За що встановили пам’ятник Пархоменку в Житомирі

1919 рік. Військо Україньської Народньої Республіки веде запеклу війну проти військових загонів Росії та її найманців. Одним з ворогів України є Олександр Пархоменко, військовий комісар Харківської губернії, начальник військового гарнізону міста Харків, яке стало оплотом російських загарбницьких військових формувань.

2014 рік. Військо України веде запеклу війну проти військових загонів Росії та її найманців. Одним з ворогів України є терорист Ігор Гіркін (Стрєлков), який вважає себе міністром оборони власноруч створеної ДНР, а по суті – бандит, який знищує українців за російську платню.

І тоді, в 1918-21 роках, і зараз, відбувається російсько-українська війна, яку намагаються замаскувати під так звану громадянську.

Олександр Пархоменко народився 1886 року в селі Макарів Яр на Луганщині в сім’ї гончара. 1904 року вступив до РСДРП, очевидно, що до крила так званих «большевиків», які насправді, складали меншість в цій партії. В 1916 році був відправлений на фронт за участь в робітничому заколоті в Луганську. На фронті пробув недовго, менше року і вже в червні 1917-го  призначений начальником Красної гвардії міста Луганськ, створював так звану робітничо-селянську міліцію. Згодом займав різні керівні посади в Красній армії, в її кінних підрозділах. В 1919 обіймав посаду начальника Харківського гарнізону, а через рік певний час був комендантом міста Ростов-на-Дону.

Рання смерть Пархоменка не дозволила записати його до троцькістів чи шпіонів – образ залишився незаплямованим, про нього знімали персональні фільми та включили до пантеону совєцьких героїв. Загинув під час бою з «махновцями» в селі Бузівка Жашківського району Черкащини 1921 року. За однією з версій, Пархоменко загинув в бою із загоном повстанського отамана Кібця (Миколи Бондаренка). Російська версія Вікіпедії пише так: «3 січня 1921 року махновці неочікувано напали на штаб 14 кавдивізії, що здійснював марш, біля села Бузівка, розстріляли та порубали весь його склад разом з начдивом. Із складу штабу вцілів лише один з командирів, якого врятував призовий жеребець, що дозволив йому втекти від погоні. Начальник штабу Махно, В.Білаш, в своїх спогадах вказує, що Пархоменка було взято в полон та розстріляно після допиту, під час якого просив його не розстрілювати та запевняв, що перейде на сторону Махно».

Інтернет-сайт «Українці в світі» повідомляє, що в грудні 1905 р. Пархоменко організував бойову дружину, з якою проводив у Донбасі терористичні акти, а після жовтневого перевороту насаджував на Донбасі радянську владу. Брав участь у репресіях проти козацтва та антирадянськи налаштованого населення України.

В 1987 році, очевидно до 70-річчя жовтневого перевороту в Росії, який поклав початок загарбанню України, совєцька влада встановила пам’ятник Пархоменку в Житомирі. Він має офіційну назву – Пам’ятник О.Я. Пархоменку – герою громадянської війни. Вже 23 роки Україна, проти якої боровся Пархоменко, свято оберігає його пам’ятник – він має статус пам’ятки місцевого значення.

В одній з телепередач на обласному телебаченні, присвяченій О.Ольжичу, почув таку річ: відомий краєзнавець гарантує (!), що пам’ятник Пархоменку буде не демонтовано, а перенесено до однієї з військових частин. Навіть сучасна московська агресія проти України нічому не вчить.

І хто зна, чи не постануть в Україні через 70 років пам’ятники Стрєлкову, Пономарьову, Болотову, Безлєру, Губарєву, які сьогодні так запекло борються проти України, знищують українців? Якщо ми так дбайливо ставимося до наших окупантів, то це може бути цілком ймовірним.