Що я побачила в інфекційному відділенні Лікарні №2 Житомир

Другий день під враженням від побаченого в інфекційному відділенні Лікарні 2.

Заповнені палати, страшне бухикання і стогін, моторошна реанімація, втомлені лікарі з добрими очима і кульки на пальмі від важкої пацієнтки, яка одужала і лишила по собі кольоровий слід вдячності із обнадійливим написом "Ухожу замуж"

Життя переможе! Але зараз мусимо прийняти бій.

Ковід точно є, він має страшенно змучене  обличчя і звучить  багатоголосим бухиканням, яке луною розходиться по всьому відділенню і не припиняється ні на хвилину.  Більш важкі хворі лише моторошно стогнуть...

Ми були в четвер. У відділенні ще були вільні місця. В коридорах людей не було. Лише довжелезний ряд штативів із крапельницями. 

Найстрашніше — в реанімації. Тут відчутно подих смерті...побачене вчора вечір діафільмом прокручувалось в голові і не давало спати...  Важко дихати...важко дивитися, як чийогось  дідуся і тата, який під кисневою маскою, кидає від мук... Над ним — мовчазний янгол у білому костюмі... Багатозначне пікання обладнання, яке фіксує ознаки життя... 

Ось привозять нового хворого, який поступив із критично низьким рівнем насичення крові киснем — 30%... 

Найбільш приємне враження — від персоналу — лікарів і  медсестер.  От чесно, вражена їхньою відданістю і людяністю. Про це наперебій говорили і пацієнти в палатах. 

Величезне спасибі завідуючому інфекційним відділенням  Олесю Кутньому і адміністрації лікарні за довіру, що пустили на власні очі побачити умови лікування пацієнтів і роботи лікарів. 

Олесь Іванович — вимогливий, іронічний і стриманий. У відділенні, як в добре організованому мурашнику, кожен займається своїм. 

Ми не ходили із завідуючим. Він був зайнятий. Людей ніхто не готував. Ніхто не відмахнувся від нас, не фиркнув , мовляв не плутайтесь під ногами , не заважайте... Ніякого пафосу, героїзму і постановок. Втомлені, добрі-добрі очі ( впевнена, вони також лікують) . Кілька слів на ходу і далі у вир боротьби за життя...

Нагадаю, ще півтора місяця тому в другій міській лікарні навіть не було інфекційного відділення. Нині під лікування хворих на ковід відведено майже цілий корпус. Розгорнуто 200 ліжок. Правда кисневих точок лише 74 , а для ефективної роботи потрібно, щоб було 160 — 80% від загальної кількості. І

До того ж вже є дефіцит кисню.

Ординаторської, кафе, маніпуляцій ні — усе, що могли переробили під палати. Підняли навіть ржаві, списані ліжка на пружинах...Тут війна з епідемією. І усі можливості — хороші. 

На весь корпус —  єдина дипломована інфекціоністка Сингаєвська Анастасія Сергіївна — вчорашній інтерн,  сьогодні лікар на вагу золота.

Людей рятують кардіологи, хірурги, проктологи. Мобілізовано весь кадровий потенціал, багато медсестер, які прийшли прямо з училища, але їх все одно не вистачає. 

Найбільший дефіцит — люди і кисень! 

Ще просять допомогти із візками такими , як у маркетах. Потрібно 4 шт. для перевезення передач. Хворим приносять багато води. Це все на руки втомленого персоналу. 

Потрібна постільна білизна, бо вона швидко зношується через необхідність дезінфекції.

Памперси, вологопоглинаючі пелюшки. Посуд. 

Хворим — дороговартісні ліки, бо, виявляється, далеко не все, що є в протоколах лікування, є в 225 постанові кабміну, згідно з якою НСЗУ відшкодовує лікарні витрати. 
 

---

Іти туди було не страшно, але хвилююче. Ми були в захисних костюмах, а , цитуючи завідуючого інфекційки, в маркет, аптеки і тролейбус ми ходимо без захисту, а там немало ковідпозитивних людей. 

Реально страшно стало в реанімації від усвідомлення рівня загрози інфекційної лавини, яка вже накрила і  лише наростає!!!! 

Фахівці сходяться в тому, що лише 20% людей, які інфікуються, потребують допомоги лікарів.

 От тільки уявіть собі, які у нас реальні цифри інфікованих, якщо цим 20% вже бракує  місць у лікарнях.
 

---

Люди в білих халатах, 
ДЯКУЮ ЗА ВАШУ ПРАЦЮ!!!! 
ЗА ЛЮДЯНІСТЬ! 
ЗА ТЕРПІННЯ!
Тримайтеся
Без вас не впораємося. 
Сили, стійкості і міцного-міцного здоров'я усім і кожному.
Життя переможе!

Ірина Степаненко