Железнодорожный вокзал в Житомире. История и Фото

Залізничний Вокзал в Житомирі
Щодо Житомирської залізниці є безліч цікавих історій, але навіть якщо забути про них,то і її власна розповідь є вкрай цікавою. Більше ніж за сто років свого існування вона чимало бачила, та й ще до своєї появи встигла наробити галасу, але про все по черзі.

Г. Як загалом і буває наша вилазка на цей об'єкт була цілковито спонтанною, тому і фотографії у цьому пості будуть йти не зовсім за хронологією, але це вже деталі. Отже одної травневої суботи ми збиралися нанести візит іудейському кладовищу, але по дорозі зазирнули на вокзал.

В. Таким чином абсолютно несподівано виріс не менш масштабний пост з не менш цікавою історією.

Г. Офіційна історія Житомирської залізниці розпочинається 28 грудня 1895 року (або 9 січня 1896 за новим стилем), коли перший товарний потяг вирушив лінією Житомир-Бердичів, але в нашій державі ніщо не може йти без зусиль та несподіванок і фактично вся ця епопея розпочалася 6 березня 1875 року, коли газета «Кевские Ведомости» надрукувала статтю про доцільність будівництва залізниці за вищезгаданим шляхом, а також про можливі перспективи розширення до Мінська та Турова.

В. Справа в тому, що такий шлях мав співпадати зі шляхами збуту поліської продукції. Мало того. Цей шлях загрожував неабиякою конкуренцією перевізникам займавшимся в ті часи транспортним сполученням між Житомиром, Бердичевом та Києвом. Нова залізнична колія планувалася вузькоколійною, і поїзди мали бути переважно вантажні. Їх місією було: сприяти швидшій доставці товарів лісовидобувної, та цукроварної промисловості ( не дати не взяти кубинські залізниці того ж періоду)

Г. Інша справа, що як будівництво, так і обслуговування такого комплексу як залізниця є справою не з дешевих... У 1893 році було створено «Товариство під'їзних шляхів», що розташовувалося у будівлі нинішнього Головпоштамту (точніше на його місці раніше стояла ця будівля, але після численних пожеж її знесли). Товариство слідкувало за будівництвом та просуванням серед громадськості ідеї залізничного сполучення. Але на шляху до будівництва першої колії були свої перепони. І найголовніша опір з боку конкурентів. В газетах того часу можемо знайти свідоцтва умисного ушкодження на будівництві (від відкручування гайок, до розбирання колії на солідних відрізках) диверсії відбувалися ночами, і все ж-таки залізницю добудували.

В. Рідкістні фото перрону житомирського вокзалу. Грушевський на перроні.

В. Ще однією складністю була непопулярність залізниці серед головних користувачів- пасажирів. Саме через випадки псування на залізниці, в народі ходили плітки буцімто ночами чорти рейки відкручують, а під Бердичівським мостом, взагалі, весілля влаштовують. А наприкінці поїздки пасажирів неодмінно чекатиме чи лікарня, чи могила. Через ті плітки нову залізницю вважали ледь не витвором диявола і остерігались її, а перших пасажирів мали за неабияких екстремалів. Насправді тодішні потяги були доволі повільними, і видавали не більше 19,2 км на годину (швидкість велосипедиста). І за всю історію існування вузькоколійки, на ній була лише одна незначна аварія. Керівництво залізниці навіть, ішло на небачені ніде уступки пасажирам, аби заохотити їх до нового транспорту. Так через все пасажирське відділення було протягнуто мотузок з'єднаний із дзвоником в кабіні машиніста, треба зійти смикаєте за мотузок, потяг зупиняють, де вам заманеться, і ви сходите... Майже як в перших маршрутках), сервіс на межі фантастики. Ну а взагалі, сервіс був іще той. Прикольною є тема буфету на вокзалі. Справа в тому що в ньому продавали бутерброди з ікрою, і час від часу вона підсихала. Кухар кричав — «Освіжи» зривався хлопець і... облизував бутерброди (чисто наш підхід, як дехто помітив цю традицію бережуть дотепер, нині теж мало що куплене на гарматний постріл від вокзалу, можна їсти без знервованості)

В. І незважаючи ні на що залізниця запрацювала. І завоювала прихильність пасажирів та вантажоперевізників. Щеб пак, в тодішніх «диліжансах» пасажир від Бердичева до Житомира товкся близько 7 годин, і швидкість залізничного потяга в 3 години була розкішшю. Про швидкість перевезення вантажів, взагалі не говоримо, аби не викликати апатію. Завдяки залізниці Житомир швидко став процвітаючим містом, і постала проблема побудови вже ширококолійної залізниці. Що й зробили, побудувавши першу частину колії від Бердичева до Житомира в1913 р., і другу частину від Житомира до Коростеня в 1914 р. Разом з колією побудували нове, кам'яне, приміщення вокзалу. Але під час війни в1943 р. воно згоріло. Згодом у 1946 р. його знову відбудували, але вже 1971 року приміщення реконструювали та розширили, а також надбудували другий поверх. В такому вигляді ми його бачимо зараз.

В. Ще скажемо дещицю про видатних людей які відвідали житомирський вокзал. Найпершим скажемо про Грушевського (хто не знає, це той дядько на 50-ти гривнях) першого президента України. Штабний вагон Центральної Ради простояв тут два дні, восени 1918 р. Автоматично надаючи статус столиці Незалежної України- Житомиру. А ще в нас на перроні в 1920 році стояв потяг Троцького (теж не остання фігура в революційні часи). Троцький приїздив до Житомиру відвідати свою двоюрідну сестру.

Трошки слів про потяг Троцького: вагон секретаріату голови Революційної- військової ради, друкарня, телеграфна станція, радіо та електростанція, бібліотека, гараж, лазня... Штат бронепотягу Троцького: 250 бійців, охорона з латишських стрільців, кулеметний загін, група агітаторів, вузол зв'язку, команда шоферів, бригада ремонтників шляху, авіазагін з двох літаків, оркестр. Весь потяг броньований (хто там ще вважає, що нинішні чиновники широко живуть?). Житомирською залізницею подорожував письменник Шолом Алейхем. Враження від побаченого й почутого, він виклав у своїх «Записках комівояжера».

В. Будівля вокзалу в 70-х. Гарно і ностальгічно, шкода в кадрі немає стрьомного вигляду теологів та хіпанів (70-ті ж усе ж таки). А взагалі раніше як на мене він був гарніший, такий радянський ящиковий конструктивізм... епохально знаете... Ще невимовно тішать неонові (через одну ) літери : Д.З.Ж.Д, думаю розпад союзу був недаремно).

В. Камера схову, видовище яке підкорює своєю лінійністю, ну й асоціації відповідні (не знаю як у кого а у мене, навіює порівняння з холодильниками в морзі, а ще, завжди здавалося, що там обов'язково повинен бути захований «таємний» мільйон, «таємного» мільйонера Корейка). Ну це асоціації, а взагалі зручна річ: поклав речі і пішов вештатися по місту, особливо зручно в інших містах, в яких ти проїздом, і до твого потяга ще декілька годин. Доріжна романтика так би мовити).

В. Один з ракурсів на головну, адміністративну будівлю вокзалу. Тут розташовано Житомирську філію управління залізничних доріг України, приміщення вони ділять з троллейбусниками. Тут також розташована кінцева зупинка кількох троллейбусних маршрутів. От водії та кондуктори тут ховаються від спеки та холоду, коли чекають на свій «борт». Транспортник транспортника завжди зрозуміє. Просто сусідська ідилія!

В. А це: так званий в народі «Нефтяник». Невід' ємна частина всіх технічних споруд, на кшталт нашого вокзалу. Якщо ви думаєте, що тут видобувають на ничку нафту, а нам не кажуть, то ви помиляєтеся. Так це місце зветься, через те, що тут розташовано склад нафтопродуктів, якими заправляють дизелі, що сюдою проходять.

В. Споруда являє собою: набір металевих ємностей (танків) для нафтопродуктів, стоянку для автомобілів- цистерн, комплект вентелей, крантілей жовтоко кольору, контору, пожежний пост, та незмінне бомбосховище радянських часів. «Нефтяник» незалежно від погоди, мае сильний вигляд. Дясятиметрові танки завжди сяють металічним світлом, і своїм непохитним виглядом, немовби, говорять оточуючим хирлявим деревцям: «Технічний прогрес та глобальне потепління, переможуть, а вас на дрова поріжуть». Видовище варте ока справжнього індустріаліста. Зараз споруда використовуеться за призначенням.

В. Пішохідна стежка вздовж паркану «Нефтяника» це взагалі окрема історія! Хочеш дістатися до синього потягу на колії? Візьми гарний розбіг, та перестрибни металевий паркан (хто сказав що неможливо? Він же без колючого дроту! Які ви тендітні!) Потім, треба приземлитися не на пляшки та шматки дроту, і ти вже майже на місці.

В. Вентиляційні виходи старого радянського бомбосховища на «Нефтянику». Цікаво, це бомбосховище всього вокзалу, чи тільки нафтової станції? Згадка про часи явної ядерної загрози, з боку Сполучених Штатів.

В. Ще один з краєвидів станції. Вже з іншого боку паркану. Теж дуже гарна річ, особливо ввечері, чи вночі. На вишках інколи засвічують прожектори і в «матюкальники» кричать, ну це коли лінуються вийти і по шиї надавати, щоб по колії не вештались.

В. А з цим бордом в нас пов'язані особливі спогади. Справа була саме під час фотосесії, фотки якої ви бачите. Ходили ми собі, фотали і аж раптом: натикаємося на співробітника правоохоронних структур. Співробітник очевидно був відірваний нашим візитом від якихось своїх справ, і був не дуже радий нашій присутності. Відбулася коротка розмова в результаті якої ми опинилися в службовому приміщенні міліції. Там нам роз'яснили що залізниця режимний об'єкт і фоткати її не можна. Зі слів представника органів. «Ходять тут, фоткають, а потім щось зникає». Ми запевнили, що ми сумлінні громадяни, і гайки від колій не відкручуємо. Нащо нам сказали що місце травматичне і взагалі правило є правило, і платіть штраф. Ми ще погомоніли, дали свої імена і прізвища, заплатили штраф, і пообіцяли ходити тільки по пішохідним доріжкам. Нашу пропозицію сфотографуватися, представники органів ввічливо відхилили. Коли нас відпустили, всі речі були на місцях. І ми почували себе так само як і до візиту в приміщення. Сміливо можемо сказати, що не всі речі, які кажуть про нашу міліцію правда. І ще про борд: зверніть увагу на зафарбовану цифру 30, і ретельно поверх намальовану цифру 17. Цікаво, що б це значило?

Г. Від себе додам, що особисто я штраф так і не заплатив, та ані краплі про те не шкодую Цитую: «Сплатиш на поштамті якщо хочеш, а якщо не хочеш то чекай на папірець.» Я не схотів і папірця й досі так і не бачив) Де моя совість? Нема її!

В. Міст по якому пролягає маршрут тролейбуса, а також шосе на Київ. З нього непоганий краєвид. Також, його полюбляє школота за можливість плювати на потяги, які час від часу проходять внизу.

В. Ще декілька фото на тему вокзалу. Якщо кому цікаво о на третій, згору вниз, фотці зображені чоботи, якими ступорять вагони, коли вони стоять на відстої. Щоб не вкрали, жарт, просто щоб не їздили туди сюди. На інших фото краєвиди, та давній документик являючий собою посвідчення працівника залізниці.

В. Ну, й остання фотка на цей пост. Водонапірна вежа, вона забезпечує водою будівлі вокзалу та прилягаючих будівель. Загалом вокзал і транспортна розв'язка, це не маленька територія. І нами заздалегідь було вирішено розтягувати цей пост надвоє. Тож решту фотографій та коментарів дивіться якось іншим разом