Відкрий для себе Житомир

Житомир - місто з не зовсім виразним іміджем, але в ньому є що подивитися (хоча не сподівайтеся відкрити тут яку-небудь «нову Флоренцію»). Житомир часто лише оминають об’їзною дорогою на Львів чи Київ, основні маршрути через місто теж прокладені насправді не найцікавішими районами. Ми ж пропонуємо відійти вбік від стандартних шляхів.

У районі Замкової гори зберігся… ні, не замок, але досить цікавий кафедральний католицький костьол вісімнадцятого століття, пофарбований у персиковий колір. Взагалі, в Житомирі чимало католиків, а на сьогоднішній Житомирщині є, мабуть, найбільша в Україні концентрація етнічних поляків (тут не відбувалося такого всеохопного повоєнного виселення, як у західніших областях). Між іншим, житомирський польський цвинтар вважається одним із трьох найбільших і найважливіших поза межами нинішньої Польщі, поряд із Личаківським і Вільнюським.

Тобто заснували Житомир у літописні часи (перша літописна згадка – 1240 рік, на пам’ятному камені зазначений 884-й як «рік заснування») предки українців, мабуть, деревляни (це доводив відомий славіст Павел Йозеф Шафарик), але з часом місто зазнало потужного польського, єврейського та російського впливу. У ХІХ столітті тут також побільшало німців і чехів.

1444 року Житомир отримав Маґдебурзьке право, у XVI-XVIII століттях нерідко ставав ареною битв між козацькими й королівськими військами – так, місцина, де перемогли загони Івана Богуна тепер зветься Богунією. Неподалік Житомира є сумнозвісна Кодня, де страчували учасників Коліївщини. Коли Річ Посполита втратила Київ, саме Житомир став центром Київського воєводства. Будучи вже в складі Російської імперії, місто залишалося виразним центром пропольських настроїв. У ХІХ столітті, в добу відомих повстань, як свідчать історики, тут навіть відбувалися польські політичні маніфестації – погодьтеся, неабиякий, як на ті часи, вияв громадської активності.



 

Центр Волинської губернії, Житомир у часи Визвольних змагань був одним із тимчасових столичних міст УНР. Атмосферу того часу зобразив поет Юрій Косач у вірші «Житомирська весна»:

Вулиця Михайлівська

До речі, про літераторів. Із Житомиром пов’язано дуже багато цікавих письменників. Тут багато бувала Леся Українка, Михайло Коцюбинський. Важлива для української літератури ХХ-ХХІ століття Житомирська прозова школа (найяскравіший представник – Валерій Шевчук) і молодша поетична школа. З російських письменників досить згадати Володимира Короленка та Олександра Купріна. Польська література саме Житомиру завдячує постатями Юзефа Крашевського й Тадеуша Боровського, а в єврейському контексті автоматично виринає ім’я Хаїма Бялика. Варто назвати тут і композиторів Бориса Лятошинського та Юліуша Зарембського, піаніста Святослава Ріхтера, що його батько грав на органчику в житомирській лютеранській кірсі неподалік університету…

Та повернімося до Замкової гори. Крім костьола, тут є магістрат кінця вісімнадцятого століття, ще одна православна церква. Донедавна в ній за радянською звичкою був музей природи. А коли храм віддали московському патріархату, з подвір’я коло нього кудись зникли старовинні козацькі хрести. Якщо пройти до вулиці Театральної, там ви побачите новіший необароковий костел Йоана з Дуклі.

Подільска і церква

З гори відкривається вид на Поділ і церкву, в якій хрестили поета, археолога і бійця націоналістичного підпілля часів Другої світової Олега Ольжича. Але більш ефектним, звісно, буде інший краєвид – на нашу стару знайому, річку Тетерів. Вона в Житомирі опиняється в справжнісінькому каньйоні. Він значно пологіший, ніж, припустімо, в Кам’янці-Подільському, та його «стіни» багато де перетворюються на мальовничі, романтичні скелі. Ще виразніше в цьому переконатися можна в старому парку барона де Шодуара (дуже містично зображеному в одному з оповідань письменника двадцятих років Клима Поліщука) – нині він називається Парком Гагаріна. З цього парку через річку перекинуто пішохідний міст, із якого часто стрибають на линвах.

Зовсім неподалік – одна з найоригінальніших місцевих архітектурних пам’яток: водонапірна вежа в легко-сецесійному і заразом «фортечному» стилі. Вона трохи подібна до вінницької вежі, але виразно індивідуальна і, як на мене, саме житомирська башта вишуканіша. В її підніжжі, до речі, розташувалося кілька кав’ярень. У них можна поласувати, наприклад, морозивом – Житомир є однією з українських морозивних столиць.

водонапірна вежа

Помилуватися згаданим житомирським каньйоном іще варто біля «скель Чацького» (названих на честь місцевого польського просвітника). Крім власне гарних скель, тут є ліси та велика гребля внизу. Ідеальне місце для романтичних фотосесій і пікніків.

І, звичайно, не можна не відвідати Музей космонавтики, розташований тут через те, що саме в Житомирі народився Сергій Корольов. Цікава в основі своїй ще радянська експозиція – в ній ви не лише побачите макети супутників, скафандри чи космічну їжу, а й зможете подрімати в особливих «космічних» кріслах-гойдалках, слухаючи музику. Бувають у музеї космонавтики й несподівані заходи – аж до читання поезії.

Варто, втім, зазирнути й до значно традиційнішого Краєзнавчого музею. Наприклад, його картинна колекція ґрунтується на колекції вже згаданого барона де Шодуара. Усе це – лише частина житомирських цікавинок, при бажанні тут можна знайти набагато більше.

Театр "Ракушка"

Річкова ідилія Тригір’я

А завершимо ми наш невеличкий маршрут у селі Тригір’я на південний захід від Житомира.
 

 

Своїм транспортом сюди дістаються через Дениші (траса на Старокостянтинів), маршруткою найкраще доїхати до греблі коло санаторію, який теж зветься «Дениші».

До речі, в самих Денишах стоїть химерна, трохи сюрреалістичного вигляду руїна палацу цукрозаводчиків Терещенків.

 

Палац Терещенків у Денишах
 

Це місця з надзвичайно гарною природою. Навколо греблі розкинулися ліси, серед яких трапляються кількасотрічні дуби-патріархи. У лісах часто ставлять наметові табори, на сусідніх скелях тренуються скелелази, іноді знімається кіно (про один скандальний випадок свого часу писали), відбувається музичний фестиваль «Вулба» («вуличні барабнщики»).

А далі дорога виводить до Преображенського монастиря. Заснований, можливо, в шістнадцятому, а можливо, й у чотирнадцятому столітті, він, як і чимало церков у цих краях, устиг неодноразово побувати і під православною, й під греко-католицькою юрисдикцією, а тепер належить до УПЦ МП. Сьогодні в монастирі є одна церква ХІХ століття й трохи сучасних будівель. Якщо пройти монастир наскрізь і вийти з нього стежечкою повз грядки, ви швидко опинитеся в особливому місці – на лісистому й скелястому мисі посеред широчезного водяного огрому, що утворився при впадінні в Тетерів річки Бобрівки. Це відносно малолюдний закуток, але красивий, затишний, зручний і для плавання, й для катання на човнах. З води відкривається краєвид на гори, ліси та церкви. Вистачає місць для відпочинку, а через річку розташувався санаторій. При бажанні тут сміливо можна залишатися на кілька днів. І не лякайтеся гучних звуків – під Житомиром багато полігонів і військових частин, постійно йдуть навчання. Дуже багато мешканців Житомирщини загинули на нинішній війні, захищаючи Україну…