Святкове звернення до коляборанта

Офіційним початком ІІ Світової війни вважають 1 вересня 1939 року, коли, внаслідок домовленостей між Сталіним та Гітлером, почалась активна фаза розподілу Европи між підписантами пакту Молотова-Ріббентропа. Однак бойові дії вже тривали: йшли бої на Халхин-Голі між СССР та Японією, Угорщина підкорила Карпатську Україну, Німеччина «захистила» судетських німців Чехословаччини. Українці вступили у війну 15 березня 1939 року. 

Українці, не маючи на той час власної держави, змушені були воювати у війську різних держав, що шматували тіло України для власної поживи. Хто з доброї волі, хто з примусу, а хто від безвиході – брали зброю армій Угорщини, Словаччини, Німеччини, Росії, Італії та воювали за інтереси цих держав. Понад 10 мільйонів українців загинуло в цій війні.

Скориставшись моментом, українці бачили можливість відновлення власної держави. Були створені українські військові формації уряду УНР (за кордоном) та обох гілок ОУН. Ці збройні формування під усталеною назвою УПА боролись за відновлення Української Держави. УПА не склало зброї до 60-х років минулого століття.

Де ж перемога України? Капітуляція Німеччини підписана, а в Україні посилено жорстокі каральні акції проти українських самостійників та кримських татарів, мільйони українців знову вивезені до Сибіру, лютує третій голодомор. Між тим переможена Німеччина швидкими темпами відновлює поруйновану господарку.

Вже півстоліття Московщина святкує окупацію народів України, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії, Молдови, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Болгарії, Румунії, Угорщини, Польщі, Сербії, Хорватії, Словенії, Боснії, Герцеговини, Македонії, Чорногорії, Чехії, Словаччини, частини Німеччини. Чому ж святкувати почали лише з 1965 року? В поневолених країнах продовжується збройний опір окупації, відбуваються заворушення в країнах, які є під протекторатом Росії. Прикладами цьому є Будапештське повстання угорців, Кенгірське та Норильське повстання політичних в’язнів, організоване українцями. Для єдності москвинів щодо посилення боротьби з опором підкорених народів потрібно заводити нову ідеологічну підвалину – уряд Росії це добре розуміє, адже подібні етапи Москва вже апробовувала. Так, в 1943-му, російсько-німецька війна була оголошена Отєчествєнною (Вітчизняною) та священною. До підняття духу москвинів були залучені московські священики. Тому кремлівський уряд Брежнєва створює легенду про єдиний народ-пабєдітєль, який, мовляв, переміг фашизм. Звісно, що ніхто нічого не переміг, бо Німеччина на той час вже стала однією з передових країн Европи, а фашизм, як державний устрій перемогти просто неможливо. Тим паче, Німеччина не мала жодного відношення до фашизму. Але це окрема тема.

І почалось святкування. З парадами, салютами, піснями, танцями, пиятикою… Всим було байдуже до тих 20 мільйонів (за совєцькою статистикою) загиблих, безлічі інвалідів. Головне – пий, святкуй, бери червоне знамено, слав Сталіна та КПСС. Учасники тої жахливої війни існували в злиднях, без нормальних умов проживання, частина взагалі ніколи не дочекалась власного житла, мільйони інвалідів війни були вивезені на острів Валаам помирати. Але москвинам треба була єдність, яку вкотре було досягнуто боротьбою проти неіснуючого зовнішнього ворога – фашизму. «Ми виігралі вайну» - говорили москвинські очільники про велику трагедію ніби про футбольний поєдинок. «Ми виігралі вайну» - піднімаючи прапор окупанта повторювали українці, білоруси, молдовці… Ворог був знайдений. Це капіталізм, який має фашистське звіряче обличчя і готовий напасти на «країну Рад». В УССР уособленням фашизму стали українські буржуазні націоналісти, з якими треба вести нещадну боротьбу. І з року в рік поневолені народи виходили з червоними прапорами на паради, вдосталь напивались дешевої горілки, горлали «Етат день пабєди», приглушуючи докори національного сумління, а згодом і втрачаючи національну ідентичність (свідомість).

Після приходу до влади КГБіст Путін розумів, що шматки колишньої імперії швидко віддаляються від Москви. Знову потрібне було накидання якоїсь спільної ідеології через маріонеткові уряди країн, які належали до сфери впливу Москви. Знову в школах почали вивчати «Велику вітчизняну війну» 1941-45 років, ніби й не було війни на теренах України 3 1939 року. Звісно ж, тоді «старший» брат-асвабадітєль «звільняв» їх з польського та румунського ярма. Яка ж то могла бути війна? 

Втративши частини територій, з-під московської опіки видерлись Грузія та Молдова. Московський сценарій розчленування розігрується в Україні: вже анексовано Крим, йде війна за схід України, вбивають українців. Знову ворог той самий – фашизм. Знову російські окупанти верещать «нашидєдиваівалі», знову готують провокації по всій нашій державі на так званий дєнь пабєди – їм же треба показати «звіриний оскал фашизму», що гуляє Україною.

Не криючись намірів, їх цар Путін оголосив південь та схід України Новоросією, а вихід України з СССР не зовсім законним. Очевидно, що Московщина не може існувати без України і має намір загнати нас знову в СССР-2. На українській землі діють москвинські головорізи та кримінальники. Їх головна ознака – власовська георгієвська стрічка, яку українці за характерний колір прозвали колорадською. Вже й Казахстан, який перебуває в зоні впливу Росії, заборонив використовувати цю стрічку, бо це стрічка москвинського терориста. Молдова вже не святкує другий рік. Влада ж України знову боїться прогнівити Путіна, який однак вже топче нашу землю.

8 травня світ вшановує пам’ять жертв Другої Світової війни. Житомирці вийдуть до обеліска слави о 12-й годині. Символіка – лише національна: прапори та стрічки.

За декілька днів – 9 травня. Якщо ти підтримуєш тероризм, вбивства українців, загарбницьку політику Москви – візьми червоний прапор, пов’яжи на груди колорадську стрічку і виходь в центр міста. Цим ти покажеш російському агресорові, що чекаєш його з нетерпінням і готовий всіляко прислужувати цареві Путіну. З тебе вийде гарний поліцай.

І принагідно. Не забудь відсвяткувати перемогу Росії над Францією 1812 року, загарбання України Росією 1654 року та знищення Києва москвином Андрієм Боголюбським 1169 року.