Підтримуєш Путіна? Вийди святкувати 9 травня

   Знову травень – важкий місяць для України: разом з природою оживає й «вата» – коляборанти та майбутні потенційні поліцаї, переселенці з Московщини в часи окупації України, які не здатні до асиміляції в суспільство землі, що щедро їх годує. Можливости масового переселення московитів до України сприяли декілька речей – винищення українців шляхом трьох голодоморів, розстріли під час репресій 1937-38 років, масові депортації до совєцьких концентраційних таборів Сиберії, знищення в загарбницьких війнах на території інших країв тощо.

   Прогнозую, що цього року травневі «свята» будуть найважчими за останні три роки, позаяк відбувся етап відновлення антиукраїнських сил та налагодження їх фінансування Московією. Все це з мовчазної згоди, або навіть помочі, сучасної влади. Чому так? А тому, що відбулось узаконення колоніяльних традицій «українською» владою. Пригадую, як пригнічені та спантеличені поразкою на Майдані промосковські сили почували себе досить невпевнено, боячись зайвий раз спровокувати суспільство проти себе. Однак вже згодом, в тому ж 2014-му та 2015-му чиновники та народні депутати браво вшановували совєцьких партизанів та перемогу в Другій Світовій, шикуючись під червоними знаменами окупанта та всіляко запевняючи, що це прапори перемоги, нашої перемоги, української.

   Звісно, що ніякої перемоги України не було і бути не могло, але ж рашопропаганда працює через голови наших ненаших народних депутатів, бо неможливо мені уявити під червоним ганчір’ям Лук’яненка, Чорновола чи ж Хмару. Тішить одне, що українцям вдалося нарешті заборонити колорадську стрічку.

   Чому ж по завершенні декомунізації спостерігаємо реванш та відродження комунізму? Саме тому, що не вдалось радикально і повністю декомунізуватися (читай – деколонізуватися). Наша ненаша влада поступилась рівно стільки, скільки змогла видерти українська частина народу – і ні грама більше. Через це ми маємо настільки промосковський закон про декомунізацію, що декомунізацію абсолютно не можна завершити і ми незабаром спостерігатимемо процес повернення до комуняцького лона «вєлікай пабєди», «пабєди» над собою. Закон настільки безглуздо виписаний, що дозволяє декомунізувати лише етап 1917-1941 років, а далі сам же своїми статтями забороняє забороняти осіб, яких забороняє попередніми статтями. На додаток нам дали закон про увічнення (!) перемоги в Другій Світовій війні, чинним є закон про особливий соціальний статус для осіб, що боролись з українцями в органах НКВД, МГБ, КГБ. І як знущання – ухвалили закон про борців за незалежність України в ХХ столітті, чим знівелювали сам статус та ролю борців за незалежність.

  Бо якби працював той закон, про статус борців за незалежність Держави, хіба просила б громада Президента, Ґаранта, про присвоєння звання Героя України легендарному сотенному УПА Мирославові Симчичу, багатолітньому в’язневі совєцьких концтаборів. Хіба виникала б чергова суперечка щодо вшанування української дивізії «Галичина», підрозділів «Нахтігаль» та «Ролянд». А так – лишень декларації. Деклярації й суперечности. Влада ніби показує – більшого ваше повстання не вартує, мусите задовольнятись чим дозволили. Тому – ніякої революції не відбулось.
Адже якби така сталась, то першим законом був би закон про правонаступництво України від УНР, який і вклав би всю законодавчу абракадабру в певний логічний ланцюг, при якому суперечливі закони самі по собі мали б «відсохнути». Однак, однак…

   Щоб перемогти Московщину, варто раз і назавжди, категорично і рішуче відкинути геть все московське: мову, історію, традиції, свята. Це необхідний крок для майбутнього. Інакше все, що ви будуватимете, перетворюватиметься в Московщину і стане Московщиною. Чим, наприклад, відрізняється червона ганчірка в Москві та Житомирі? Або чи вдавалось вам колись бачити україномовного москвина, чи угорськомовного поляка? Або чи є ще в світі громадяни котроїсь з країн, що так вперто заперечують історію власного краю і прагнуть до нової окупації? Це має пам’ятати суспільство, котре прагне збудувати в Україні Україну, не Московщину. Влада в цьому не допоможе, не надійтесь. Навпаки, дуже поволі вона поступається, неохоче українізується.

   На Московщині залишився лише один міф, який досі тримає цю імперію вкупі – 9 травня, день перемоги. Лише один, бо саме через це ми бачимо щорічне наростання істерики навколо цього «свята». Все. Більше китів, які тримають Московщину, не існує. Розсиплеться цей міф – розсиплеться й Московщина. Хіба не цього ми прагнемо? Хіба ми, українці, маємо допомагати продовжити існування свого споконвічного ворога?

   Пам’ятай – 9 травня вийдуть на парад перемоги над Україною під червоним шматтям на Московщині, вийдуть і на окупованій частині Донбасу та в Криму. Якщо ти разом з ними – виходь, танцюй, святкуй. В один час з тобою святкуватимуть Моторола, Гіркін, Захарченко, Путін – ти воз’єднаєшся з ними в святковому антилюдському екстазі. А в цей час твої полонені одноплемінники зазнаватимуть страшних катувань в буцегарнях окупованого Донбасу та на Московщині. Але нащадки тобі вже не пробачать, бо історія розкладе все по полицях неодмінно і марними будуть виправдання про «були такі часи».