Людина-таран на ім’я Зая Авдиш

У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», продовжуємо презентувати Житомирську область.

Житомирщина виховала кількох справді видатних гравців, котрі, утім, свої найкращі роки віддали київському спорту. Однак і столиця України в боргу не залишилась − за іронією долі саме з її уродженцем нині, власне, й асоціюється місцевий футбол.

Із двору − до збірної

Етнічний ассирієць, котрий у п’ятирічному віці переїхав з родиною із Києва до Житомира, Зая Авдиш більшу частину свого життя присвятив розвитку гри мільйонів на новій батьківщині. Починав, як і всі в ті часи, з дворових баталій, потім пішли дитячі колективи − зрештою талановитого хлопця стали запрошувати до різноманітних юнацьких збірних, в тому числі України та Радянського Союзу. Згодом він став одним із «своїх», хто пробився до житомирської команди майстрів − «Автомобіліста», а відтак заслужив особливу любов місцевих уболівальників.

Наука Жиздика

Щоправда, непосидючий характер, що так притаманний його народу, змусив Авдиша надовго залишити рідні пенати. Пограв він і в Середній Азії, і в Росії, навіть на Далекому Сході. З винятковою теплотою згадував період, проведений на Сахаліні, де йому пощастило працювати із легендарним Геннадієм Жиздиком. Увесь цей багатий досвід явно пригодився житомирянину, коли він розпочав власну тренерську кар’єру. Колишній центральний захисник за 13 років пройшов із «Турбіною» (Набережні Човни) шлях від першості міста до перемоги в одній із зон другої ліги чемпіонату СРСР та Кубку РСФСР в класі «Б», за що удостоївся звання заслуженого тренера Росії.

Успіхи та недуги

Нарешті в 1988-му Зая Зедович повернувся додому й одразу ж досяг успіху з рідним «Поліссям», завоювавши Кубок УРСР-1990. У фінальному протистоянні, що складалось із двох матчів, житомиряни здолали охтирський «Нафтовик» − 1:3 (на виїзді) і 4:0 (вдома). У роботі Авдиш не визнавав півзаходів, тож аби втримати на плаву клуб, йому довелося спробувати себе в ролі й начальника команди, і президента. Понад 15 років, вочевидь, саме завдяки його зусиллям у Житомирі зберігався професіональний футбол. Тож недивно, що коли в 2005-му тяжка хвороба підкосила ентузіаста, місто дуже швидко залишилось без команди майстрів.

Залізний характер

Авдиш − це людина-палітра: колоритна, безкомпромісна, із залізною волею та неймовірною працьовитістю. Будь-хто з його знайомих підтвердить: характер у 64-літнього фахівця − дуже непростий, однак заради житомирського футболу він готовий піти на таран будь-якої «стіни». При цьому не лізе по слово у кишеню − ох і діставалось у свій час гравцям та тренерам, суддям та функціонерам, міським та регіональним властям… І хоча він ніколи не був таким майстром образної словесності, як, скажімо, Віталій Кварцяний, інтерв’ю Авдиша теж виходять зовсім не сухими та банальними.

Повернення надії

Є люди, котрі довіряють йому та захоплюються ним. Ніде правди діти, є й такі, що недолюблюють та навіть бояться. Однак ті, хто не поважають, − навряд чи. Шість років недуга тримала його подалі від футбольних процесів, однак зараз він повернувся, а разом з ним − і надії житомирських уболівальників на відродження професіонального футболу в стародавньому місті. Авдиш уже був оголосив про створення нової команди майстрів, однак потім щось не склалось. Зараз вистачає проблем, головна з котрих − відсутність нормального стадіону, однак можна не сумніватись, що Зая Зедович від свого не відступиться.