Ів. Білоус МЕМУАРИСТИКА БОЇ ПІД КОРОСТЕНЕМ В СІЧНІ 1919 РОКУ
В 4-ім числі 1967 р. «Вісті Комбатанта» помістили
спомини інж. В. Проходи під назвою: «Сірі або сірожупанники». Прохода згадує й тій праці про Перший Галицько-Стрілецький Полк ім. От.
В. Оскілка, в якому я служив, у зв'язку з цим хочу внести у спомини Проходи деякі поправки.
Перший Галицько-Срілецький Полк ім.
От. В. Оскілка був зформований з понад тисячі галицьких новобранців, що
під командою п'ятьох старшин, з декількома підстаршинами і вишколеними
вояками був висланий дня 24 грудня 1918 на східні землі України в цілі
озброєння і вишколу. По дводенній подорожі з різними пригодами ми
приїхали, на ранок, дня 27 грудня, до Житомира. В Житомирі ми мали
перейти вишкіл, але того самого дня, пізнім вечером, нас вигнала з
Житомира комуна, що того дня перебрала силою владу в місті. Комуністи
відправили нас назад до Галичини, «бо ми самі дамо собі тут раду», але
вже в Бердичеві, на станції, полк. Вороний дав нам зброю.
Новобранці,
хоч у цивільних одягах, але при крісах, з яких стріляти ще не вміли,
пішли вояцьким маршем до казарми. На другий день наші новобранці
вчились стріляти, а під вечір приїхав до нас от. Оскілко і привіз нам
зі Штабу Головного Отамана назву нашого полку, який за короткий час
дістав вигляд військової частини. На другий день ми поїхали виганяти з
Житомира комуну. То був останній день 1918 року. Треба сказати, що ми
не були обізнані з характером подій в Україні і неодно нас тривожило,
але всюди ми знаходили приятелів, як у військовиків, так і поміж
цивільним населенням. Ми були приділені до Північної Групи і от.
Оскілко дав наказ залишитись в Житомирі і нести охорону міста. Час поза
службою ми використовували на вишкіл вояків. В тому часі полк. Д. Тихий
був приділений до штабу групи, а я обняв команду полком.
Здається мені, що то було пізно вночі, на новий рік старого стилю, як
от. Оскілко закликав мене з Рівного до телефону і сказав, що большевики
перервали фронт Мозир~Калінковичі і прямують на Коростень. Я маю
негайно завантажити полк і їхати до Коростеня. Населення з сумом
дивилося, як ми залишали Житомир, бо тих кілька днів спало і жило
спокійно. В дорозі до Коростеня, через саботаж, розірвався один поїзд і
кілька вагонів покотилось назад. Скінчилось щасливо. На другий день,
рано ми були вже на особовій станції в Коростені, де застали от.
Оскілка з кількома штабовими старшинами. Після обговорення ситуації, ми
переїхали на товарову станцію, що її обстрілював большевицький
броневик. Там були малі частини українського війська.
Полк вийшов з
вагонів, розгорнувся в розстрільну і пішов проти червоних. От. Оскілко
йшов з нами в першій лінії. Большевики відійшли досить далеко, тільки
їх броневик відзивався часом. Большевики, певно, дістали від своїх
відомість про приїзд поважних сил і більше не атакували. Ось так наш
скорий приїзд і заняття позицій врятував Коростень від здобуття його
большевиками, а може перед власною комуною, бо такий великий вузловий
залізничий пункт мав немало червоних. От. Оскілко наказав виставити
сильні польові застави, а решту полку відтягнути на станцію. От.
Оскілко призначив мене командантом того відтинку фронту, обіцяв
прислати підмогу, а може когось зі старшин, що краще обізнаний з
способом ведення війни в тих часах в Україні, і вечером від'їхав до
Рівного.
Командант фронту з великими залізничними станціями, з
величезним військовим добром, з шаленою ворожою пропаґандою, з
невишколеними молодими вояками. Не дармо один з наших старшин нервово
заломився і мусів від'їхати до лічниці. До мойого розпорядження було
кілька гармат з малим запасом набоїв. Найтяжча була служба охорони
станцій і міста вночі. Ворожі аґітатори розкидали брошури, летючки,
наліплювали афіші, а цивільне населення намагалось грабити військове
майно. Наші патрулі приводили до мене большевиків, прилапаних на роботі
проти нас. Треба було з ними в різний спосіб розправлятись і я тоді
пізнав, які вони були завзяті і на все готові. Це шарпало нерви, тим
більше, що не знати було, хто ворог, а хто приятель. На фронті був
спокій, бо большевики відійшли назад досить далеко, але я все боявся їх
атаки, бо не був певний, чи мої молоді вояки були б прийняли більший
бій і витримали його. На четвертий день прийщов до мене полк. А.
Пузицький і сказав, що перебирає від мене команду фронту, я маю
залишити частину полку з ним, а з рештою від'їхати до Рівного.
Правду пише інж. Прохода, що сл. п. генерал А. Пузицький був прекрасним
старшиною, був сам бойовий і вмів задержати своїх вояків у дисципліні.
Він держав фронт в Коростені довгими місяцями.
При кінці своїх
споминів пише інж. Прохода: «Галицькі поручники надто молоді, але
виконувати накази і битись зі своїми стрільцями проти большевиків
будуть». Гарна похвала і сказати треба, що молоді ми були літами, але
кожний з нас мав більше, як чотирилітню воєнну службу на австрійських
фронтах.
Автор: Ів. Білоус, Мемуаристика, редактор рубрики "Україна" на ЖЖ.info