Не своя країна

Питання флоту, здавалося б, зрозуміле кожному. Не потрібна ні професійна підготовка, ні якась особлива поінформованість. Тут звичайний повсякденний здоровий глузд – як ми будуємо відносини з сусідами по під’їзду, на яких умовах здаємо квартиру квартирантам.

Будь-яку міждержавну угоду можна денонсувати. Будь-який закон, та й саму Конституцію можна поправити чи скасувати. Адже самі по собі вони - ніщо. Вони лише описують той стан речей – домовленість партій чи консенсус усього суспільства – який існує в певний момент.

Створюється нова ситуація у суспільстві – значить знаходяться і механізми зміни писаних норм, які фіксували ситуацію попередню.

Або демократичні – і вже новий президент і нова парламентська більшість скасує те, що не відповідає новій суспільній ситуації. Або недемократичні - коли владу, яка різко суперечить суспільним настроям, просто змітають.

Так що не в самому підписанні й ратифікації угоди справа - якщо більша (або активніша) частина українського суспільства бажатиме, щоб російський флот в Україні не залишався, угоду буде скасовано – у якій би формі і хто би що зараз не підписував.

А що ж суспільство?

Микола Азаров вже заявив, що угоду підтримує більшість населення, і тому жоден референдум з цього приводу не потрібен. Соцопитування, на яке посилається прем’єр, знайти не вдалося. Може воно є, може його вигадали, але те, що ратифікація угод суперечить думці більшості громадян сказати в будь-якому разі не можна.

Чому так?

Адже це не статуси мов, не оцінка УПА чи Сталіна – де різниця поглядів закладена географією, біографією й навіть генетикою.

Питання флоту, здавалося б, зрозуміле кожному. Не потрібна ні професійна підготовка, ні якась особлива поінформованість. Тут звичайний повсякденний здоровий глузд – як ми будуємо відносини з сусідами по під’їзду, на яких умовах здаємо квартиру квартирантам.

Та навіть простіше  – інстинкт дбати про своє і не віддавати своє іншому – те, що закладене природою у будь-яку тварину.

Можливо, більшість громадян України вважає цю державу чужою для себе? Можливо, усе питання у «п’ятій колоні» (не вкладає в це визначення нічого образливого – це просто люди, які живучи в рамках однієї держави, усвідомлюють себе частиною іншої і, відповідно, захищають саме її інтереси)?

Так, є Севастополь, є Крим, може трохи Донбас – де будуть тішитися, що «хохли програли», а «Росія рулєз».

Але ж таких ніяк не більшість!

Що ж робитиме більшість, яка не має інтернету й дізнається про все з вечірніх новин «по ящику»?

Чи багато задумається про те, які наслідки угод ДЛЯ НЬОГО ОСОБИСТО, для його дітей-онуків?

Зниження ціни на газ "для країни" - справді зменшить витрати бюджету його родини? (Газ як коштував для населення копійки, так і коштуватиме). Чи принесе це в бюджет держави (а значить – бюджетникам) більше грошей, чи менше? Чи дає ця угода більше – можливостей, безпеки, грошей – державі, а значить і тобі? І не лише цього року, а й через 20-30 років – навіть якщо тобі 70, у тебе ж все одно діти-онуки?

Та ні! Говоритимуть про яйця, парасольки, і про те, хто кому що сказав і побив. І погодяться з «запропонованою» їм думкою про те, що угода – штука потрібна, а влада – молодець, що нарешті працює.

Власне, у ставленні до угоди про флот – нічого нового.

Вибори – це обов’язок або гра, в якій треба вгадати, хто переможе.  І нема тут зв’язку між тим, як проголосував, і як житимеш у наступні роки.  

Корупція – це коли вимагають з тебе. А коли бере друг чи родич – ти схвально хитаєш головою: «молодець чоловік, і сам вміє пожити, і іншим дає».

Те, що за межами хати (однокімнатної «хрущовки» на Троєщині чи будинку з 3-ма джакузі у Конча-Заспі) – воно не те щоб чуже, воно просто не своє. Тому можна викидати сміття собі під ноги, огороджувати й заливати цементом шматок лісу біля "хатинки" - а ля "Беверлі Хілз", можна вирубувати й продавати ліс - той, який у горах захищає (і твою хату - також!) від повені.

Можна залишати навічно чужий флот, не думаючи про наслідки.

Можливо, є логіка у діях теперішньої влади (викачати все, і поїхати з країни) – хоч я особисто логіки не бачу, адже чим краще в країні, тим більша вартість їхніх підприємств – навіть якщо думати лише про це.

Але чим керуються ті, хто її підтримує – ті хто не збирається (або просто не зможе) виїхати з цієї країни? Чому вони не вважають цю країну (навіть не державу!) своєю?

От в чому питання.

Воно, як завжди, у головах. І його так просто, як угоду, не денонсуєш.