Що це було?.. Про житомирську короткометражку «Кругообіг»

Пам’ятаю себе у трирічному віці. Я ще не був у кіно і не знав, що це таке. Мені уявлялося, що кіно –  це така кімната у сутінках, де дяді і тьоті сідають на стільці і дивляться телевізор.

Перший похід у справжнє кіно. Батьки взяли мене на «Захара Беркута». Пам’ятаю шок від величезного екрану у кінотеатрі «Україна». Пам’ятаю, як було страшно, коли паскудні монголи закували Максима у колоду і тицьнули обличчям у вогнище…



7 червня 2013 року я вперше дивився житомирське ігрове кіно на великому екрані. У тому ж кінотеатрі. З одного боку, мені важко бути об’єктивним, бо автор фільму Дмитро Голумбевський – мій добрий знайомий, з яким маємо спільні творчі плани. З іншого боку, я не брав жодної участі у створенні «Кругообігу» (виробник «Студія Ц-TV») – і це трохи розв’язує мені руки.

Якби Діма зняв повнометражне кіно, я б запитав у нього: «А що це у тебе – трилер чи хорор?» І  не думаю, що відповідь була б швидкою і виразною. У «Кругообігу» відсутній саспенс – тотальна сюжетна напруга, якою великий Хічкок доводив до сказу клерків та домогосподарок. Я сидів і не тремтів, бо сюжет не пропонував мені тремтіти в очікуванні страшного і незворотного: дівчатка не тікали і не ховалися від маніяка, а той не шукав їх по темних закутках; дівчатка йшли до виродка самі… Тобто, Голумбевський зняв не трилер. Може, хорор? Але для хорору у фільмі замало крові та насильства, замало жахливого та бридкого. Тому я не питатиму про жанрові канони. Зрештою, короткий метр – це особливий формат, який дає авторові право нехтувати класичними жанрами. Голумбевський знехтував – і створив унікальний світ.

Картинка, світло, музика, акторська гра – все працює на цей химерний світ, все створює відповідний настрій. Фільм надзвичайно складний за постановкою, бо більшість акторів – діти. Маленькі актриси – Юля Сухомлин та Аня Галяга – гідно впоралися зі своїми ролями. Я не аналізуватиму сюжет. Хто бачив фільм – той і так знає, а хто не бачив – нехай кусає лікті. Звичайно, сценарій не бездоганний. Мені, наприклад, важко уявити, що якийсь фотограф ходить вулицями і безкарно роками (!!!) заманює до себе «нічиїх» дівчаток, яких потім ніхто не шукає. Далі. За логікою, маніяк-педофіл має постати інфернально огидним у своїх індивідуальних особливостях. Його образ має бути глибшим, змістовнішим, дефективнішим. Замість цього ми бачимо цілком пристойного дядечка, який ближче до фіналу викликає у глядача мало не… співчуття! Але до актора Сергія Рогова – жодних претензій нема. Він зіграв те, що хотів режисер. І зіграв добре.

Короткометражний рух став модним трендом. Не маєш грошей на велике кіно? – зроби маленьке! У Києві режисер Володимир Тихий об’єднав ентузіастів-«малобюджетників» і вже випустив у світ дві збірки ігрових короткометражок: «Мудаки. Арабески» та «Україно, гудбай!» Але виходить цікава картина. Столичні молоді митці знімають здебільшого мляве, нудне, старомодне «кінце». А провінціал Діма Голумбевський – створив динамічну «страшилку», з чудовим звуком, розкішною картинкою і сучасним монтажем. І овації, які він отримав після сеансів – цілком заслужені.

Чи має «Кругообіг» шанси взяти якісь престижні нагороди на міжнародних кінофестивалях? Навряд чи. Це авторське кіно, але воно – не фестивальне. Чи є «Кругообіг» знаковою подією для міста? Так, безперечно. Я побачив у синьому залі «України» спільноту людей, об’єднаних бажанням дивитися своє і переживати за своє. Житомир доріс до Житомирського Кіно. Хіба що квитки на таке кіно мають коштувати не 10 гривень, а принаймні вдвічі більше.

Днями помер видатний російський кінорежисер  Олексій Балабанов. Він робив справді моторошні фільми («Про потвор і людей», «Вантаж-200», «Кочегар»), які теж не вкладаються у жодні жанри. Я не стверджую, що Голумбевський у майбутньому неодмінно стане українським Балабановим. Просто нагадую: у світі кіно є власний кругообіг. І кровообіг теж.

Тарас СТРІЛЬЧИК
PR-технолог, сценарист