Як український правозахисник датських поліцейських відмоніторив

Як покращити діяльність українських міліціонерів?

Вітчизняні правозахисники спробували знайти відповідь у Данії, та надіслали туди спеціального агента, від імені якого ведеться цей репортаж.          

Перше, що вразило – за весь час перебування в цій країні (6 днів) на вулицях не вдалося зустріти жодного правоохоронця. Випадково побачили лише один наряд, якій прибув на виклик на службовому автомобілі.

Ситуацію прояснила зустріч з місцевими захисниками прав людини. Представники  Гельсинського комітету з прав людини (більшість з яких - колишні поліцейські високопосадовці) пояснили, що  5 років тому громадяни Данії вирішили, що їм не подобається бачити на вулицях міста полісменів. Тоді відбулась кардинальна реформа, основною тезою якою було – поліція повинна бути невидима і  з’являтися  тільки тоді, коли вона потрібна.

            Про те, що поліція дійсно працює і працює для людей, можна зробити висновок завдяки трьом беззаперечним аргументам. Перший – це низький рівень злочинності, другий – за рейтингом довіри поліція Данії займає третє місце після лікарів та суддів і третій – на вулицях інколи з’являються поліцейські автомобілі які як правило рухаються з увімкненою сиреною і на значній швидкості.

            Відвідання поліцейського відділку також справило враження. Перший відділок і перше здивування – ЗАЧИНЕНИЙ! Виявляється він працює до 15 год.

Друга спроба виявилась більш вдалою. Відділок був відкритий, і зустріли мене привітно. Я пояснив мету свого прибуття: познайомитись із роботою місцевої поліції з метою порівняння із роботою міліції України. До речі, ніхто навіть прізвища не запитав, не кажучи про перевірку документів. Чоловік роздрукував мені на аркуші кольорову мапу, за допомогою якої пояснив як потрапити до головного офісу поліції Копенгагена, який працює цілодобово.

            8 хвилин пішої ходи і я біля центрального офісу поліції міста Копенгагена.

Кілька фотознімків, кілька хвилин спостереження і візит до правоохоронців. Таке Враження ніби я потрапив до офісу соціальної служби а не до поліцейського відділку.

На вході жодної камери відео спостереження не помітив. Вільно потрапив до вестибюлю. До речі це перший поверх і жодної перешкоди для візка чи дитячої коляски немає.

У просторому холі кілька стільців, соціальна реклама на стенді та на столиках.

Через весь хол простирається стійка, за якою перебувають два офіцера поліції.

Вони спілкуються з відвідувачами, та роблять певні записи.

З моєю появою один з офіцерів поліції привітно звернувся до мене і запитав чим може допомогти. Я пояснив, що я правозахисник з України і хочу познайомитись із роботою місцевої поліції і та задав полісмену кілька питань.

Система роботи, на мій погляд, схожа на роботу пожежників. Наряди готові у будь-який момент вирушити на виклик перебувають у визначених містах.

Інше питання стосувалось доступності поліції для громадян а саме, як людина у якої немає телефону, може звернутись до поліції, якщо поліцейські відділки у місті (крім головного)  працюють тільки до 15:00. Мені відповіли, що на дверях кожного відділення постійно працює інтертелеком (пристрій двостороннього зв’язку), який розташований прямо на вході. Через нього можна звернутись до чергового і викликати за потреби наряд.  

Робота поліції досить прозора, мені дозволили зробити кілько фотознімків у відділенні, але попросили не фотографувати самих полісменів.

            Нажаль інші дедалі роботи я розпитати на міг, (мене просто не розуміли) але отримав величезний поштовх для вивчення англійської мови J Офіцер запропонував мені підійти іншим разом і обов’язково взяти із собою товариша, який добре володіє моєю і англійською чи датською мовами.