Іронічно про головне

(ремінісценції за темами Митця)

Спрaвжнє мистецтво - це декiлькa прошaркiв. Деякi бaчaть тiльки те, що зверху лежить. Освiченa людинa сприймaє все нaбaгaто глибше.
(Лесь Подерв’янський, митець)

Часом, озираючись на відносно нещодавні події тверезим, не замутненим емоціями та адреналіном поглядом, розглядаючи їх під не зовсім звичним кутом – в черговий раз відчуваєш подив від того, що все вже колись було, і про все вже сказано, повторювати шаблони – недоречно, а надмірна серйозність – шкодить здоровому глузду.
Так і автору нижченаведеного дилетантського опусу не вдалася жодна зі спроб «прокоментувати та вісвітлити» події, в центрі яких йому довелося опинитися 10-го вересня 2010 року – на згадку чомусь постійно спадали фрагменти змістовних прозрінь чи не найвидатнішого оспівувача національної ментальності. Тому й вирішив не заморочуватися, а розповісти так, як думається. Всерйоз, зрозуміло, не вийшло… та хоча б якось (збережено лексику і орфографію п’єс Митця).

«Повинні ми любити всіх п*******в, злодіїв, убивць.
Бо кожний з них - народ, всі - богоносці.»

Отже – 10-те вересня 2010-го року.
Об’єктивно кажучи – це був провал. Ні, зовні все виглядало яскравою ілюстрацією торжества методу «ситуативного партнерстава». Хто б чого не казав, але що вдалося – те вдалося: червоні, білі та жовто-зелені прапори створювали неповторний шарм єдності протилежностей в апофеозі «дружби проти» чинної міської влади. Враховуючи ж, що серед організаторів дійства вистачало також «неформальних» і «безпрапор-них», акцію можна було б вважати переконливою.

«…бо всі люди - це браття на землі.»

Ідея спільної протестної акції народилася ще на початку тижня і пережила не одне обговорення, не одну зміну планів та сценаріїв, залишила по собі чимало знищених нервових клітин. Врешті решт було визначено: кожен учасник іде «своєю колоною», під своїми гаслами, прапорами тощо. А там вже –

«место встречи изминить нельзя ****ь»

Власне, десь так воно й вийшло. За великим рахунком. Хоча вже згадана ментальність внесла свої корективи, зірвавши брудні простирадла добрих намірів з беззахисно чистої об’єктивної реальності.

Входить натовп. Натовп дико i страшно реве. Подекуди можна почути обривки розлючених фраз типу: «Хлопцi! Хорош ноги бить. Начальство очки гребе, а ми синцi лопатою вигребаємо.»  
Входить Данко та стрiля з пiстолету в повiтря.
Данко. Мовчать!
Всi мовчать так, що навiть стає нiяково.
Данко. Не розмишлять! Чмо японське! Iттiть!
Голос. Та куди ж iттiть?
Данко. Iттiть. Контра. Кто не хоче, вб'ю на***!
Данко вириває з грудей сердце, яке свiтить карасиновим свiтом, i вимахує ним як фонарем.
Голос з натовпу. Нi *** собi!
Данко. (Кричить.) Урааа! Вперьод, чмо японське!
Всi бiжать за Данком у напрямку протилежному тому з якого прийшли.

Підстави для суперечки на тему «хто до кого приєднається – Михайлівська до майдану, чи навпаки» зникли вже на початку: тролейбусників і активістів «Житомирського антикорупційного руху» з’явилося недостатньо навіть для того, щоб розгорнути плакати – «протестний дух» очевидно має ту спільну рису з «пердячим паром», що нетривкий і швидко випаровується. «Тепловики» як і минулого разу – 18-го серпня, взагалі не прийшли. Пізніше підтягнулися комуністи та «Марш патріотів», але й їх рук на початку ледве вистачало, щоб утримувати власні прапори. Стовбичити під годинником у такому непрезентативному складі, дійсно, було б щонайменше посміховиськом.

Данко. Iттiть!
Голос з натовпу. Та вже мабуть прийшли.
Данко. Контра. Не п***iть. Iттiть.
Голос з натовпу. Я **ав таку жизнь.
Данко. Харош, ****а ваша мати. Шо поставали?

Натомість на іншому боці Бердичівської, згуртовані чимось більш суттєвим, ніж абстрактний «дух», шикувалися кількасотенні лави під жовто-зеленими стягами, розгорталося мобільне звукопідсилювальне обладнання… не вистачало хіба що буфету.

Запопадливий голос з натовпу. Данко! Серце згасне!
Справдi. Серце в руцi Данко починає гаснути. Данко кидає його з розмаху об кочку i затаптує ногами. Потiм вирива у себа печiнку. Печiнка вiдразу ж починає горiти синiм вогнем.
Данко. (несамовито реве) Iттiть!
Данко i натовп зникають у напрямку протилежному тому з якого прийшли.

Основне правило демократії «меншість не може диктувати волю більшості» ніхто не відміняв – довелося й собі скористатися пішохідним переходом. Нехай і з деяким запізненням, але захід під напівіронічною назвою «хвиля народного гніву» таки розпочався.

Чути розбещенi крики морських птахiв, ревiння моржа, а також iншi звуки, iздаваємиє різною морською сволотою. Входить Гамлєт, вдягнутий в зручну приємну товстовку і такі ж самі парусинові штани. Гамлєт красиво підперезаний вузеньким шкіряним пояском. Він босий, бородатий і пацаватий

Вибачившись перед правоохоронцями за непорозуміння (зрозуміло, не обійшлося без претензій щодо зміни місця проведення «пікетів» відносно заявленого), ваш покірний слуга зачитав текст звернення від імені житомирян до міського голови:

Житомирському міському голові ШЕЛУДЧЕНКО В.Т.
ШАНОВНА ВІРО ТИМОФІЇВНО!
Ми, громадяни України – мешканці міста Житомира, висловлюємо своє обурення діями очолюваної Вами Житомирської міської ради та її виконавчих органів, які суперечать інтересам територіальної громади міста і створюють небезпеку, а інколи й очевидно тягнуть за собою втрату комунального майна, підприємств та земельних ресурсів міста.
Це, в першу чергу, стосується непрозорих методів приватизації та/або надання в користування об’єктів нерухомості і земель комунальної форми власності – коли значна їх частина, шляхом використання побудованих на недовершеності чинного законодавства тіньових схем, фактично привласнюється за безцінь, нерідко і взагалі безоплатно, певним колом очолюваних Вами представників депутатського корпусу та виконавчих органів влади за їх попередньою змовою і Вашої участі.
Внаслідок чого не лише порушуються принципи соціальної справедливості у відношенні до пересічних мешканців міста – міський бюджет втрачає значні кошти, які, в разі чесної і прозорої реалізації дійсно надлишкових ресурсів, безумовно дозволили б не лише підтримувати міське господарство в належному стані, а ще й дати можливість для його розвитку.
Натомість за роки Вашого управління містом, при допомозі підконтрольної Вам більшості депутатського корпусу та окремих посадовців виконавчих органів, доведено до межі банкрутства ключові підприємства комунального господарства.
Зокрема це стосується стратегічно важливих для міста комунальних підприємств «Житомиртеплокомуненерго» та «Житомирське трамвайно-тролейбусне управління» - останнє з яких було цілеспрямовано заплутано в боргах і знаходиться під загрозою остаточної ліквідації з втратою всієї матеріально-технічної бази (яка, до речі, частково вже безсоромно працює на користь приватних перевізників).
Така ж доля, з Вашої та Ваших співучасників легкої руки, чекає і на «Житомиртеплокомуненерго», мережі та теплогенеруючі потужності якого і так вже доведені до ручки внаслідок хронічного недофінансування.
Не в кращому становищі знаходиться і міськводоканал. Але за роки Вашого керування для відновлення водопостачальних мереж і приведення в порядок міської каналізації взагалі не зроблено нічого.
Що вже казати про стан міських доріг, житлового фонду, дворів тощо – коли навіть болюча тема міського сміттєзвалища давно перетворилася на анекдотичну «казку про білого бичка»?
Але ж все в нашому господарстві могло б бути зовсім інакше, якби не свідоме з боку Вашого і Ваших посібників нехтування інтересами громади заради власного збагачення – лише з доведених документально фактів безгосподарності і фінансових зловживань, включно до прямих порушень чинного законодавства, вимальовується сума втрачених громадою коштів, яку можна співставити с річним бюджетом міста!
Віро Тимофіївно! Чим, крім власної кишені, переймалися Ви і Ваше оточення впродовж більше ніж чотирьох років?! Тільки не згадуйте про «лавочку спогадів», сумнозвісний фонтан на Соборному майдані та подекуди залатані і освітлені мізерні шматочки міських вулиць – за вищезгадані, розтринькані Вами, гроші наше місто вже давно могло б претендувати на статус «європейського» - лише вкраденого на тому самому фонтані вистачило б для асфальтування щонайменше цілої вулиці.

Ми, житомиряни, розуміємо, що більшої частини втраченого вже не повернути, але не можемо миритися з тим, як на наших очах розграбовується і знищується останнє. Тому вимагаємо від Вас – Житомирського міського голови, та від депутатів Житомирської міської ради наступне:
1. Негайно, терміном до закінчення цієї каденції міської ради, оголосити мораторій на будь-яке відчудження та/або надання у користування, реорганізацію, заставу, передачу до статутних фондів тощо майна територіальної громади: будівель, приміщень, земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, рухомого та нерухомого майна підприємств комунальної форми власності. Призупинити дію вже прийнятих у цьому році відповідних рішень – до перегляду їх наступним складом міської ради, включно, за необхідності, до публічного їх обговорення.
2. Невідкладно скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №470 від 24.06.2010р. стосовно реорганізації КП «ЖТТУ» та рішення міської ради №1171 від 02.03.2010р. щодо отримання підприємством «Житомиртеплокомуненерго» кредиту від Європейского банку реконструкції та розвитку – як таких, що безумовно потребують проведення ретельного додаткового вивчення і консультацій, до громадського обговорення включно.

І останнє. Не секрет, що 31-го жовтня Ви спробуєте знову обійняти посаду міського голови. Також цілком можливо, що всі ми – житомиряни, у чомусь помиляемося – або помилковими є ті документи, на які ми спираємося у своїх претензіях на Вашу адресу. Але, якщо Ви впевнені, що висловлені вище претензії безпідставні і Вам нічого боятися відповідальності:

ШАНОВНА ВІРО ТИМОФІЇВНО!
ЗДАЙТЕ ПУБЛІЧНО СВІЙ ЗАКОРДОННИЙ ПАСПОРТ!
Можливо тоді люди швидше Вам повірять?

Хоча помітне пожвавлення аудиторії викликав хіба що пасаж про закордонний паспорт – за годину звернення все ж таки зібрало майже чотири сотні підписів:

 




(показує скользку пpотивну камінюку і швиpяє її в моpе)
Голос з моpя. От я ****ь щас якомусь п*****су кину!!!
З моpя вилазить вєтєpан війни в плавках і з колодками на волохатих гpудях. Одна нога у нього на 10 сантиметpів коpотша за іншу.

Досвічені у проведенні подібних заходів люди потому дорікали мені: мовляв, надавати мікрофона будь-кому з аудиторії – необережно з причини непрогнозованості. Студійна звичка тримати ефір під контролем допомогла якось викручуватися, хоча…
«Раненый в ноги и груди» літній добродій, який, не дивлячись на характер задекларованих поранень, досить спритно опинився біля мікрофону і розповів присутнім про свої претензії до влади – мовляв, двадцять років обіцяла йому машину, - відразу потому спробувавши перейти до політичної агітації…
Глуха, але голосиста бабця з ветеранським посвідченням в якості своєрідного пропуску – яка зірвала оплески щирою лайкою…
Штрейкбрехерка з 1-го тролейбусного депо із повідомленням на кшталт «все в порядку, і ось на ці вихідні їх всіх повезуть на гриби» – що втікла відразу, як в досить жорсткій формі виникла дискусія про регулярність руху міських тролейбусів.
Робітниця міськводоканалу, що знервовано плутала ім’я та по-батькові керівника, якого палко вимагала повернути на посаду…
Безумовно, вони створювали деякі незручності ведучому – хоча дещо розважили натовп, і заплановані виступи більш компетентних учасників вже не ризикували здатися нудними та штучними.
А згадка про тарифи на тепло та гаряче водопостачання і взагалі підняла майдан Корольова у єдиному жовто-зеленому пориві.

Входить натовп з Данком.
Данко. (шуткує) Вот нi***ова пагодка.
(Натовп мовчить)
Данко. Шо мовчите? Га? Де Iзергiль, стара ****ь!
Голос з натовпу. Вчора здохла.
Данко. (Невпевнено) Iттiть.
Голос з натовпу. А не пiшов би ти на ***!

Вкотре впевнився: «ситуативне партнерство» найкраще складається між рівними.
То ж не дивно, що приєднання до заходу Самого господаря жовто-зеленої «колони» пана Заславського не могло не відправити фактично в забуття вимоги щодо дій влади відносно комунального майна, електротранспорту і теплопостачальних потужностей міста.

Запопадливий голос з натовпу. Данко! Печiнка згасає. (Данко кида об пол смердючу згорiлу печiнку)
Запопадливий голос з натовпу. Данко! Нирки рви — вони горiтимуть. (Данко вирива нирки. Вони горять, але не так яскраво, як хотiлося. Тодi Данко i їх кидає у пiсок.)
Данко. Що, па***ки. Тепер довольнi?
(Натовп мовчить)
Данко. Тепер Вам ****єц! (помирає)
Голос з натовпу. Нi*** нє ****єц! Ми тут в пустинi сад зробимо!

Михайло Віталійович, як безумовний фахівець у сфері тонкощів фізики транспортування «блакитного палива», відразу і остаточно визначив: тарифи.

І натовп закохано видихнув: тарифи…

Голоси. А вiрно хлопцi! А дiло каже!

Все закінчується – закінчився і цей мітинг. Наприкінці ще довелося поспілкуватися з певним колом присутніх, які по черзі і всі разом скаржилися мені на свої негаразди - найширшого спектру... хоча і скаржників виявилося не так вже й багато...

Решта помчали підписуватись «проти тарифів».

Голос. Ураааааа! Вперед, чмо японське!
Завiса.

(далі буде)