Букіністичний магазинчик

Одна з речей, за якими я сумую в Житомирі – у Києві також, але все-таки в Житомирі, бо там я ще застав їхню атмосферу – це букіністичні магазини.

Найколоритніший – магазин на Михайлівській (здається, він і називався «Букініст») – у ньому були стелажі з книжками аж до самої стелі. Предметно цікавитися конкретними книжками я тоді ще не міг, але добре пам’ятаю коричневі з золотим тисненням корінці й пожовклий папір сторінок. А коли вже, років у 14, міг би вже заходити як покупець – магазинчик ліквідували. Що там продавали після книжок вже не пам’ятаю (після кількох перепрофілювань зараз там, здається, парфумерія – чи вже ні? Треба буде звернути увагу, як проходитиму), але старовинні книжки ще кілька місяців неприкаяними стосиками лежали на підлозі вже нового магазину – не потрібні ні власникам, ні відвідувачам, які могли би спокійно собі щось звідти «позичити», і ніхто б на те не звернув уваги.

І от учора натрапив на букіністичний магазинчик. Точніше, навіть не так. Ішов по вулиці з ринку. «Молодой человек, зайдите посмотрите книги», - раптом звернулася до мене жінка не дуже квітучої зовнішності. Я зайшов, бо якийсь час тому зрозумів, що раптові зустрічі, які вибивають нас зі звичних ритмів та маршрутів, завжди приносять щось цікаве.

Ось цей будинок - на вулиці ФрАнко. Фотку зробив десь півроку тому, ще до появи магазинчика. З тих пір нічого не змінилося - тільки на крильці (справа) картонка з написом "Книги" від руки

Це не було схоже на книжковий магазин. Просто кімната у будинку (до речі, досить старому) зі складеними купками книгами. А, забув, заманила вона мене ще ціною – «книги по 3 гривні». Книжки виявилися дуже різноманітними, але цікавими. Багато пригодницьких – серед них і кілька (щось Стівенсона, «Пригоди Гулівера») українською. Багато книжок із тих, що є в мене вдома – батьків та від діда. Описати їх якимись кількома слова важко – якийсь такий набір радянського інтелігента, тихого, спокійного, вихованого, без пафосу й надриву, точно не фізика, але й не зовсім лірика. «Шотландські балади», двотомник Гашека (якби був українською – купив би), багато пригодницького, детективного й фантастичного (точніше, мабуть, «науково-фантастичного»).
Звісно, не міг не розговоритися з хазяйкою. Точніше, мабуть, це вона зі мною. Кожну книжку, на яку я дивився або брав до рук, вона коментувала – видно, що кожна їй знайома. Так, мабуть, і я б розповідав про книжки зі своєї бібліотеки – читав, може, й не кожну, але кожна – як добрий знайомий. Трошки пізніше з’ясував, що книжки справді в основному її. Хоча приносять і люди – хто так просто, хто на продаж. Ціни на більшість – справді 3 й 5 гривень. Неліквід, складений біля дверей віддає так (серед них – альманах африканської прози, але вирішив не брати).

Піти з порожніми руками звідти я, звісно, не міг – хоч удома величезна бібліотека, більшість книжок у якій і потрібні не дуже, і викинути шкода. Узяв запропоновану жіночкою збірку (ціна – справді 3 гривні) з 3-х політичних романів, виданих у радянський час («Демократія» Генрі Адамса, «Вашингтон, округ Колумбія» Гора Відала та, знов-таки, «Демократія», але Джоан Дідіон, із них лише ім’я Гор Відал мені чимось смутно знайоме). Анотація обіцяє «обстоятельный анализ американских коридоров власти» - може бути дуже в тему. Друга книжка, на якій зупинилося уже моє око – «Поїздка до Ізраїлю» (україномовна!) з серії «Подорожні нотатки» якогось Григорія Плоткіна. Рік видання – 1959! А ціна – 1 гривня :-).

Правда заплатив я за обидві навіть менше, ніж їх оцінили - гривню. Не те, щоб вирішив зекономити – не схотів і без того забиту старими книжками квартиру захаращувати, тож сказав, що беру почитати. Якщо дуже сподобається – залишу собі. А хазяйці магазину чи кілька гривень занесу, чи своїх книжок подарую. Все одно з ними проблема, а магазинчик за 5 хвилин пішки від мене.