Кривий Брід

Виявляється, є в моєму Житомирі місцина, яка має таку казкову назву. І найдивовижніше в цьому, що цю назву має саме те місце, де я народився і провів своє дитинство! Адже мені нарешті вдалося купити карту Житомира.

«Нарешті» - бо мені вже почалося здаватися, що карти Житомира не існує в природі. От Єнакієве, Броди й навіть «молодший брат» Новоград-Волинський є, а Житомира – немає. Але ось нарешті пощастило – карту знайшов у книжковій крамниці у Могилянці – вона нещодавно відкрилася у приміщенні старої (там де колись була прохідна 1-го корпусу).

Так от. Кривий Брід - це маленький квартальчик між вулицями класиків – Довженка та Шевченка. З двох інших боків – Велика Бердичівська і вуличка понад річкою, яка, як я щойно дізнався, називається Робітничою. Адреса «Шевченка, 12в» (ці слова досі не просто адреса – ніби назва отого малого світу, ніби частина мене), гастроном на Довженка, 33-тя школа, яка для мене існувала лише своїм стадіоном (бо віддали мене в іншу, «престижнішу» - 25-ту), залишки саду, який називали монастирським (я застав з нього дерев максимум 5 чи 7, але ж як лазилося по тих карячкуватих грушах та яблунях!), гаражі. Це все було моїм світом років до 15-ти - половину життя, фактично.

Серцем цього світу був яр. Власне, він був окремим світом – зі своїми хащами, городами на схилах, оточеними не гірше за фортеці, а від цього таких бажаних. (Хоча що там нас могло цікавити на тих городах - буряк? картопля? чи кисла обліпиха Василя Костянтиновича? От його черешня під його (і нашими) вікнами – інша справа!) Трохи пізніше – з велетенськими сріблястими трубами, які перетинали яр по всій довжині й укриттям у місці їхнього виходу на поверхню, яке облюбували бомжі.

У яр кожного з нас, звісно, не пускали – доки ми не досягали того віку, коли це вже було неможливо. У яру розпалювалося вогнища (печення картоплі пам’ятаю лише раз, а так – чисте собі спілкування), робилося «штаби», гралося у «козаків-розбійників» (завдяки цій грі у запалі часто вибігалося за межі відомого й робилися перші географічні відкриття). Пам’ятаю грандіозні плани вирити справжню землянку – ми навіть робили креслення й думали, чим підтримувати земляну стелю! Не раз ходили з лопатами й вибирали місце. Але дитячі лінь, на щастя, цьому задуму перешкодила.

А ще у яру знаходили усілякі цікаві речі. Багато разів – ядра. Не гарматні, звісно, а такі, що вміщалися на дорослу долоню, але дуже важкі. Мабуть, там колись (може перед війною?) проводили тренування важкоатлетів. А ще – кістки та черепи, хоч їх знаходили і рідше за ядра. Черепи – з дірками у потилиці. Дорослі казали – на цьому місці розстрілювали. Не пам’ятаю точно, але більше, здається, казали не про німців, а про своїх.

У дальньому (ближньому до річки) кінці яру було старе кладовище. Як не дивно, там я бував не часто – разів може 2 чи 3 за все життя. Переважно через … глину. Адже найкраща (біла!) глина була саме там – на крутих схилах кладовища (воно височіє ніби мис, хоча до річки ще добрячий кілометр). Ліпити з глини усіляких «чудиків» і розписувати їх акварельними фарбами – було в нас (оце тільки зараз чогось раптом пригадалося) і таке захоплення, але минуло воно дуже швидко.

А кладовище, як каже карта – Старообрядське. Власне, вцілів лише маленький клаптик – на більшій його частині поставили, ще коли я був малий, кілька багатоповерхівок, а з іншого боку - там де звивистий кінець Довженка – підпирають приватні будиночки. Треба буде обов’язково туди сходити. (До речі, старообрядці й Житомир – цікава тема. Ніколи не знав, але у місті – цілих два старообрядських кладовища! Друге (дякую карті) – біля дитячої поліклініки Богунського району).

… І все-таки, чому – «Кривий Брід»? Кривизна цьому місцю властива, це точно – звивиста вулиця Довженка, по якій треба проїхати ледь не кілометр – до будинку, який знаходиться за 20 метрів, урвища яру… Але чому Брід? Мабуть, таки через яр. Адже по ньому колись текла річка. Навіть я її пам’ятаю, хоча й дуже погано – це вже була, звісно, не річка, а маленький, хоч і стрімкий, струмочок. Річка Вонючка, як ми казали. А потім її сховали під землю, а частину яру (там де зараз 9-ти по верхівка гуртожитку та стадіончик агроуніверситету) – засипали.