Дмитро Раков: Хочу бути як Нестор Літописець, тільки він писав, а я малюватиму

8 вересня о 19:00 год. у кав’ярні «Теретенія» відбулася перша персональна виставка талановитого художника, ілюстратора, благодійника, громадського діяча Дмитра Миколайовича Ракова. Відвідувачі закладу мали змогу особисто поспілкуватися з автором картин, насолодитися його пейзажами Житомира, взяти автограф.

Під час зустрічі Дмитро Раков відповідав на питання й ділився своїми планами на майбутнє.

Дмитре, розкажіть, як все починалось.

Все почалось з того, що мій друг, Сергій Фещенко, вирішив перейменувати парк Гагаріна й попросив мене виразити цю подію в картинах. Я намалював альтанку, міст, камінь, пам’ятник Корольова, згодом мушлю, потім трамвай й так захопився, що вже не хотів відходити від цієї теми.

Дмитре, вашим картинам притаманний такий особливий відтінок любові та ніжності. Розкажіть детальніше про ваш стиль.

Насамперед я намагаюсь максимально передати те, що бачу й привнести певну родзинку в свій витвір. Адже без неї виходить щось на рахунок гарної ілюстрації, і не більше.

На шпалерах кав’ярні зображені прекрасні малюнки – ваші шедеври. Це Шедуарівський парк?

Так, однак зараз він відомий як парк Гагаріна. Я намагався передати в деталях Житомир 19 століття. Будинок, зображений там, є прототипом будівлі по вулиці Дмитрівській. Зліва від нього намальована всім відома Діана зі своєю дочкою та декілька жінок в капелюшках. Взагалі я намагався повторити кожну деталь якомога точніше, щоб передати атмосферу нашим відвідувачам. Тому що Шедуар – це минуле, це час карет, час, коли було приємно прогулюватись на свіжому повітрі, а не дихати вихлопними газами автомобілів.

А чи маєте Ви улюблених художників, з яких берете приклад?

Сальвадор Далі, Леонардо да Вінчі, Юрій Камишний — дуже творчі й своєрідні люди. Саме їх я намагаюсь наслідувати. Хочу бути як Нестор Літописець. Тільки він писав про роки в які жив, а я малюватиму.

Дмитре, які плани Ви маєте на найближче майбутнє?

Хочу зробити таку собі кіноплівку різних пам’яток Житомира, показати для своїх відвідувачів місто з іншої, нової й таємничої сторони. Для початку намалювати пам’ятник жертвам Голодомору в Житомирі, адже про нього не згадується в працях ні художників, ні фотографів. Ще хочу зобразити бюст Івана Франка.

Спочатку я мав на думці намалювати Житомир таким, яким він був до Радянського часу. Однак прийшов до висновку, що люди хочуть бачити сучасність а не минулі часи.

— Цікава назва «З любов’ю з Житомира». Розкажіть, чим вона була зумовлена?

— Автор цієї фрази — Сергій Фещенко. Виготовивши листівки, я ніяк не міг придумати напис. Тоді мій друг запропонував: «Даруйте друзям і відправляйте поштою з любов’ю з Житомира».

Кав’ярня «Теретенія» це ж лише початок вашої подорожі. Де плануєте далі влаштувати виставку своїх робіт?

Насправді сьогоднішня виставка — це своєрідний трамплін. Наразі моїми роботами зацікавилась бібліотека ім. Ольжича та міська рада.

По закінченню, ми звернулась до декількох з гостей, зокрема до його рідних та близьких, з питанням «Чи виправдала виставка ваші очікування та які враження ви отримали від побаченого?»

— Звичайно виправдала. Ми завжди і в усьому підтримуємо Дмитра. Тим паче, це його перша виставка, — говорить мати автора, Олена Войтюк.

— Як і багатьом, найбільше мені сподобалась «Квітка Полісся», хоча й інші картини мають свою родзинку. Дмитро передав те, що не кожен побачить, прогулюючись місцями Житомира. І це чудово, що мій брат висвітлив у картинах власний погляд, — ділиться враженнями Анна Войтюк.

— Я дуже рада, що поспілкувалась з Дмитром. Він створює прекрасні листівки. Ось ця, наприклад, дуже цікава, — тримає в руках одну із листівок й замріяно дивиться, — Хлопець сидить біля статуї одного зі слов’янських ідолів. Здається, він мріє про козацьку славу. На цій ілюстрації чудово поєднано минуле й майбутнє, показано пошуки свого місця в житті.

— Виставка насправді гарна, а Дмитро – молодець. Я добре знайомий з його творчістю й бачив ці картини ще раніше. І я бажаю своєму художнику творчих успіхів та наснаги. Чекатиму нових картин.

Ось такою видалась виставка Дмитра Ракова – спокійною та незабутньою. Ніби своєрідна екскурсія по Житомиру, вона показала відвідувачам найбільш пам’ятні місця й надихнула митця на нові роботи.