У пошуках української Європи

Вперше звернув увагу на півмарафон у місті Славутич, коли ознайомлювався з півмарафонами, що проводяться в Україні. Це один з найдавніших українських бігових подій – у 2019 році він стартував у 30-ий раз. Славутич півмарафон присвячений працівникам атомних електростанцій. Та є одним із трьох енергетичних забігів України разом з Нетішинським півмарафоном та Забігом під градирнями.

Під час проведення щороку організовується чемпіонат між командами робітників АЕС. Та мою увагу привернуло дещо інше: учасники півмарафону віддають шану ліквідаторам Чорнобильської трагедії, таким чином ставши однією з подій, пов’язаних з історією моєї країни. Погодьтесь, краще узяти участь у забігові та вшанувати пам’ять людей, що жертвували собою заради благополуччя інших, аніж випити пляшку пива у парку. Але це так, маленький ліричний відступ.

Реєстрація

Реєстрація відбувалась на сайті vseprobegi.org, де можна було оплатити стартовий внесок. Головні новини пробігу, організатори висвітлювали у себе на сторінці у фейсбуці.

Дорога

Головна проблема, що стояла переді мною, – як туди дістатись та де залишитись на ніч. Чесно кажучи, до того, як приїхати сюди, про місто я не знав практично нічого. Лиш чув колись, що це невелике місто поблизу білоруського кордону. Дістатись туди від Києва можна було електричкою приблизно за 3 години, як я і зробив. Як недивно, електропоїзд виявився досить непоганим. В дорозі я зустрів давнього знайомого В. Мищинкова, тому, як Ви уже мабуть здогадались, час пролетів непомітно за різними розмовами.

Питанням з житлом було вирішене організаторами, давши всім бажаючим контакти, де можна буде оселитись. Я з радістю скористався їх допомогою та забронював собі місце у спорткомплексі «Олімпієць».

Прибувши до пункту призначення, ми відразу відправились туди. Мені пощастило познайомитись з багатьма цікавими людьми, найбільше з яких мене вразив Анвік Згурський (на фото крайній справа), відомий як легенда бігового та лижного спорту України. У свої 87 років він продовжує вести активний спосіб життя та працювати в цеху Броварського заводу порошкової металургії.

Біг

Початок півмарафону був запланований на 11 годину, тому прокинувшись наступного ранку ми відправились за стартовими пакетами. Забравши їх забрали у нас залишилось достатньо часу, що б насолодитись красою даного містечка.

За півгодини до старту була запланована невелика прес-конференція, де виступали організатори пробігу та міський голова.

Старт забігу був масовим для усіх дистанцій: 5 км, 10 км та 21 км. Налічувалось небагато учасників: 280 бігунів на усіх дистанціях. Бігти було досить комфортно. Маршрут налічував одне коло з досить гарними краєвидами: перших декілька кілометрів траса проходила містечком, після чого плавно переходила у ліс, який чергувався з навколишніми селами та полями. Необхідно було бігти 10,5 км в одну сторону, після чого поворот і 10,5 км назад. Пункти гідрації розміщувались на дистанціях 5 км, 10 км та 15 км. Цього разу компанію під час бігу склав мені Василь Мищенко.

Я не ставив ніяких собі цілей на даний забіг – хотілось лишень пробігтись на черговому півмарафоні, але оскільки у мене був персональний плейсмейкер, з яким я біг, то вийшло трішки інакше. Чому чесно кажучи був досить радий.

Перші 10 км промайнули чудово: ми з Василем гарно тримали темп. З першою половиною забігу вдалось справитись доволі швидко – за 46:13, якщо бути точним. Далі Василь залишив мене та помчав покращувати свій попередній результат на цій трасі, а я продовжив свій шлях до фінішу.

Від даного півмарафону я не очікував нічого особливого. Це мав бути звичайний півмарафон, де є старт та фініш по замовчуванню, а головною фішкою є те, за який час я дістанусь фінішу. Та він, скажу Вам, виявився хорошим – 1:39:14.

Хоча без невеликих розчарувань не обійшлось: за 1,5 чи 1 км до фінішу я дізнався, що траса трішки коротша, аніж планувалось.

Фініш

Після фінішу на учасників чекала паста паті у місцевому ресторані, по закінченню якої там же відбулося нагородження учасників та невелика прогулянка історією заходу від організаторів. Далі на мене чекала дорога до Києва через Чернігів.

Враження

Саме місто дуже чисте та охайне, однорідна архітектура пізнього радянського періоду. Та як на мене, це додає Славутичу свого шарму. Здається, наче ти потрапив у Європу, лишень радянську зразка.
Пробіг у Славутичі залишив за собою приємні враження завдяки чудовій організації та чудовій атмосфері, яка панувала під час пробігу. Комфортний маршрут, де можна не тільки насолодитись навколишньою природою, але й спробувати покращити свої результати. Навіть маленькому недоліку з довжиною траси не вдалось зіпсувати їх. Що ж стосується траси, то дане питання, я б адресував Федерації Легкої Атлетики, яка досі за 30 років не  не провела сертифікацію даної траси, як це робиться країнах, де чиновники виконують свої обов’язки.

Джерело: http://androshchuk.com/slavutych-halfmarathon/