25-летняя житомирянка ждет пятого ребенка

Ні, вона не володарка казкових статків, а її чоловік — не принц. Насправді ця 25-річна жінка має чотирьох дітей і нині очікує на п’яту. 

На невеликому затишному подвір’ї родини Бричів — дві гойдалки, пісочниця з купою іграшок та рудий собака, який рветься з прив’язі, побачивши чужих. Дітвора гралася. Коли ж вгледіли мене — засоромлено сховалися у хаті. Незабаром вийшли познайомитися — школярка Людмила, не по-дитячому серйозна та зосереджена маленька модниця; 6-річна Ганна, яка завжди відстоює свою думку; помічник тата, 5-річний Михайло та мамин «хвостик», 3-річна Маргаритка.

«На п’ятому зупинитеся чи плануєте ще?» — поцікавилася в Юлії та її чоловіка Валентина.

«Мабуть, зупинимося, тому що моє здоров’я вже підводить, — відповідає Юлія та зітхає. — Тиск скаче, ще й лікарі виявили варикозне розширення вен. Проте не загадую, як кажуть: «Що Бог дасть, те й буде».

Юлія зізнається: ніколи не подумала б, що її декретна відпустка затягнеться майже на десять років, адже стати багатодітною матір’ю не мріяла. Після народження Михайла трохи потрудилася соціальним працівником у Тетерівці. Це важка робота — доглядати за старими одинокими людьми, зарплата ж — скромна.

Годувальник у сім’ї — чоловік Валентин. Він працює будівельником «куди покличуть», не офіційно. Має інвалідність,травмував хребет. Щоб заробити кошти для прожиття родини, іде на роботу рано-вранці, повертається пізно ввечері, працює майже без вихідних. Ще й дружині встигає допомагати. Допомагають їй і старші діти.

«Молодших доглядають. Хоча, коли народилася Маргаритка, мусила кімнату, де спало немовля, зачиняти на замок. Тому що старші діти ставилися до меншенької, як до іграшки, не розуміли, що слід бути обережними. Одного разу нагодували маля печивом, бо подумали, що воно голодне», — пригадала матір.

Юлія пишається, що її діти тримаються одне одного, захищають менших і майже ніколи не чубляться. Стверджує, що легше виховати чотирьох дітей, ніж одне.

«Мені здається, що краще, коли їх у родині двоє і більше, — каже Юлія. — Я в сім’ї була єдиною дитиною. У дитинстві мама не могла примусити мене посидіти вдома: я весь час тікала та бавилася з друзями. Нині в моїй родині — чітка дисципліна, діти разом їдять та лягають спати. Ввечері разом складаємо мозаїки, малюємо, ліпимо».

Юлія розповіла і про інтимне: з кожним народженням дитини пологи менш болючі. Тим паче, що різниця між дітьми, які в неї з’явилися на світ, — всього один-два роки, тобто організм ніби «запрограмовується» на вагітність та пологи. До речі, так вийшло, що всі діти народилися у серпні-вересні. 

«Трапляється, що дехто мене з Валентином засуджує, мовляв, навіщо вам стільки дітей? Проте я на це не звертаю уваги. Сусіди дуже добре до нашої родини ставляться, дітей приймають як своїх, пригощають їх яблуками, цукерками, приходять до нас у гості. Дітвора навіть називає їх бабусями та дідусями, хоча мої та Валентинові батьки нас теж провідують та допомагають», — розповіла Юлія.

Вона зізнається, що сьогодні вижити великій родині досить важко. Земельну ділянку, на яку, згідно з чинним законодавством, претендує кожна родина, котра має трьох і більше дітей, Бричі досі не отримали. У сільській раді відповідають: немає вільних земельних ділянок. Соціальні виплати — невеликі. Наприклад, грошова виплата на меншу доньку до досягнення нею трьох років становила 700 гривень щомісяця, нині кошти вже не надходять. Родина має пільги — сплачує лише 50 відсотків за електроенергію та газопостачання.

Попри труднощі, Юлія та Валентин запевняють, що нізащо не поміняли б свою долю на іншу, адже ту радість, яку дарують діти, не порівняти ні з чим.

Марія ХІМИЧ, газета Житомирщина