Повідомлення самовидців.

               Прибувші з Киіва росказують, що ніколи не бачили стілько народу на улицях нашої столиці, як при вступі нашого війська. Населення стояло на вулицях шпалерами, вітаючи військо і засипаючи його квітками. Автомобіль міністра військових справ був буквально ними засипаний. Люде цілувалися неначе на великдень; до того же день стояв чудовий соняшний і теплий.

               Прибувші росказують страшні речі про те, що робили большовики в Киіві. В самі дикі часи татарського лихоліття нічого подобного тому, що робили большовики в Киіві, не діялося. Ці дикуни розстрелювали людей тілько за те часами, що вони мали українське обличчя. Одного грузина, наприклад, мало не розстріляли за те, що в нього лице «хохлацке». В державному банкові посітителі завели спільну розмову про якихсь інвалідів. На той час тут з’явився большовицький командуючий Муравьов, котрий підслухав розмову публіки. Вона йому не подобалась і він раптом закричав до вартових матросів «переколоть всєх!». Ті кинулись з штиками на публику, але та не згубила присутності духу і насильно вивела матросів, схопивши іх за руки.

               В Маріінському паркові людей вбивали десятками. Після грабили з мертвих усе й зовсім голих, на очах в публіки, кидали на грузовики нічим не прикривши.

               Коли ці «защитники пролетарєяту» проходили по селах, йдучи на Киів, то виколювали очі штиками на патретах Шевченка. В Киіві в міністерствах большовики віддали приказа не вживати украінськоі мови, бо украінського язика «нет, не было и не будет». Темний голодний Киів розстрілювався з гармат ще кілька день після того, як украінське військо залишило місто.

         Газета «Народня Воля» №23. – Рік. вид. ІІ-й. 5 березоля нов. ст. 20 лютого ст. ст. 1918 р.

               Орган Центрального Комітету Української Селянської Спілки.

               Стилістику, орфографію та пунктуацію збережено. – Ю. Г.

 Громадянська чи загарбницька? Визволення чи окупація? Відповіді очевидців. (Далі буде).