По вине скорой помощи в Бердичеве умерла женщина?

Бердичівську станцію швидкої медичної допомоги, як ніяку іншу подібну службу, певно, не лише на Житомирщині, але й в усій Україні, влада міста забезпечує всім необхідним. Вже кілька років централізовано у повному обсязі закуповуються медикаментозні препарати, необхідні для надання невідкладної допомоги.

Придбано кілька нових санітарних автомобілі. Навіть спеціальним одягом забезпечили. Здавалося б — працюй на благо людей, рятуй їх, допомагай, дотримуючись у своїй діяльності урочисто даної Клятви лікаря. Але чи насправді так діють деякі наші лікарі? 

Більше місяця тому у Бердичеві померла 51-річна жінка. Фахівці констатували смерть від хвороби, яка супроводжувала небіжчицю все життя — астми. Здавалося б, подібні смерті — річ не поодинока і навряд чи можуть зацікавити журналістів. Якби не одне але — жінку могли врятувати лікарі. Але цього не зробили. Чому — питання до відповідних органів, які сподіваємося, згодом дадуть належну оцінку цьому факту.

Ми ж спробуємо розібратися у тому, чому керівництво станції "швидкої допомоги” та міської лікарні так неохоче говорить про цей випадок і що насправді криється за лаштунками того, що ми називаємо "швидкою допомогою”. Далі ми викладемо дві версії цієї події, а потім спробуємо навести і свої судження про те, що сталося.

"Швидку” не дочекалися

До редакції "БН” звернувся бердичівлянин Сергій Л., який розповів про події, котрі відбулися восьмого листопада. За словами чоловіка, його 51-літня мама тривалий час була хвора на астму. Родина намагалася забезпечити їй необхідне лікування — відповідні інгалятори купували навіть за кордоном, вважаючи їх ефективними. Але останнім часом приступи астми ставали всі гострішими і доводилося викликати "швидку допомогу” - лікарі вводили жінці у вену спеціальний препарат і приступи відходили. Так було і у злощасну ніч — жінці раптово стало зле. Коли зрозуміли, що підручні медпрепарати не допомагають, викликали швидку. Батько Сергія , щоб прискорити прихід лікарів, навіть вийшов на вулицю в їх очікуванні. Але бригада "швидкої допомоги” довго не їхала. Минуло кільканадцять хвилин — жінці ставало все гірше, але медики не прибували. Сергій повторно зателефонував на станцію, де йому відповіли, що "чекайте”. Врешті, бригада "швидкої допомоги” прибула, але їхня допомога вже не знадобилася — до того часу жінка померла. Сергій стверджує, що з моменту першого дзвінка на станції "швидкої допомоги” і до приїзду медиків минулого не менше тридцяти хвилин. Він досі не може заспокоїтися і від того, що лікарі, зафіксувавши смерть його мами, не знайшли нічого кращого, як байдуже заспокоїти його з батьком такими словами: "Ну, померла — то померла. Змиріться з цим”. Все це, розповідає чоловік, відбувалося у присутності сусідів, які дізнавшись про ситуацію, збіглися до квартири.

На перший погляд, навіть приїзд лікарів через тридцять хвилин після виклику не повинен здаватися чимось дивним. Звісно, так. Але якби цей виїзд був, скажімо на Новосілки, у район цукрорафінадного заводу чи в інші віддалені від центру місця. Проте, адреса, за якою викликали "швидку” - Дзержинського, 17 — цей будинок розташований поруч зі станцією. Очевидно, що на цей відрізок шляху ніяк не можна витратити щонайменше — півгодини. Тож наші журналісти вирішили з’ясувати, що сталося того ранку. Про це ми вирішили дізнатися у головного лікаря станції "швидкої допомоги” Людмили Ковбаси. Для початку, пішки подолали відстань від під’їзду, у який викликали лікарів, і до порогу станції. Йшли в обхід неспішним кроком — вийшло рівно п’ять хвилин. Але тут ще також є і коротка стежка, на подолання якої витрачається максимум дві (!) хвилини.

Чи була допомога?

Людмила Володимирівна розповіла, що про цей випадок їй відомо, але вини лікарів вона у смерті пацієнтки не вбачає. Хоча й вигороджувати їх не збирається. Головний лікар "швидкої” спробувала переконати репортерів "БН”, що її працівники однаково не зуміли б допомогти пацієнтці, оскільки, відповідно до результатів розтину, жінка померла не від астми, а від того, що у неї відірвався тромб. У цьому випадку смерть настає миттєво. Одразу зауважимо, що насправді, відповідно до документів про смерть, небіжчиця померла все-таки від загострення своєї хвороби — астми. Тож, імовірно, вчасно надана їй допомога мала б поліпшити її шанси на життя.

Більше того, Людмила Ковбаса запевнила автора цього матеріалу про те, що на виклик працівники "швидкої” зреагували одразу і витратили на приїзд до хворої лише кілька хвилин. Але на прохання спільно прослухати записи телефонних викликів, які на станції "швидкої допомоги” фіксуються в комп’ютері в автоматичному режимі, Людмила Ковбаса відповіла категоричною відмовою. Втім, дивного у цій відмові мало, адже, як стало відомо згодом нашим репортерам, між першим та другим дзвінком з воланням допомоги за цією адресою минулого рівно двадцять (!) хвилин. Тобто, це вже є свідченням того, що принаймні двадцять хвилин з моменту першого дзвінка до "швидкої” її працівники так і не поспішили на виклик.    

Далі — більше. Головний лікар станції "швидкої допомоги” розповіла, що її працівники, прибувши на виклик, не  сиділи склавши руки — вони, начебто, проводили реанімаційні заходи з метою повернути померлу до життя. Але син жінки цей факт категорично заперечує. Каже, що лікарі ніякої допомоги мамі не надавали, а обмежилися лише названими вище вбивчими для рідних словами.

У затримці винен ліфт?

Де ж правда? Із публікацією цього матеріалу, який ми готували ще на попередній номер, вирішили тоді зачекати. Тим паче, що отримати пояснення від бригади "швидкої”, яка виїжджала на місце, не вдалося. Але, з’ясувалося, що за вищеописаними подіями головним лікарем ЦМЛ Анатолієм Терефеєвим призначено перевірку. Тож ми стали чекати закінчення результатів цієї перевірки. Перевірку врешті закінчили, нібито, з’ясували всі обставини справи і, навіть, покарали винних.  

У своїх поясненнях на адресу Анатолія Терефеєва працівники, як виїжджали на цей виклик, свою затримку пояснили двома обставинами. Перша — санітарний автомобіль певний час не міг виїхати зі станції на вулицю Шевченка, оскільки пропускав автомобілі, які у цей час рухалися вулицею. Це пояснення виглядає більш ніж дивним. Справді, рух автомобілів на вулиці Шевченка інколи буває досить інтенсивним. Але не о шостій тридцять ранку, коли все місто ще майже пусте від транспорту. Тим паче, що автомобілі "швидкої допомоги” при увімкненій звуковій та світловій сирені мають можливість рухатися поза всякими правилами дорожнього руху. Чому ж тоді не була увімкнена сирена? Чи не тому, що на виклик просто ніхто не поспішав? Або ж не було взагалі ніяких перешкод для руху?

Інша обставина, якою пояснюють свою затримку медики, виглядає взагалі недолугою. Більше того, на мою суб’єктивну думку — цинічною. За їхніми словами, вони довго піднімалися у ліфті (!), оскільки підніматися було високо. Звісно, сьомий поверх, де знаходилася хвора, це не перший, але й витрачати на це кільканадцять хвилин, теж, погодьтесь, не доводиться.

Далі медики пояснюють, що зайшовши у квартиру, в яку їх викликали, вони помітили труп "із беззаперечними ознаками смерті” (як зазначено у поясненні виїзного лікаря). Та попри це вони ще витратили близько 15 хвилин на те, щоб надати жінці реанімаційну допомогу — вводили у вену спеціальні препарати (!!!), здійснювали інші заходи. Звісно, ми не фахівці медичної галузі, але якось стає незрозумілим дві речі. Перша — чи доцільно вже надавати допомогу тілу "із беззаперечними ознаками смерті”. Друга річ — як так сталося, що працівники швидкої допомоги 15 хвилин проводили реанімаційні заходи, але жоден із присутніх на той момент у квартирі людей цього не бачив. Чи насправді ніяких заходів не було?

Чи тих покарали, хто винен?

Втім, головний лікар ЦМЛ Анатолій Терефеєв, розглянувши матеріали перевірки, зробив свій висновок — виїзного лікаря покарати, оголосивши їй догану, інших — попередити, а Людмилу Ковбасу зобов’язав посилити контроль за діяльністю підлеглих.

Цей наказ Анатолія Терефеєва є, певно, найбільш цікавим у цій ситуації документом і свідчить про те, що насправді його видачею головний лікар намагався не стільки покарати винних, скільки утихомирити пристрасті. Принаймні, після ознайомлення з названим документом у автора цього матеріалу з’явилося більше запитань ніж відповідей на них. Насамперед, за що покарали доганою виїзного лікаря? Адже у наказі не названо конкретного порушення, допущеного нею. Тим паче, і жінка, й інші працівники "швидкої” пояснили, що затримка із прибуттям на виклик виникла з незалежних від них причин.

Це одразу породжує сумніви у тому, що "щось тут нечисто”. Або головний лікар незаконно покарав свою підлеглу (адже недоліки виникли з незалежних від неї причин), або ж працівники "швидкої” у своїх письмових поясненнях вказали не всі обставини цієї справи, а от в усних бесідах із керівництвом розповіли, як було насправді. Якщо це так і є, то може існувати причинний зв’язок між невчасним прибуттям бригади "швидкої” та смертю жінки. А у цьому випадку однією доганою вже точно не відбудешся. Тут вже роботи вистачить і для правоохоронців. Чи не тому, проводячи перевірку, працівники лікарні вислухали тільки один бік — своїх колег, а от інших - свідків цих подій - не опитували. Мабуть, здогадувалися, що правда буде на боці потерпілих, а тут вже доганою не оминешся. На підтвердження подібної думки наштовхує і той факт, що покарали не водія, який начебто довго їхав, а саме лікаря. Отже, саме у її діях можуть бути серйозні порушення.

На думку про те, що перевірка за цим фактом — лише "відписка”, а не справжнє з’ясування обставин справи, наштовхує й інша деталь. Минулого тижня ми вирішили поцікавитися у Людмили Ковбаси: як закінчилася перевірка. Але вона відповіла, що їй про це абсолютно нічого не відомо, адже цим займався її керівник — Анатолій Терефеєв. Виникає логічне запитання: чому Людмила Ковбаса не знає про те, що наказом головного лікаря її зобов’язали посилити контроль за роботою "швидкої допомоги” може, насправді, ніхто ні їй, ні іншим працівникам, не оголошував цього наказу?

Зупинятися не збирається

У цій історії більше запитань ніж відповідей. Ми спробували розібратися у деяких з них. В чомусь нам вдалося це зробити, в іншому — ні. Переконані, що остаточної крапки тут ще не поставлено. Адже син померлої налаштований рішуче. "Я розумію, що маму не повернути. Але я буду йти до кінця. Я хочу, щоб їхнє справедливе покарання стало наукою для інших. Можливо, завдяки цьому, вони врятують життя когось іншого”, - каже Сергій.

Наостанок одне спостереження. Під час одного зі своїх візитів до Людмили Ковбаси, я став очевидцем того, наскільки насправді оперативно працівники швидкої реагують на виклики до хворих. Після отримання сигналу диспетер "103” по рації назвала бригаду, яка мала виїжджати. Минуло лише близько 5 хвилин, як із одного з приміщень почали неквапом виходити медпрацівники. Так само не полспішаючи вони збирали свої речі та прямували до автомобіля. Мені невідомо, чим закінчився їх виїзд до хворого. Але щиро сподіваюся на те, що ця неквапливість не коштувала чийогось життя. Складається враження, що у Бердичеві не ту службу називають "швидкою допомогою”. Про швидкість тут годі й мріяти. І чи на своєму місці знаходиться керівник "Швидкої допомоги”, якщо її підлеглі так "оперативно” реагують на виклики?

Віталій БЕРЕЗОВЕНКО, газета "Бердичівські новини"