Задачка «Другий тур»: скільки виходів має безвихідь?

Життя часто підкидає такі задачі, які не мають розв’язання. Утім, лише на перший погляд. Якщо ж ще раз подумати, чи правильно ми зрозуміли умови і сказати собі, що вихід таки є, він обов’язково знаходиться. Треба лише, як у відомій задачці про крапки й прямі, дозволити собі вийти за рамки, які створюємо собі ми самі.

Знаходячи парадоксальний (з огляду на увесь наш попередній досвід) розв’язок - виходимо на новий рівень осмисленні дійсності й себе у ній. Якщо рішення не знаходимо - якось так стається, що ту саму задачку життя підкидає нам знову і знову.

«Виборча задачка» для багатьох є простою та очевидною. Її розв’язання - прізвище майбутнього Президента, який очолюватиме державу  у наступні  5 (якщо буде живий, здоровий та матиме бажання це робити) років.

Те, що умови задачі - саме такі - більшості навіть в голову не приходити ставити під сумнів. Але умови є такими ЛИШЕ для 2-х (кажу про 2-й тур) осіб і ще невеликого кола тих, для кого саме від прізвища наступного Президента КАРДИНАЛЬНО залежатиме власна доля: посада, кар’єрне зростання, багатство й навіть особиста безпека.

Саме з огляду на такі високі ставки та можливість впливати (гроші та інші ресурси) вони й переконують решту (населення країни мінус кілька сотень громадян) у тому, що у тій самій ситуації перебуває кожен з нас.

Між тим для цієї решти, до якої відношу себе і я, у цій задачі є ще одна умова.

Адже ми всі (окрім, можливо, тих, кому зараз за 70-80, але ж багато хто з них також думає не лише про себе, а й про дітей та онуків) плануємо жити у цій країні не лише 5 років. Тому нам важливо, що буде з країною і через 10, і через 20. І на свій вибір на цих виборах (на відміну від Януковича й Тимошенко та їхніх штабів) можемо дивитися саме з цієї перспективи.

Що ж до прізвища наступного Президента - ну так, воно справді багато що змінить у країні, а значить і більшою чи меншою мірою - в житті кожного з нас. Отже, тепер про прізвища.

Є ті, для кого прізвище «Тимошенко» чи прізвище «Янукович» - це символ того майбутнього, якого вони хочуть для себе. Більше грошей на життя (підвищення пенсії чи зарплати), чи, скажімо, руху країни у правильному географічному чи культурному напрямі.

Вони підуть, оберуть свого кандидата. Відповідно до правил гри (які я як законослухняний громадянин маю приймати такими, якими вони є) Президентом стане той, у кого таких прихильників буде більше. Навіть якщо всі інші (а чітких симпатиків і одного, і другого кандидата самі знаєте скільки) на вибори не прийдуть, чи проголосують проти обох.

Про тих, хто не приходить голосувати мови немає: не приходиш - значиш віддаєш право зробити вибір за себе тим, хто хоче прийняти таке рішення. І не обговорюєш і не сперечаєшся з рішенням, яке в кінцевому підсумку ухвалюється більшістю. Але ж якщо який сенс проголошувати Президентом когось із кандидатом, якщо йому (разом з його суперником) висловлюється вотум недовіри («проти всіх» голосує більше, ніж за одного з кандидатів?) Хіба повторні вибори провести не дешевше (в усіх сенсах, не лише державних грошей), ніж коштуватиме країні 5 років правління нелегітимного (хоч і законно обраного) глави держави?

Не маючи такого вибору, велика (напевне, більша за число твердих прихильників і Януковича, і Тимошенко) кількість активних громадян стоїть перед вибором: обирати когось із них, чи не робити цього - у такому випадку або проголосувавши проти обох або не прийшовши на дільницю?

Мій вибір на цих виборах - голосувати проти обох. Кого з кандидатів оберуть зараз - хай вирішують ті, хто має можливість побачити в них менше чи більше зло, і готовий пояснити саме цей вибір (для себе в першу чергу) і бути відповідальним за нього. Що можу зробити в цих умовах я - думати про перспективу: щоб зло, яке оберуть, не було настільки міцним, як могло б. А значить наступному, набагато більш прийнятному для мене особисто кандидату буде легше і з’явитися, і перемогти.

Але більшість керуватиметься описані вздовж і впоперек, особливо в останній 2 тижні моделями - «менше зло» (про яку пишуть більше) і «все одно оберуть» (про яку пишуть менше).

Прихильники «меншого зла» апелюють до відповідальності. Адже якщо одного з цих двох кандидатів, щоб не сталося (окрім форс мажорних випадків, які через їхню малу імовірність до уваги, як правило, не беруть) від тебе (звісно, не лише від тебе, а від тебе в тому числі) залежить, хто саме це буде. А тому треба не по-чистоплюйськи «вмивати руки», а таки забруднитися, але відвернути більшу катастрофу.

Я не належу до таких людей, але поважаю їхній вибір.

Таку поведінку підказує повсякденне життя: якщо мені треба сьогодні набрати цей текст, комп’ютер зламався, іншого немає, в мене є достатньо грошей, щоб заплатити нормальному фахівцю, але цього фахівця раптом не виявилося (абсурдна ситуація, але саме така в нас зараз з кандидатами), а є 2 типи, які мені вже раніше комп’ютер ремонтували - кожного разу, він якось працював, але з проблемами - ну що ж, я виберу того, від кого проблем минулого разу було менше.

Єдине, що я можу зробити - попередити, що дам менше грошей за неякісну роботу. Пережити цей випадок, і наступного разу вибирати за свої гроші між кращим і ще кращим фахівцем - бо ж грошей у мене достатньо.

Але вимагати якісної роботи чи звинувачувати цього горе-фахівця в неякісній роботі було б абсурдом! Я знав, якою була його робота минулого разу, і САМЕ Я, попри це, ухвалив рішення до нього звернутися - бо іншого варіанту в мене не було.

Головне, що я зберігаю: чітке усвідомлення, що вибір - фахівця, який обслуговуватиме мій комп’ютер, як і вибір самого комп’ютера - у будь-яких обставинах залежить від мене.

Проблема в тому, що обираючи одне з «зол» за лише їм відомими критеріями (на жаль, вибори в нас анонімні, тож про свій вибір та його мотиви напишуть хіба кількасот журналістів-письменників-інтелектуалів та максимум кілька тисяч блогерів), переважна більшість вже  наступного дня волає «що ж це в нас за влада така?!». Причому роблять вони це так переконливо, що й не відрізниш ні від тих, хто голосував за іншого кандидата, ні від тих, хто був проти обох, не від тих, хто «забив» на вибори.

У такому випадку позиція, яка подається як «найвідповідальніша» виявляється якраз найбільш безвідповідальною. Адже перекладаючи відповідальність за ВЛАСНИЙ вибір (а саме таким він є в умовах більш-менш чесних виборів) на об’єкт свого вибору, ми самі себе позбавляємо шансів жити краще. Так і житимемо далі, вимірюючи сантиметрами довжину й ширину чергової пари зол з різними прізвищами. І даючи зайве підтвердження тим, хто відповідальність за власне життя (не лише за вибір президента у 2010-му, який справді важкий) звик покладати на інших: «все одно все за нас вирішать» («влада», «масони», «олігархи», «Америка», «рука Москви»). А ці, як ми знаємо, завжди праві - за них справді все вирішать. За будь-яких умов.