Титановое нашествие или основа благосостояния?

На Житомирщині вирішується доля однієї з провідних для краю галузей

Торішнього літа депутати обласної ради погодили видачу спецдозволів на користування надрами із покладами ільменітових руд дочірньому підприємству «Житомирбуррозвідка» державної Національної акціонерної компанії «Надра України». Відразу знайшлися критики цього рішення, які на хвилі передвиборної боротьби за депутатські мандати до Верховної Ради закликали земляків «захистити Полісся від титанової навали». Мовляв, видобуток ільменіту, що є сировиною для виробництва титану, завдає непоправної шкоди довкіллю. Тож території, відведені для освоєння кількох нових родовищ, неминуче перетворяться у мертву пустелю з «місячними» ландшафтами на місці зелених лісів і чистих річок.

60-річний досвід…

На відміну від нових для наших країв виробництв, видобуток ільменітових руд та їх збагачення має на Житомирщині вже понад піввікову історію. У далекому 1954 році, коли забезпечення потреб країни титаном стало завданням стратегічної ваги, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР було створено Іршанське розвідувально-експлуатаційне підприємство, яке у пам’ятний всьому світові день польоту першої людини у космос — 12 квітня 1961 року — набуло статусу гірничозбагачувального комбінату.

Нині вже важко підрахувати, скільки ракетного металу, як справедливо величають титан, вироблено з добутої під Іршанськом сировини. Та значно важливіше, що за майже 60 років роботи підприємства отримано досвід, який наочно демонструє всі плюси і мінуси цього унікального гірничого виробництва, яке сьогодні ведеться на 2,3 тисячі гектарів земель. Переважна кількість з них —малоцінні з точки зору сільськогосподарського використання території, які після закінчення гірничих робіт в обов’язковому порядку рекультивуються.

Так, ще десять років тому місцевість обабіч автодороги Житомир—Коростень у районі видобутку ільменітових руд вражала велетенськими териконами насипаної породи та піщаною поверхнею величезної рукотворної пустелі, а нині тут мало що нагадує про колишній статус цієї території. Загалом уже рекультивовано понад 3,3 тис. га земель, відновлення кожного гектара яких обходиться щонайменше у 65 тис. грн. Втім, це значно менше за  витрати на повернення до життя сплюндрованих каменедобувними кар’єрами територій, яких чимдалі більшає на Житомирщині. Причому якщо видобутком граніту досить часто займаються підприємства з десятком офіційно оформлених працівників із нібито мінімальною зарплатою, то Іршанський гірничозбагачувальний комбінат є бюджетоутворюючим підприємством для всього Володарсько-Волинського району.

Роторний екскаватор — справжній міні-завод. Фото автора

… і «золоті піски» Полісся

Нині на комбінаті трудиться 2479 працівників, середня зарплата яких торік становила 4038 грн. Це майже вдвічі вище за середньообласний рівень. Не менш очевидно, що як майбутнє цих людей, так і  добробут понад шести тисяч жителів Іршанська безпосередньо залежать від ситуації на місцевому ГЗК.

Стосовно сплати податків, то багатьом на Житомирщині «муляє», що з кінця 2004 року колись самостійний комбінат передано в оренду і він став філією ПрАТ «Кримський титан». Отож, мовляв, вся вигода дістається Криму, а поліщукам залишається лише розорене довкілля.

Та, як пояснюють фахівці, хоча офіційним платником податку нині є «Кримський титан», однак Житомирщина від цього фактично нічого не втрачає. Так, торік частка внеску філії «Іршанський ГЗК» до бюджетів усіх рівнів становила 106,3 мільйона гривень. З них 86,6 млн грн сплачено до держбюджету через казначейство Володарсько-Волинського району, що дало змогу включити цю суму до коштів, які збираються на території області. Ще 19,7 млн грн поповнили місцеві бюджети селища Іршанська, району та області. Крім того, єдиний соціальний внесок у сумі 50,1 млн грн теж сплачено за місцем розташування філії.

Втім, економічна користь від роботи Іршанського ГЗК не обмежується лише солідними податковими внесками та 2,5 тисячі робочих місць з високими не тільки для поліської глибинки зарплатами. Вже правилом «хорошого тону» стало нарікати на дефіцит виробництв, здатних «згладжувати» пікові навантаження в єдиній енергосистемі України. Тим часом Іршанський ГЗК — один з них. Потужне обладнання у кар’єрах та на збагачувальній фабриці щомісяця споживає понад 14 мільйонів кіловат-годин електроенергії. Отож її зонний облік та технологічні перерви у періоди пікових навантажень дають змогу як заощаджувати обігові кошти підприємства, так і розв’язувати загальнодержавну проблему. Не кажучи вже про те, що щомісячна сплата комбінатом близько 12 мільйонів  гривень за використану електроенергію перетворює його у напрочуд вигідного і важливого для енергетиків області клієнта. Не менш значима роль Іршанського ГЗК для місцевих залізничників, які за перевезення його вантажів щомісячно отримують майже 4 млн грн.

Екологія душі

Типовою буденністю віддалених поліських сіл з їх благодатною екологією стали вже зранку «піддаті» п’янички різного віку і статі. Пояснення сільських голів теж типове: люди у нас хороші, однак роботи немає, через що багато хто спивається…

Отож не тільки екологія довкілля визначає стан душі, а й відчуття власної потрібності у світі, впевненості у майбутньому, можливості чесною працею прогодувати себе і свою сім’ю. Проявом вищої закономірності є те, що обділене чорноземами Полісся натомість має інші багатства — неозорі ліси, гігантські поклади унікального облицювального і будівельного каменю, величезні родовища титанових руд. Не менш очевидно, що цими скарбами слід розпоряджатись розумно та без заподіяння непоправної шкоди ні людям, ні матінці-природі.

Поза всяким сумнівом, що величезні кар’єри з добутку титанових руд не на користь довкіллю, як, до речі, будь-яке благо цивілізації, — від асфальтованих доріг до мобільного зв’язку, — від яких, однак, ніхто не відмовляється. Втім, на відміну від видобутого і вивезеного каменю, розробки якого сприймають як норму, вміст ільменіту — лише близько 50—70 кг у тонні породи, яка потім повертається на попереднє місце. Не менш очевидно, що сучасні технології не такі шкідливі, ніж їх попередниці. Так, запровадження на Іршанському ГЗК оборотного водопостачання дало змогу скоротити обсяги споживання води з 30 до 12 тис. кубометрів на рік! Навіть уже відпрацьовані скиди комбінату нині безпечніші для довкілля, ніж «води» з очисних споруд більшості міст України.

Стосовно умов проживання в самому Іршанську, то його жителям можна лише позаздрити. За рахунок комбінату в селищі утримуються Палац культури, санаторій-профілакторій, культурно-оздоровчий комплекс з басейном, фінансування яких обходиться у понад 8 млн грн на рік. Іршанськ чи не єдине робітниче селище в Україні, де працівників забезпечують не лише доступними за ціною ліжко-місцями у благоустроєному гуртожитку на 640 осіб, а й квартирами за пільговою вартістю. Зокрема, у 2008 році тут здано в експлуатацію будинок на 45 осель, торік — ще на 60 помешкань, які коштували новоселам по 1,3 тис. грн/кв. м при середній по області ціні у 8 тис. грн/ кв. м.

Для жителів Іршанська — і Палац культури, і храм

Феномен «майданної демократії»

Нині вже на часі перейматись виділенням нових родовищ для Іршанського ГЗК, без чого у виробництва не буде перспектив. Розуміють це як на підприємстві, де навіть взялись за цілком рентабельну за сучасних технологій повторну переробку вже відпрацьованих раніше відвалів, так і на рівні держави, якій не байдужі ні доля титанової галузі загалом, ні майбутнє комбінату зокрема. Тим більше, що йдеться не тільки про шість тисяч жителів Іршанська, адже від стабільних поставок титанового концентрату залежить робота переробних підприємств у Криму і на Сумщині.

Не менш очевидно, що ситуацію давно вже «прорахували» бізнесові структури, яким напрочуд вигідно «застовпити» вже розвідані родовища ільменіту, щоб або вигідно їх перепродати, або вкласти вже як «свою» частку в організований з потенційними інвесторами видобуток.

Отож закріплення прав на промислову розробку двох родовищ та геологічне вивчення ще двох перспективних покладів титанових руд за дочірнім підприємством «Житомирбуррозвідка» НАК «Надра України» мало убезпечити насамперед інтереси держави. Навряд чи вона готова фінансувати початок робіт на кількох нових кар’єрах, облаштування кожного з яких коштуватиме щонайменше 40 млн грн, однак отримала б можливість зберегти родовища фактично у державній власності.

Натомість мітингова стихія під стінами Житомирської обласної ради спонукала її депутатів… відмінити своє рішення від 7 червня 2012 року. Справа юристів з’ясовувати законність та правові наслідки ухваленого 9 квітня ц. р. документа, який засвідчив кардинальну зміну позиції представницького органу місцевої влади.

Та не гріх замислитись над суспільним феноменом, свідками якого ми все частіше стаємо, коли буквально дві-три сотні ніким не делегованих «активістів» нав’язують свою волю обраним всією громадою депутатам, які чомусь керуються не інтересами своїх виборців, а «політичною доцільністю». За такого розкладу впору переносити вирішення питань із сесійної зали на майдан перед нею. Причому, якщо вести мову про конкретний випадок із відміною погоджень на розробку ільменіту, важко було не звернути увагу, що  більшість учасників акції протесту явно непрацездатного віку. Однак проста думка, що робочі місця (тим більше у дотаційній області) потрібні не лише працюючим, а й тим, хто фактично перебуває на утриманні зайнятих у виробничій сфері, — від бюджетників до пенсіонерів і багатодітних родин, — чомусь «доходить» далеко не до кожного.

Як і те, що нинішня «перемога» може виявитись пірровою, коли відібрані на вимогу протестувальників у державного підприємства родовища опиняться у зовсім несподіваних руках…