Подорож до стольного града Коростень

На півночі Житомирщини, там де серед могутніх скель тече річка Уж, знаходиться місто Коростень, який увійшов у літопис як столиця древлянського князівства Іскоростень (за деякими науковими даними корост – камінь).

Гонорові древляни довго боролись за свою незалежність, воювали з київськими князями, відстоюючи свої права та кордони. Саме вони знищили колонізатора князя Ігоря, змусили Ольгу зробити перші податкові реформи. Саме древлянська княгиня Малуша стала матір'ю князя Володимира – Красне сонечко.

Літописні події 945-946 років, що проходили на коростенщині, увійшли в усі наукові дослідження про створення Давньоруської держави.

Архівні знахідки того періоду представлені в місцевому краєзнавчому музеї.

Становлення музею було багатоетапним. Вивчати коростенську землю почали лише на початку минулого століття. Двадцяті роки ХХ століття – це золотий вік краєзнавчої роботи в Україні. Козубовський Ф.М., Черв'янко Е.І, Дмищрина Н. – це ті науковці-етнографи, що започаткували роботу Коростенського краєзнавчого музею, проводили історичні дослідження і в тридцятих роках зазнали політичних репресій, як і більшість українських інтелігентів.

Потім був "громадський період". З 1946 року ентузіасти знову відроджують літопис міста. За цей час Іванов С.І. зібрав колекцію у 3000 експонатів, яка лягла в основу сучасної експозиції, Скуращівський В.І. зайнявся ремонтними роботами майбутнього музею, написав книгу "Історія стольного града Коростеня".Сам музей відкрили лише в грудні 1987 року. В квітні 1986 року неподалік від міста гримнув Чорнобиль. Екологічне лихо чорним крилом накрило майже все українське Полісся. Життя в регіоні ледь жевріло. Тож, відкриття вистражданого музею було знаменною подією того часу.

Сучасний краєзнавчий музей має 8 залів, де представлені і природні особливості краю, і вся історія коростенщини. Археологічні знахідки підтверджують, що Коростень має більш давній літопис. Історики вже підтвердили, що цьому місту мінімум 1300 років, хоча перша писемна згадка датується лише 945 роком.

Дослідження пам'яток літописного Іскоростеня будуть проводитися і далі і, безумовно, буде зроблена ще ціла низка важливих відкриттів.

В Коростені є ще одна родзинка – військово-історичний комплекс "Скеля".

Таких об'єктів на Україні лише три: в Києві, біля Вінниці і в Коростені.

Київський бункер затоплено водою, вінницький віддали релігійній громаді, а коростенський дивом залишився майже в первозданному вигляді. Після війни він був надійно законсервований і простояв закритим аж до 1985 року. Саме в той рік було ухвалено рішення про відновлення бункера як майбутній пункт-сховище для Коростенської міської ради під час надзвичайних ситуацій. А тут і Чорнобиль незабарився... Тож, у 1988 році бункер розчистили від сміття, перевірили всі комунікації і надали статус, як укриття на випадок ядерного конфлікту.

Підземелля споруджували у товщі граніту в 1938-1939 роках, на місці древлянських підземних тунелів. Саме тут за літописом ховались коростенці під час великої ольжиної пожежі.

Під сорокаметровою товщею глини, піску, граніту й залізобетону побудовано підземне місто з розвиненими інженерними спорудами: система опалення, електро- та водопостачання, вентиляція, засоби індивідуального захисту, встановлені дизельні генератори, що забезпечували автономне енергопостачання. Для військових було створені майже ідеальні умови:термометра в печерах стабільна +16С, кімнати командирів мали дубовий паркет та шкіряні меблі.

В мережі підземних ходів є їдальні, кімнати відпочинку, робочі приміщення.

А дощові стоки, це геніальний витвір інженерного мистецтва – за будь-якої зливи і нині перед входом до бункеру не залишається й сліду від води. Як діє каналізація й досі ніхто не знає, як й досі не відкриті всі тунелі. Усі документи щодо об'єкта засекречено в архівах ФСБ.

Для відвідувачів відкрито лише один поверх. Хоча є інформація, що їх було три, а по деяким даним – сім. Загальна довжина коридорів середнього рівня укриття складає 146 метрів, верхнього – близько двохсот. Про нижні приміщення, які можуть сягати в глибину на 70 метрів, не відомо практично нічого.

В приміщенні й досі стоїть бак з питною водою. Всередині він покритий сріблом.Вода, яка знаходилась в баку майже півстоліття, була повністю придатна для вживання!

Об'єкт будували в кінці 20- років минулого століття. Тоді радянсько-польський кордон проходив майже "під носом" Коростеня.

В ті часи вся Європа заривалась у землю, будуючи тимчасові вогневі опорні точки. Геніальний генерал Карбишев розробив більш життєздатний план. Він побудував лінію оборони, так звану "Лінію Сталіна", від Балтики до Чорного моря. Цей бункер мав бути командним пунктом 5-го Коростенського укріпрайону. Та договір Молотова-Ріббентропа поламав довгострокові плани військових. Два вовкодави, Сталін і Гітлер, поділили між собою майже навпіл Польщу, і кордони країни миттєво здвинули на захід. "Лінію Сталіна" залишили, а біля нового кордону стали терміново будувати нові ДВТи.

Все ж таки Коростенський бункер відіграв свою роль.

У 1941році німці проскочили від Львова до Коростеня за якихось 8 днів. Але тут вони зустріли суттєву оборону. Майже місяць бились біля цитаделі. І лише застосування отруйного газу змусило бійців відійти підземними ходами і здати об'єкт. Кажуть, підземні ходи "Скелі" простяглися під руслом річки Уж, і мають відстань до 10 кілометрів.

Така довготривала оборона дала змогу підготувати наступний укріпрайон – київський. А німецька розвідка ще довго дивувались незвичайній фортеці в скелі,залишаючи собі креслення та світлини на пам'ять. Саме по копіям таких документів та по згадкам старожилів і працюють сучасні науковці, відновлюючи об'єкт. Існує легенда, що червоноармійці при відступу десь заховали військовий архів. Але це лише легенда. Можливо, все ж таки ФСБ надасть секретні матеріали, якщо, правда, їх ще не загубили...

А сьогодні відвідувачі мають змогу походити по лабіринтами тунелів,де розміщені експонати військово-історичного музею та музею цивільної оборони. Тут зібрана найбільша колекція протигазів та дозиметричних лінійок, стрілецька зброя, залишки оснащення укріплень.

Біля музею є ще майданчик військової техніки. Зараз тут представлено декілька гармат, танків. В планах керівництва – зібрати потужну колекцію військової техніки, яка б показала всю міць та гордість радянської армії.

Військовий музей "Скеля" дійсно унікальний об'єкт на Україні. Щось подібне відроджують в Закарпатті, під Києвом. Але в лісах України ще й досі стоїть безліч покинутих бункерів, які наповнюються лише сміттям та людським брудом. Місцевій владі нема до них діла, хоча це вже готовий туристичний об'єкт. Ось тільки клепки і бажання не вистачає. Подібні споруди відродили під Мінськом у Білорусії. Там відновили фрагмент "Лінії Сталіна" і отримали успішний патріотично-комерційний проект. Чому б і нам не відродити подібні об'єкти? Може напередодні 70-річчя з початку війни хтось схаменеться?

А в Коростень треба їхати. І не тільки заради "Скелі". Тут є древні городища, затишний парк, що виходить до скелястих берегів ріки Уж. Він зроблений виключно на кошти місцевого населення. Так вже сталося, що влада міста не підтримала помаранчеву революцію. Субсидії з Києва були перекриті. А на носу – ювілей міста. Ось тоді потомки гордих древлян скинулись і розбили собі парк, де відкрили безліч пам'ятників. Тут і Княгиня Малуша з малим Володимиром, тут і князь Мал, і княгиня Ольга. Зараз в місті понад півсотні історичних пам'ятників.

Єдине про що жалкують коростенці, завмерла їхня гордість – фаянсова фабрика. Пропрацювала вона майже 100 років, милуючи око своїми виробами. Коростенські чашки та тарілки прикрашали не один кабінет. В Кремль відправляли сервізи, а форми з них розбивали, аби не повторювали цю красу. Та недавно піднялись ціна на газ, вироби стали неконкурентно-спроможні. Китай витіснив коростенських майстрів з ринку. Фабрика занепала. Майже нема фаянсового музею при фабриці. Як пожурились коростенці, після "вдалого" відвідування одного із президентів, колекція розпорошена десь по всьому Києву. Залишились лише серійні зразки.

Але древляни не здаються. Відроджують економіку, будують індустріальні парки, запрошують інвесторів і відкривають нові туристичні маршрути.

Древня земля чекає гостей, аби показати свою історію та почастувати поліськими дерунами – гордість картопляного краю. Навіть пам'ятник деруну поставили т смачний фестиваль започаткували, в останню неділю вересня, після збору врожаю картоплі.

В цьому році приїхало понад 180 учасників. Тож, поласувати було чим...

Полісся відроджується. Приїздіть – і ви самі все побачите.