Живой Журнал

Живой Журнал - обзор блогосферы и соцсетей.
Сегодня: Вторник, 24 Мая 2022    00:50:53
Живой Журнал » Статьи » Авторская колонка » Юрій Градовський »

Казка про крайовєдів

Автор Юрій Градовський

Юрій Градовський

все статьи автора

Вислуховуючи «генераторів ідей» в конюшні, погладжуючи улюбленому коню гриву, Віктор Андрійович Ющенко стиха підтвердив: «Працюйте хлопці, працюйте…»

Колись, ще аж на початку минулого століття, хворий сухотами худорлявий лікар Чехов написав: «С окончанієм сєзона дождєй в Бердичєвє, закончілось брожєніє умов в Жітомірє». Саме тут він захворів туберкульозом і звідси поїхав геть. На вулицях можна було зустріти спортивного типу чолов'ягу, що ловив японських шпигунів. Ім'я знаменитої нишпорки було відоме – Алєксандр Купрін. В той час начальник контррозвідки піймав штабс-капітана Рибкіна.

«Броженіє умов» було темним, його не розгадав навіть сам Хрущов. Задумав в нашому місті такий собі Бєрдяєв побудувати «комунізм», що воно таке? А це як чупакабра – ніхто її не бачив, але боятися потрібно... Ну точно, як диплом «крайовєда»: в переліку професій цього нема, вузи їх не готують, центри занятості таких спеціалістів не відшукують – а «заслужені крайовєди» є.

Мучився, мучився Бєрдяєв з професією комуніст, але став «видатним філософом», без диплома звісно. «Помніш лі ти Жітомір, Васілій, помніш лі Тєтєров, когда суббота, красная суббота пріжімала звьозди красним каблучком» – гірко писав ветеран армії Будьонного-Пархоменка, бачачи і описуючи, як донські казаки вирізали євреїв від Бердичева до Звягеля, йдучи Першою Кінною на Варшаву.

Нещасному Ісааку навіть в голову не вкладувалося, що через півстоліття «крайовєди», тобто, люди без диплома і племені, зініціюють поставити споруду, схожу на бюст, одному з катів гонимого єврейського народу – Пархоменку і за це не вразить «недоумкуватих крайовєдів» ні грім божий, ні Трибунал за оспівування голокосту, ні бойовики Моссаду, ба їх назвуть ще й заслуженими. А коли мужні і хоробрі націоналісти скинуть дурнуватий бюст, то «крайовєди» і «скульптори», плутаючі Рейхівських еСеСів з українським десантом, прагнутимуть «всучити» його на Богунії, у військовій частині...

А професор Кубійович взагалі вияснив, що Житомир Хмельницький запалив двічі з покарання за щось там… При царю місто було нудним, безрадісним і страшним, там де театр, біля «біблколектора», була тюрма де катували польських повстанців, а там, де вже немає Лєніна, стратили партизан-гайдамаків, ці «вічні» донські казаки… Звичайно, від жителів такі масакри ховали вулицями і алеями Сонячними, Пєтєрбурзькими, Дужехлібними... Де ходили перебіжками «заспокоєнімасакрою» люди.

Але нові часи – революція!!! Могутні витязі Болбочан, Тютюнник, Петлюра затіяли велику «різню» всіляким зайдам з дивними неукраїнськими або підукраїнськими іменами: Йона, Войков, Постишев... З'явилися нові окупанти – Совєти, колхози… З'явилася нова спеціальність, «крайовєд» – це той, хто не народознавець, але знає де край в окупації. Вони написали книжки і зняли фільми «Щорс», «Котовський», «Лєнін 1918-го»; цим «артистам» присвятили таблички на вулицях, споруди, названі «на пам'ять» про Лєніна, про Кочергу, про Боженка, про Маркса... Але що про них можна було пам'ятати? Нема вже їх, але залишилися нікому непотрібні «крайовєди»... Не маючи освіти, вони на сторінках «двомовної» преси і «філології почали видумувати альтернативну історію про якихось психів і випрошувати за це дармові бюджетні гроші з назвою «премія» і дипломи «заслужених».

Грізні події світової війни – і виринули з віків чудернацькі постаті та дії – Тарас Бульба, походи Верещаки, бій в Сушках… Щось народ пам'ятав навіть без писань, без легенд і архівів, і без довідок тих, хто в них працював – самі заходилися, запрацювали, взяли зброю, не свою, хліборобську, а в ворогів, в зайд. Не може народ пояснити, хто на табличках, але чітко знає – це наші, ці свої, а ці прислужували за комісарський пайок, званя і премію.

Три революції «мирних», три «українських прояви» лише з 1991 року… Героїв, учасників – море, людське море. І війна, що вже дала таке, хоч зразу в підручник, на картину,на екран. А несміливі, боязкі, темні від неграмотності люди, щоб спасти своє злякане перебування біля телевізора, коли все закінчиться, видумуючи, що політики немає на світі, маючи посвідчення «всезнайок», істориків, журналістів, знавців архітектури, забігали «Хлібна, Сонячна, Тіньова» з дивними уявленнями про націю, економіку, війну, естетику.

Знайшли «просто митців», «всесвітньовідомих вчених», військових, які «і нашим і вашим», такі ж релігії, або і старе згодиться, дивні башти, чудернацькі пристрої далеко небезкоштовного невічного вогню, залізні бочки-ракети, в яких людина могла лише вкакатись зляку – досягнення, досягнення. Кому воно таке потрібно? Молодь, що з сіл приїхала на навчання, з подивом оглядає таблички, дошки, таблички – гіганська інвентаризація пам'яті, але чиєї? А як це забути, познімати, викинути, замінити, вивезти, винести і не дати встановлювачам пенсії?

Тому що, як сказав старий тракторист: «дивись, як викручувались, видумували, щоб в колгоспі не робити!»

А на нічному небі «повний місяць», а на календарі – п'ятниця. Минув «День Хрещення Русі»…

 

                                                                                                                                              Максим Контрогайка


Юрій Градовський | 29 Июля 2015 | Просмотров: 2736 | крайовєди
Редакция "Журнала Житомира" может не разделять точку зрения автора статьи
и ответственности за содержание материала не несет.
Комментариев: 2
Юрко
1 Юрій Градовський (Юрко)   • 21:02:19, 30 Июля 2015 [Материал]

Робота І.Бабеля ''Конармия''. Троцький особисто наказав розстріляти декілька сотень козаків Будьонного за єврейські погроми.
egor_yakovlev
2 Egor (egor_yakovlev)   • 22:01:14, 31 Июля 2015 [Материал]

Шкода Юрка! Що у бідного в тій голові намішано. Думка за думкою ганяється і ніяк не дожене

Читайте также на эту тему:


Обратите внимание:


Читайте ЖЖ.инфо