Бои под Коростенем в январе 1919 года

Ів. Білоус МЕМУАРИСТИКА
БОЇ ПІД КОРОСТЕНЕМ В СІЧНІ 1919 РОКУ

В 4-ім числі 1967 р. «Вісті Комбатанта» помістили спомини інж. В. Проходи під назвою: «Сірі або сірожупанники». Прохода згадує й тій праці про Перший Галицько-Стрілецький Полк ім. От. В. Оскілка, в якому я служив, у зв'язку з цим хочу внести у спомини Проходи деякі поправки.

Перший Галицько-Срілецький Полк ім. От. В. Оскілка був зформований з понад тисячі галицьких новобранців, що під командою п'ятьох старшин, з декількома підстаршинами і вишколеними вояками був висланий дня 24 грудня 1918 на східні землі України в цілі озброєння і вишколу. По дводенній подорожі з різними пригодами ми приїхали, на ранок, дня 27 грудня, до Житомира. В Житомирі ми мали перейти вишкіл, але того самого дня, пізнім вечером, нас вигнала з Житомира комуна, що того дня перебрала силою владу в місті. Комуністи відправили нас назад до Галичини, «бо ми самі дамо собі тут раду», але вже в Бердичеві, на станції, полк. Вороний дав нам зброю.

Новобранці, хоч у цивільних одягах, але при крісах, з яких стріляти ще не вміли, пішли вояцьким маршем до казарми. На другий день наші новобранці вчились стріляти, а під вечір приїхав до нас от. Оскілко і привіз нам зі Штабу Головного Отамана назву нашого полку, який за короткий час дістав вигляд військової частини. На другий день ми поїхали виганяти з Житомира комуну. То був останній день 1918 року. Треба сказати, що ми не були обізнані з характером подій в Україні і неодно нас тривожило, але всюди ми знаходили приятелів, як у військовиків, так і поміж цивільним населенням. Ми були приділені до Північної Групи і от. Оскілко дав наказ залишитись в Житомирі і нести охорону міста. Час поза службою ми використовували на вишкіл вояків. В тому часі полк. Д. Тихий був приділений до штабу групи, а я обняв команду полком.

Здається мені, що то було пізно вночі, на новий рік старого стилю, як от. Оскілко закликав мене з Рівного до телефону і сказав, що большевики перервали фронт Мозир~Калінковичі і прямують на Коростень. Я маю негайно завантажити полк і їхати до Коростеня. Населення з сумом дивилося, як ми залишали Житомир, бо тих кілька днів спало і жило спокійно. В дорозі до Коростеня, через саботаж, розірвався один поїзд і кілька вагонів покотилось назад. Скінчилось щасливо. На другий день, рано ми були вже на особовій станції в Коростені, де застали от. Оскілка з кількома штабовими старшинами. Після обговорення ситуації, ми переїхали на товарову станцію, що її обстрілював большевицький броневик. Там були малі частини українського війська.

Полк вийшов з вагонів, розгорнувся в розстрільну і пішов проти червоних. От. Оскілко йшов з нами в першій лінії. Большевики відійшли досить далеко, тільки їх броневик відзивався часом. Большевики, певно, дістали від своїх відомість про приїзд поважних сил і більше не атакували. Ось так наш скорий приїзд і заняття позицій врятував Коростень від здобуття його большевиками, а може перед власною комуною, бо такий великий вузловий залізничий пункт мав немало червоних. От. Оскілко наказав виставити сильні польові застави, а решту полку відтягнути на станцію. От. Оскілко призначив мене командантом того відтинку фронту, обіцяв прислати підмогу, а може когось зі старшин, що краще обізнаний з способом ведення війни в тих часах в Україні, і вечером від'їхав до Рівного.

Командант фронту з великими залізничними станціями, з величезним військовим добром, з шаленою ворожою пропаґандою, з невишколеними молодими вояками. Не дармо один з наших старшин нервово заломився і мусів від'їхати до лічниці. До мойого розпорядження було кілька гармат з малим запасом набоїв. Найтяжча була служба охорони станцій і міста вночі. Ворожі аґітатори розкидали брошури, летючки, наліплювали афіші, а цивільне населення намагалось грабити військове майно. Наші патрулі приводили до мене большевиків, прилапаних на роботі проти нас. Треба було з ними в різний спосіб розправлятись і я тоді пізнав, які вони були завзяті і на все готові. Це шарпало нерви, тим більше, що не знати було, хто ворог, а хто приятель. На фронті був спокій, бо большевики відійшли назад досить далеко, але я все боявся їх атаки, бо не був певний, чи мої молоді вояки були б прийняли більший бій і витримали його. На четвертий день прийщов до мене полк. А. Пузицький і сказав, що перебирає від мене команду фронту, я маю залишити частину полку з ним, а з рештою від'їхати до Рівного.

Правду пише інж. Прохода, що сл. п. генерал А. Пузицький був прекрасним старшиною, був сам бойовий і вмів задержати своїх вояків у дисципліні. Він держав фронт в Коростені довгими місяцями.

При кінці своїх споминів пише інж. Прохода: «Галицькі поручники надто молоді, але виконувати накази і битись зі своїми стрільцями проти большевиків будуть». Гарна похвала і сказати треба, що молоді ми були літами, але кожний з нас мав більше, як чотирилітню воєнну службу на австрійських фронтах.