, найбажаніша нагорода. Сяючі очі, посмішки наших легіонерів не зрівняються ні з якими кубками й грамотами. Немає в світі нічого приємнішого, коли твій учень добився результату, коли твій учень перший, коли твій учень не зупиняється на досягнутому. Для мене всі легіонери - як мої діти. Навіть якщо вони вже дорослі, все одно залишаться дітьми.

- Тобто, у вас, крім рідних, ще 5026 дітей?

 - 5026 – це весь склад СК «Легіон»: діти, батьки, рідні, тренерський склад, вболівальники. І кожен із них має свої іменні посвідчення «Легіон». В будь-якому разі це моя родина, наші вихованці – мої діти, а наш клуб – мій дім.

Ірина Сташко