Інваліди як дзеркало житомирської демократії?

Нинішня соціальна політика української держави побудована на виключно медичному підході до проблем інвалідності. До людей з обмеженими можливостями апріорі ставляться як до людей, які не спроможні продуктивно працювати. Тому не дивно, що соціальні заходи по відношенню до них мають характер сегрегації, тобто доступ до освіти, працевлаштування і культурного дозвілля продовжує для них залишатися проблематичним.

Днями у Польщі мені довелося довго пояснювати навіщо нашим інвалідам посвідчення і низка довідок. Поляки довго не могли зрозуміти, про що мова. У них інваліди користуються загальногромадянськими документами і не воюють за пільги. Навпаки, суспільство намагається добитися покращення якості послуг, що надаються людям з обмеженими фізичними можливостями, і створити механізм їхньої соціальної та професійної реабілітації і інтеграції, розраховані на довготривалу перспективу.

У післяліцеальній школі ім. Коперника (м. Ловіч) встановлений спеціальний ліфт, яким користуються учні-«візочники». Ліфт коштує близько 200 тисяч гривень. Дітей-інвалідів такої категорії тут аж двоє. 

Директор школи Тадеуш Жачек вважає, що проблема доступності архітектурного середовища і транспорту – це не тільки проблема інвалідів. Хіба вона не стосується решти членів суспільства, яких доля поки що вберегла від біди? Крім того, з часом для кожного з нас, через старість, оточуючий світ Житомира стане недоступним, якщо відношення, в першу чергу влади до цієї проблеми, ми не змусимо змінити вже сьогодні.