Житомир. Мандри з фотоапаратом. ФОТО

Знайти в Україні щось, давніше за Житомир - важкувато. Роком заснування вважається 884-й, але оскільки блоги літописців в ті часи працювали украй нестабільно, вірити цій даті чи не вірити - питання дискусу.

Археологами тут виявлено поселення ще давніші. За місцевою легендою Житомир - називається так іменем дружинника князя Аскольда. Його заслугою вважалася відмова служити князю Олегу. Друже Житомир оселився в місцевих лісах, а згодом збудував над річкою Кам’янкою дерев’яний замок.

За іншою версією назва міста походить від назви племені житичів, котрі займались хліборобством, корчували тут ліси і сіяли жито навіть у центрі міста. Про місто так і говорили - мир житичів. Жито-мир.

Для мене, як і для багатьох панаєхавших з заходу України, Житомир - то останній ривок перед Києвом.

Проте якраз з Києвом у Житомира стосунки історично напружені. Древлянське антиподаткове повстання 945 року було жорстоко придушене Ольгою, а міста - спалені.

Після Ольги місто палили Батий, Гедимін, Єдигей, Наливайко, Хмельницький і Гітлер. Орди Хана Менгли-Гирея в 1482 році - також.

В 1444 році місто отримало Магдебурзьке право, що дало істотний поштовх для його розвитку.

Після Люблінської унії 1569 року Житомир стає польським.

Центр міста у XVIII столітті був забудований одноповерховими цегляними і дерев’яними будинками.

Забудова XX століття приблизно така ж.

Вже у складі Російської імперії, в 1804 році Житомир стає губернським містом - центром Волинської губернії. Можна впевнено говорити, що XIX - золотий вік Житомира.

Більшість нині історичних пам’яток споруджені тоді ж. Семінарський бернардирський костел Яна з Дуклі - в 1842 році.

Свято-Михайлівський собор.

Свято-Преображенський кафедральний собор 1874 року, оздоблений смітниками.

Собор споруджений на місці Василіанської церкви.

Навпроти собору припаркований танк.

В 1896 році була споруджена залізниця Житомир-Бердичів, пізніше - гілка до Коростеня. Вже за радянських часів спорудили лінію до Фастова. Але попри це нині місто навряд чи може вважатись справжнім транспортним вузлом. Міжнародний аеропорт стоїть, на залізничному вокзалі можна сісти лише на кілька потягів - до Петербургу-Кишинев, Петербург-Одеса і Житомир-Харків.

Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися бурхливим розвитком комерції і промисловості.

Під час подій 1917 році в Житомирі згідно вікових традицій влада в місті змінювалась 13 разів.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, у місті діяли 29 медичних установ.

Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатри, 4 клуба, музей.

З початком війни Житомир вже 9 липня 1941 року був взятий німцями.

31 грудня 1943 року Житомир відвоювали радянські війська. Проте окупанти підло “замінували” місто - залишили на вокзалі два вагони спирту. Тож не дивно, що після Нового року Житомир знову захоплений гітлерівцями, хоч і не на довго.

За війну майже половина міста була зруйнована. І на відміну від Дрездена на місці старих кам’яниць було споруджено типове соціалістичне місто.

В повоєнні часи поступово розібрали один з найперших трамваїв - на сьогодні з численних ліній, перша з яких діяла з 1899 року, залишилась одна.

Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

Відомо, що Житомир - батьківщина багатьох письменників і вчених. Зокрема Володимира Короленка та академіка Сергія Корольова, котрий нині посідає 14 місце в рейтингу “Имя Россия“. Тут діє єдиний в Україні музей історії космонавтики.

В місті встановлені пам’ятники і меморіальні дошки Тарасу Шевченку, Олександру Довженку, Борису Тену, Володимиру Короленку, Сергію Корольову, Віктору Косенку, Олегу Ольжичу, Михайлу Коцюбинському, Олександру Купріну та багатьом іншим видатним постатям.

Нині Житомир відомий порцеляною…

…і морозивом.

Ну і на завершення ще пару штрихів.

В Житомирі - благодать.

Байдужих - немає.

Всі здорові.

Терпимі.

І грамотні.

І мріють про мера, як в Києві.

P.S. Найнезабутніші враження я отримав свого часу в найкращому колись центральному готелі міста. Упродовж двох годин відшуковував вимикач світла. Знайшов - в шафі, за ковдрами.