Сьогодні: Чт, 21.11.2024 23:25:12
| ЖЖ інфо » Статті » Авторская колонка » Юрій Градовський |
Крайовєди, ч.12, партизанська
Автор: , 03.03.2016, 20:14:55
|
Юрій Градовськийвсе статьи автора |
«Ой у лісі, на полянці, зібрались повстанці.
Вийшли вранці, до потічка, водички попити…»
(Найпопулярніша пісня часів боротьби УПА проти тих,
кого гостинний український народ, в гості не запрошував.)
Вийшли вранці, до потічка, водички попити…»
(Найпопулярніша пісня часів боротьби УПА проти тих,
кого гостинний український народ, в гості не запрошував.)
Крайоведи-песеннікі точно встановили, що під час боїв на річці Халхин-Гол, а також при об’єднанні «Золотим вереснем» Білоруського і Українського народів в складі БССР та УССР, в часи «фінської» війни, «Велікой Атєчествєнной войни», розподілі Корейського півострова, Карібської кризи, братній «Помощі героіческому народу» В’єтнаму, «Афганській» війні, – ні одної пісні про «это» українці, українською мовою не склали. Воювати – воювали, але не склали. Тому, що відбували термін ув’язнення по Конституції в Червоній армії. Мов яничари – воєнні раби…
Можна навіть «23 февраля» перейменувати в «День яничара», а безконечні Красноармейскі в Яничарські. Так і написати «уліца 28 яничар-панфіловцєв».
В Узбекистані, в Чергику, вертолітниками маскувалися групи «глибинної розвідки» в звичайнісінькій повітрянодесантній «навчалці-учебці» Повернувшись з «афгану» худим, як тріска, з виразкою шлунку від сухої пайки, командир однієї з груп з гіркотою, чи то сказав, чи то запитав: «А де, і коли, і хто виграв партизанську війну? Хіба, що білі американці, проти індіанців, і то шляхом геноциду…»
Крайовєди-антиімперіалісти і краєзнавці-інтернаціоналісти точно вказують – Північна Ірландія «партизанить» проти Їх Величності Королів Великої Британії більш ніж 100 років, а афганці «проти всіх» – 300 років!! Знаменитий маршал Тіто не віддав Гітлеру 1/3 території і показав маршалам-сталінцям план можливої партизанської війни більш, ніж на 20 років, в випадку сварки між країнами соцтабору. Достатньо попартизанив китайський генералісимус Чай Кан Шек (Чан Кай Ші), створивши доктрину «противник відступає, ми – наступаємо. Противник наступає, ми – відступаємо. Противник відпочиває, ми атакуємо». Маршал Де Голь взагалі похвалив УПА, що воювали 15 років: «Німецький чобіт не топтав би землю Франції, якби в мене була така армія».
Генерал Шухевич зумів організувати справу так, що до 1959 року 1,5 млн. російська армія сиділа, як щури-пацюки по містах, гарнізонами, чекаючи коли «все закінчиться». І годі було її послати «зачісувати» ліси і гори. Свіже поповнення Червоної Армії пожежними гаками, з потягів, в горах, висмикували на землю, в якій вони і залишалися… Тому 15 років, до самої смерті генерала, «легендарная і несокрушімая» мусила «для заліку» знищувати флору і фауну в Карпатах, доки 200 тис. українців не перебралися на прожиття до Західної Німеччини. Хто з крайоведів не вірить, то нехай подивиться фільм Юрія Шаповала про Віктора Петрова (В.Домонтовича).
Навчальна програма школи «Олені» нас вчить, через збірник «Українська партизанка», автор – псевдо «Хміль»: «Партизани роблять чотири дії: засідка, наліт, рейд, розвідка. Постійний стан партизана – рух, пересування. Український партизан вбиває ворога з вигуком «Слава!», а вмирає із словами «мама …», розуміючи, що «прийшов час вмирати». 1945 рік, за річкою Случ, на Рівненщині – «партизанські республіки». Селяни теперішніх Ємільчинського, Червоноармійського, Радомишльського районів звертаються до УПА «Антонівців» прийти і зруйнувати німецькі соціалістичні колгоспи, якими так, на суді в Польщі, гордився Еріх Кох, гауляйтер, вказавши, що як соціаліст, він створив навіть один «радгосп» – дуже зручну форму пограбунку саме українців. Крім того, він пояснив, що не є ворогом полякам, так як при захисті польського населення лише на Житомирщині загинуло більше двох тисяч німецьких солдатів. Про це зденаціоналізованому бидлу, крайовєдам, сповіщають «Матеріали суду над Еріхом Кохом». Допитливий студент, що не бажає слухати фантазера, професора Картона, взагалі натисне «старт» Ютуба, де почує, як Ерік Кох запитує: «А що українці є ще на світі?» Потойбічне зафільмувало потойбічне.
При штурмі Барашів гине сотенний Негус і шестеро партизанів. Замість нього стає Макс Скорупський, що на основі щоденників і власних спогадів в 1946-47 рр. пише спогади, згадуючи шлях до Києва: «де село українське, де фольксдойчівське, де польське». У німців є шутполіція і фельджандармерія . У поляків – батальйони хлопські. «Синя, Сіра, Гранатова – поліції». Лише українцям Еріх Кох не дозволив самооборону, самозахист…?! Ба! І поліція не правоохоронні органи, а організації для по грабунку українців. Але, доповідає Макс Скорупський українському народові, що на території двох районів знищено 49 грабіжницьких груп (з яких в 1946 р. почнуть робити червоних партизанів), розігнано школу фольскдойчів-шуцманів, десь пропали «батальйони хлопські». Спалено управи гітлерівських колгоспів, майно роздане селянам. Залишено старостам розписки: «Це зробило УПА «Верещаки», щоб не карали селян-українців.» А попереду видно золоті бані Києва. Команда Червоної Армії розуміє, що після голодомору, репресій, смертей в Монголії, Фінляндії, гарматного м’яса на Дніпрі, населення почне чинити опір.
За Случом – партизанські республіки, галичани організувалися в «Дивізію», не без допомоги національної гвардії ІІІ Рейху (СС), АК захопила Рівне, Ковель, Львів і Вільно, до бою готуються Варшава і Прага. Потрібно залякати населення, розв’язати «волинську різанину», щоб не самозахищалися, самооборонялися. Для цього послані карателі – вже з російських колоністів – цигана Ковпака, росіянина Фьодорова, татарина Сабурова – у всіх пайка НКВД. Йдуть там, де немає німецьких гарнізонів, а лише беззахисне населення. Йдуть страшні, вошиві, п’яні, їх жінки хворі сифілісом… Залякування, масакра, масакра, виколоті очі, відрізані носи, вуха, свої ж, розстріляні комісарами-політруками, поранені, в кишенях горох, як сухпайок. Читайте, читайте Скорупського, Шанківського, Волинця, Щеглюка. І в рило, сите, побрите, солодко ригаюче – фактами звідти.
Наші гори звуть – Маківка, Чорна гора, Говерла. Наші ріки – Уж, Бог, Гнилоп’ять, Прип’ять, Сян …! І навіть в глухому Старому Майдані, де стояли УСуСи повинен стояти «Хрест» на згадку про їх перебування. Основою партизанської війни є пролита кров, а не фінансування, постачання чи професіоналізм. Саме кров заставляє мстити 100 років, а пуштунів, таджиків, узбеків Афганістану – 300 років. Така війна процес мабуть містичний, але цілком зрозуміліший. Це не «Атечественное АТО» проти «единоверних братьев». Як сказав Семенченко «Народу Донбасу нема, так як і народу ІГІЛ». Крайовєдам же варто прослухати пісню «Чорна Гора» гурту «Гайдамаки» – допомагає.
Цікаво, а в когось з молодих читачів з’явилась думка поставити знаки пам’яті героям книги Скорупського, Шанківського, Волинця, Щеглюка? Особливо, якщо ця молода людина є членом «Пласту», «Сокола», «Просвіти». Чи молоддю керують якісь крайовєди-недобитки? Що перед очима, те і в уяві, хіба не так? Гірше телевізора-зомбоящика чи «оптимізму-бодрячку» по FM, чи «гламурної» преси, де вчать «квакатися». Молодь повинна пам’ятати, що саме «Декалог українського націоналіста» не дав можливості асимілюватися отим 200 тис. Українцям, що завдяки років прикриттю УПА, добралися до Західної зони окупації в Німеччині. Саме завдяки «Декалогу» в Німеччині створено «Вільний університет». В Торонто стоїть великий пам’ятник «Крашанка», створено Всесвітній конгрес українців, видавався Едвардом Козаком «Лис Микита», в Чикаго Українське радіо, в Аргентині знято фільм «Тарас Бульба», одна з п’яти державних мов Бразилії українська…
Скрізь бюсти Т.Шевченка.
Прочитайте Василя Сірського «Про УПА і Дивізію».
Прочитайте …
Можна навіть «23 февраля» перейменувати в «День яничара», а безконечні Красноармейскі в Яничарські. Так і написати «уліца 28 яничар-панфіловцєв».
В Узбекистані, в Чергику, вертолітниками маскувалися групи «глибинної розвідки» в звичайнісінькій повітрянодесантній «навчалці-учебці» Повернувшись з «афгану» худим, як тріска, з виразкою шлунку від сухої пайки, командир однієї з груп з гіркотою, чи то сказав, чи то запитав: «А де, і коли, і хто виграв партизанську війну? Хіба, що білі американці, проти індіанців, і то шляхом геноциду…»
Крайовєди-антиімперіалісти і краєзнавці-інтернаціоналісти точно вказують – Північна Ірландія «партизанить» проти Їх Величності Королів Великої Британії більш ніж 100 років, а афганці «проти всіх» – 300 років!! Знаменитий маршал Тіто не віддав Гітлеру 1/3 території і показав маршалам-сталінцям план можливої партизанської війни більш, ніж на 20 років, в випадку сварки між країнами соцтабору. Достатньо попартизанив китайський генералісимус Чай Кан Шек (Чан Кай Ші), створивши доктрину «противник відступає, ми – наступаємо. Противник наступає, ми – відступаємо. Противник відпочиває, ми атакуємо». Маршал Де Голь взагалі похвалив УПА, що воювали 15 років: «Німецький чобіт не топтав би землю Франції, якби в мене була така армія».
Генерал Шухевич зумів організувати справу так, що до 1959 року 1,5 млн. російська армія сиділа, як щури-пацюки по містах, гарнізонами, чекаючи коли «все закінчиться». І годі було її послати «зачісувати» ліси і гори. Свіже поповнення Червоної Армії пожежними гаками, з потягів, в горах, висмикували на землю, в якій вони і залишалися… Тому 15 років, до самої смерті генерала, «легендарная і несокрушімая» мусила «для заліку» знищувати флору і фауну в Карпатах, доки 200 тис. українців не перебралися на прожиття до Західної Німеччини. Хто з крайоведів не вірить, то нехай подивиться фільм Юрія Шаповала про Віктора Петрова (В.Домонтовича).
Навчальна програма школи «Олені» нас вчить, через збірник «Українська партизанка», автор – псевдо «Хміль»: «Партизани роблять чотири дії: засідка, наліт, рейд, розвідка. Постійний стан партизана – рух, пересування. Український партизан вбиває ворога з вигуком «Слава!», а вмирає із словами «мама …», розуміючи, що «прийшов час вмирати». 1945 рік, за річкою Случ, на Рівненщині – «партизанські республіки». Селяни теперішніх Ємільчинського, Червоноармійського, Радомишльського районів звертаються до УПА «Антонівців» прийти і зруйнувати німецькі соціалістичні колгоспи, якими так, на суді в Польщі, гордився Еріх Кох, гауляйтер, вказавши, що як соціаліст, він створив навіть один «радгосп» – дуже зручну форму пограбунку саме українців. Крім того, він пояснив, що не є ворогом полякам, так як при захисті польського населення лише на Житомирщині загинуло більше двох тисяч німецьких солдатів. Про це зденаціоналізованому бидлу, крайовєдам, сповіщають «Матеріали суду над Еріхом Кохом». Допитливий студент, що не бажає слухати фантазера, професора Картона, взагалі натисне «старт» Ютуба, де почує, як Ерік Кох запитує: «А що українці є ще на світі?» Потойбічне зафільмувало потойбічне.
При штурмі Барашів гине сотенний Негус і шестеро партизанів. Замість нього стає Макс Скорупський, що на основі щоденників і власних спогадів в 1946-47 рр. пише спогади, згадуючи шлях до Києва: «де село українське, де фольксдойчівське, де польське». У німців є шутполіція і фельджандармерія . У поляків – батальйони хлопські. «Синя, Сіра, Гранатова – поліції». Лише українцям Еріх Кох не дозволив самооборону, самозахист…?! Ба! І поліція не правоохоронні органи, а організації для по грабунку українців. Але, доповідає Макс Скорупський українському народові, що на території двох районів знищено 49 грабіжницьких груп (з яких в 1946 р. почнуть робити червоних партизанів), розігнано школу фольскдойчів-шуцманів, десь пропали «батальйони хлопські». Спалено управи гітлерівських колгоспів, майно роздане селянам. Залишено старостам розписки: «Це зробило УПА «Верещаки», щоб не карали селян-українців.» А попереду видно золоті бані Києва. Команда Червоної Армії розуміє, що після голодомору, репресій, смертей в Монголії, Фінляндії, гарматного м’яса на Дніпрі, населення почне чинити опір.
За Случом – партизанські республіки, галичани організувалися в «Дивізію», не без допомоги національної гвардії ІІІ Рейху (СС), АК захопила Рівне, Ковель, Львів і Вільно, до бою готуються Варшава і Прага. Потрібно залякати населення, розв’язати «волинську різанину», щоб не самозахищалися, самооборонялися. Для цього послані карателі – вже з російських колоністів – цигана Ковпака, росіянина Фьодорова, татарина Сабурова – у всіх пайка НКВД. Йдуть там, де немає німецьких гарнізонів, а лише беззахисне населення. Йдуть страшні, вошиві, п’яні, їх жінки хворі сифілісом… Залякування, масакра, масакра, виколоті очі, відрізані носи, вуха, свої ж, розстріляні комісарами-політруками, поранені, в кишенях горох, як сухпайок. Читайте, читайте Скорупського, Шанківського, Волинця, Щеглюка. І в рило, сите, побрите, солодко ригаюче – фактами звідти.
Наші гори звуть – Маківка, Чорна гора, Говерла. Наші ріки – Уж, Бог, Гнилоп’ять, Прип’ять, Сян …! І навіть в глухому Старому Майдані, де стояли УСуСи повинен стояти «Хрест» на згадку про їх перебування. Основою партизанської війни є пролита кров, а не фінансування, постачання чи професіоналізм. Саме кров заставляє мстити 100 років, а пуштунів, таджиків, узбеків Афганістану – 300 років. Така війна процес мабуть містичний, але цілком зрозуміліший. Це не «Атечественное АТО» проти «единоверних братьев». Як сказав Семенченко «Народу Донбасу нема, так як і народу ІГІЛ». Крайовєдам же варто прослухати пісню «Чорна Гора» гурту «Гайдамаки» – допомагає.
Цікаво, а в когось з молодих читачів з’явилась думка поставити знаки пам’яті героям книги Скорупського, Шанківського, Волинця, Щеглюка? Особливо, якщо ця молода людина є членом «Пласту», «Сокола», «Просвіти». Чи молоддю керують якісь крайовєди-недобитки? Що перед очима, те і в уяві, хіба не так? Гірше телевізора-зомбоящика чи «оптимізму-бодрячку» по FM, чи «гламурної» преси, де вчать «квакатися». Молодь повинна пам’ятати, що саме «Декалог українського націоналіста» не дав можливості асимілюватися отим 200 тис. Українцям, що завдяки років прикриттю УПА, добралися до Західної зони окупації в Німеччині. Саме завдяки «Декалогу» в Німеччині створено «Вільний університет». В Торонто стоїть великий пам’ятник «Крашанка», створено Всесвітній конгрес українців, видавався Едвардом Козаком «Лис Микита», в Чикаго Українське радіо, в Аргентині знято фільм «Тарас Бульба», одна з п’яти державних мов Бразилії українська…
Скрізь бюсти Т.Шевченка.
Прочитайте Василя Сірського «Про УПА і Дивізію».
Прочитайте …
Юрій Градовський | 03.03.2016 | Переглядів: 2349 |
Редакція сайту може не розділяти думку автора статті
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
Читайте також на цю тему:
Коментарів: 0