ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ - ЗАНОЗА

Удивительное явление - граждане, приехавшие из сёл, научившиеся говорить по русски, с обретением незалєжности стали агрессивно насаждать подзабытую "рідну мову".
Причём всем, без разбора - даже мне, которому мова ну никак не родная.
По этой причине состоялась смешная дискуссия в моей Альма-матер, когда меня на волне "возвращения к преданной родительской культуре" заставили выступить с докладом "чому я, такий-сякий, зрадив предків і забув ріду мову".

Я взял, и выступил - (на солов`їній, звісно) в таком духе, что хотя это сейчас и не выгодно с меркантильных соображения, но родной язык, на котором я сказал первые слова я забывать не собираюсь.
И если кто и стесняется на родном разговаривать, то это не мой случай. Знать мову, дескать, это моя обязанность - и я с ней справляюсь, сами видите.

К чести преподавательницы должен отметить, что мне за это ничего не было))

Вы ничего не поняли: это тоталитарный совок заставлял граждан забывать ридну мову! А "граждане, приехавшие из села" так и не научились говорить ни по-русски, ни по-украински.

Павло Глазовий. У трамваї.

У трамваї повно.
- Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую русcким язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає, як той Лев Толстой.

Добавлено:
Вот, скопипастил стишок того же автора, получил минус. Хотя моих слов в посте нет. Стало быть, минусуется не некая высказанная мысль, а автор комментария. Смехота :-)

Смеялся, оказывается автор - вполне адекватный))

Не без гордости могу сказать, что заприметил ИМХО эталонный образчик этого говора - фразу "Скіко врэм`я?".

>>Стало быть, минусуется не некая высказанная мысль, а автор комментария. Смехота :-)

Это постоянно, минусят даже невинные вопросы - читать лень.

Интересно, у него все стихи про "мову"?

Да нет, в основном прикольные, "бытовые":

Дегустатор

Піп Антоній, що ніколи не вживав спиртного,
Якось випив у буфеті коньяку міцного
І промовив: — Безподобно! Отрицать не можна.
Це божественний напиток, но ціна — безбожна.

Тоже, наверное, власть его притесняла "за то что был украинцем":

Друкується з 1940 року. Окремими виданнями вийшли: поема “Слався, Вітчизно моя!” (1958), поетичні збірки сатири та гумору “Великі цяці” (1956), “Карикатури з натури” (1963), “Коротко і ясно” (1965), “Щоб вам весело було” (1967), “Мініатюри та гуморески” (1968), жартівлива поема “Куміада” (1969), “Усмішки” (1971), книжки для дітей “Пушок і Дружок” (1957) та “Старі друзі” (1959), написані в співавторстві з Ф. Маківчуком, “Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника” (1958) — у співавторстві з Б. Чалим, “Іванець-Бігунець” (1963), “Як сторінка, то й картинка” (1964), “Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу” (1965), “Перченя” (1966).

Про кредитомобили - жизненно))

ЧОГО ВАЖКО ДИХАТЬ

Сонце палить, сонце смалить. В небесах ні хмарки.
Дві бабусі розмовляють під вербою в парку.
Та, що справа, то Параска, зліва — то Палажка.
— І чого воно сьогодні дихати так важко?
— Ой голубко, не питайте,— мовила Параска.—
Ми ж колись не знали з вами, що таке коляска,
А дітей своїх маленьких на руках носили.
Нам для цього, слава богу, вистачало сили.
А тепер гуляє мама, як ота принцеса.
Покладе дитя в коляску — хай везуть колеса!
І ростуть з дітей персони, що ходить не звикли.
їм давай машини всякі, різні мотоцикли.
Як залізе у кабіну, на м'якому сяде,
То таке ж уже щасливе і таке вже раде!
Вже машин тих на дорогах стільки розвелося,
Що підземні переходи рити довелося.
Кожне любить роз'їжджати та бензином чмихать.
Через це тепер і в парках стало важко дихать.