Гриби і журналістика

Як позначився небувалий врожай грибів на “свободі слова” по-житомирськи? Що таке “журналістська етика” і з якими грибочками її краще вживати? Саме такі питання все частіше спадають на думку при ознайомленні з деякими публікаціями в масс-медіа, зокрема житомирських.

Власне кажучи, не так вже й добре вродили ті гриби – це якщо брати до уваги лише їстивні. Разом із тим, грибників у лісі не меншає – кошики повні, а що в тих кошиках...
Не інакше як впливом галюциногенів, що їх вміщують ті грибочки, які зазвичай нормальна людина в їжу вживати не стане, останнім часом можна пояснити переважну більшість “коментарів” та “дискусій”, що додаються до тих або інших інформаційних повідомлень “пересічними читачами” інтернет-ресурсів. Певно, що виключно “ідучи назустріч побажанням трудящих” деякі автори таких повідомлень також почали вдаватися до використання аналогічного допінгу – щоб, так би мовити – бути зрозумілішими відповідній аудиторії.

Саме один з таких витворів галюциногенного деліріуму і став поштовхом до бесіди головного редактора “КРОК Радіо” Ігоря Іваницького з Іриною Синявською – головою громадського об’єднання “Житомирська ініціатива” і людиною безумовно компетентною в питаннях, що розглядатимуться нижче. Почути точку зору Ірини Максимівни кожен бажаючий може за цим посиланням. Наразі ж я... просто наведу свій особистий коментар.

Отже.

В середу, 29-го жовтня, мені нарешті відкрився таємний зміст безглуздих на перший погляд натяків попередніх двох днів, зокрема – в’їдливий сарказм, що натяки ці супроводжував. І дійсно – натякали ж переважно ті, хто вже кілька років поспіль даремно намагається відшукати компромат на вашого покірного слугу, а тут – ось воно: публікація на сайті “Скандальний Житомир” (з числа тих, що останнім часом розплодилися як... вибори ж бо у нас – як Новий рік, от і намагаються свої п’ять копійок... урвати, дарма що ні розуму, ні талану). Підзаголовок публікації “Корабль и крысы” (дивною логікою матеріал, викладений українською... майже українською, супроводжується підзаголовком на російській) вже “задає тон”. З посиланням на “джерело у прес-службі міської організації БЮТ” (ще одна дурниця – прес-служби зазвичай для того й існують, щоб публічно проголошувати офіційну інформацію відповідної структури), розповідається про переговори керівника цієї організації Олега Черпицького “щодо отримання прохідного місця у виборчому списку блоку столичного мера Леоніда Черновецького”. Три абзаци “вумних” припущень і характеристик – то вже звичайна піар-жуйка, здатна хіба що нудьгу нагнати.

А от четвертий абзац – саме він викликав у мене, не стану приховувати – глибоке обурення, бо ж не лише безперечно наносить шкоду моїй репутації (а я, як відомо, репутацією своєю переймаюся не на жарт), але й уявляє собою унікальну маячню – чотири свідомо брехливі твердження, що їх дозволив собі автор матеріалу – в одному реченні з двох десятків слів. А саме:
Відомо, що на Житомирщині навколо “Льоні-Космосу” вже гуртуються екс-депутат міської ради Житомира Ігор Іваницький (“регіонал”) та неодноразовий учасник мерських перегонів Юрій Бобер.

Насамперед насмілюся нагадати деяким псевдо-журналістам, що термін “відомо” використовується до інформації, підтвердженої фактами. В іншому випадку адекватна людина вдається до термінів “можливо”, “ходять чутки” тощо. Я, наприклад, можу собі дозволити припущення – з посиланням на отриману від місцевого двірника інформацію, - стосовно того, що “Скандальний Житомир” створено, утримується і редагується особами, які зазвичай надають платні послуги нетрадиційної сексуальної орієнтації (у пасивній ролі). Припущення. Говорити ж про “відомо” я мав би право, лише скориставшись такими послугами (не приведи боже) або “маючи на підхваті” менш за мене гидливого свідка...

То що ж “відомо” авторам згаданої публікації? Відомо, що Іваницького Ігоря Миколайовича нещодавно відкликано зі складу Житомирської міської ради п’ятого скликання, тобто, за тверезою логікою (не отруєною галюциногенами рослинного походження) – не може не бути відомо про причини такого відкликання, зокрема й про те, що імярек ще в грудні 2006-го склав повноваження голови і залишив фракцію Партії регіонів у міськраді, а з 4-го квітня цього року – вже навіть не є членом цієї ОПГ ( http://zhitomir.info/news_16949.html ). Натомість автор має нахабство обізвати І.М.Іваницького “регіоналом”... грибочки? чи таки свідома інсинуація?

В той же час автору “відомо”, що згаданий “екс-депутат” вже десь “гуртується”... навіть у коментарях до оригінальної публікації знайшлася адекватна особа, яка, на мій погляд – більш ніж вдало сформулювала свій подив від прочитаного: “де Іваницький, а де Черновецький?”

Дарма, брехати – не копати, тому й ентузіазму у автора – на трьох... вірніше – на чотирьох, на чотири, тобто, брехні за раз...

Абстрактно я розумію, що як людина публічна – вимушений “наростити шкіру” і “не звертати увагу” – в лайні, яке може безкарно вилити на будь кого черговий анонім, дефіциту не спостерігається. Але є речі, які інакше як особисту образу сприйняти неможливо. Не можу не погодитися з тими, хто вже зробив мені зауваження – дійсно, я занадто емоційно відреагував в коментарях до публікації, але ж... записати мене в одну команду з Юрієм Бобром?...

Я здогадуюсь, від кого тягнуться ці наклепи – але за руку не зловив. Істоти ті ж самі, що останніми місяцями так само анонімно дозволяли собі не менш брудні висловлювання на адресу мою і моєї родини... не зловив, бо анонімні вони. Як і у цьому випадку. В телефонній бесіді журналіст, що редагує згаданий ресурс, підтвердив: “Прийшли, принесли текст, заплатили – ми й розмістили”. Замовника називати відмовився – “журналістська етика”. Журналіст той прекрасно обізнаний щодо всіх перерахованих н’юансів, має номер мого телефона, бував і в редакції – що заважало хоча б уточнення зробити? Чи, коли мова йде про гроші – етика “вихідна”? До речі, як виявилося – жодних проблем з публікацією спростування немає... за гроші, звичайно. “Етика”...

Люди старшого покоління пам’ятають часи, за яких кожна друкарська машинка була на обліку, тому кожен автор усвідомлював свою відповідальність за кожне написане слово. Тоді ми вважали такий стан речей “обмеженням свободи слова”. Обмеження вже немає. Немає й відповідальності. Вірніше, закон таку відповідальність передбачає – але лише у відношенні до легальних масс-медіа. Тому й набули такої популярності різноманітні анонімні листівки – підписані неіснуючими “організаціями”, невідомого походження Інтернет-сайти з гордою назвою “інформаційні”, анонімні “обговорювання” на численних Інтернет-форумах тощо – ляпай що завгодно, будь яку маячню і дурість – все одно ніхто тебе не знає і шукати не стане.

Свобода слова давно вже перетворилася на свободу марнослів’я. І найгірше в цьому те, що спрацьовує, бо люди звикли вірити написаному – навіть написаному на паркані: “чого б про це писали, якби нічого за тим не було?” – традиційна реакція пересічного громадянина. Нехай він навіть сам знає достеменно, що “там – лише дрова”.

Тому, і лише тому, я пишу ці рядки. Прекрасно усвідомлюючи, скільки бруду буде вилито і у відповідь на них. Пишу, бо знаю – мало хто обтяжить себе прослуховуванням викладеного вище матеріалу – а саме там конкретні відповіді по суті згаданих питань. Певно, що й прочитає ці рядки до кінця небагато хто, ще менше – зрозуміють прочитане... для тих одиниць людей зі здоровим глуздом, що здатні чути ще когось, крім себе-улюблених, додам ще одну “дрібничку”.

Вибори. Саме вибори, які будуть чи ні – ще невідомо (а за ними вже й президентські, а там і місцеві) – ось саме у цьому мотиви і причини чергової хвилі активності політичних вонючок. Вибори – які у сьогоднішньому виразі є нічим іншим як грандіозним фарсом.

Саме про це йшлося в бесіді з Іриною Синявською. Про те, що людей свідомо підведено до межі, за якою настає зневіра і огида. Вже сьогодні численні соціальні опитування, не дивлячись на очевидно замовний їх характер, дають одну стабільну цифру – близько третини громадян України або не піде голосувати, або проголосує проти всіх.

І це – найгірший для залишків нашої держави варіант, – варіант, про який мріють об’єднані спільними мироїдськими інтересами проводарі так званих “партій”. Бо ж саме голоси тих, хто не проголосує, або проголосує проти всіх, або проголосує за якусь з декоративних “партій” – які й уві сні не бачать себе близько до прохідного бар’єру, - відповідно до чинного виборчого законодавства будуть зараховані тим, хто бар’єр цей перетне. “По-чесному” – кожній “політичній силі” пропорційно до її результату в їх – між собою, заліку. Чим більше вас буде таких, хто віддасть своє “волевиявлення” за порожнечу – тим краще для них, самі собі намалють, самі себе визнають “всенародно обраними” – і будуть панувати. Навік. Бо ніколи вже не вдасться виправити цієї помилки: самі собі й закони відповідно скоригують – щоб унебезпечитися на майбутнє від іллюзій “демократичного вибору”.

Не знаю, як ви, а ми – вся наша сім’я, таки що не мали наміру приймати участь у черговому позачерговому шоу пошитих у дурні. Не мали... а здоровий глузд примушує замислитися. Замислитися і шукати – шукати альтернативу, яка, з одного боку – не дасть їм знову вкрасти нашу волю, з іншого – буде відносно існуючих варіантів досить... безпечною. Як заявила пані Синявська у наведеному аудіоматеріалі: “дійсно, це може бути блок Черновецького, блок Віталія Клічка, блок Яценюка – будь-хто, хто не осоромив себе цирковими трюками під куполом Ради”, але: “ні БЮТ, ні “Наша Україна”, ні “Партія Регіонів”, ні, на превеликий жаль, блок Литвина, ні комуністи – не можуть розраховувати на нашу підтримку”.

І я особисто – згоден з такою позицією.

З маленьким уточненням: “ми” – це команда, в якій немає і не може бути одіозних фігур на кшталт тих, про кого йшлося в черговій маячні жертви зловживання отруйними грибами, маячні – яка й стала причиною цього мого виступу... певно що різкуватого, але... вже вибачте на слові.