5 грн як підстава почати думати

Резонанс пов'язаний з підвищенням вартості проїзду в маршрутках до 5 грн, на фоні хвилі обурення та політичного популізму спонукав багатьох людей задуматися над питаннями, які раніше навіть не виникали на порядку денному.
 

1. Кількість пільговиків

Країна «бідна», зарплати не великі, пенсії мізерні. В такому стані «плодити» з кожним роком додаткові категорії пільг і тим самим створювати армію пільговиків для більшості вважалося цілком нормальним.

Здавалося нормальним доти, доки це не почало наступати на відчуття власного комфорту та персональний гаманець. І тут піднявся хай: «Чому я тепер маю платити за пільговиків?».

Нарешті, майже справедливе питання пробилось крізь саркофаг популістських лозунгів. Майже, тому що платити за пільговика працюючий громадянин почав не «тепер», а робив це завжди. Різниця лише в тому, що колись це покривалось із бюджету, а це ж щось таке абстрактне – звідти ж не шкода, там все одно розкрадуть.

А тут з’явилось реальне відчуття, що пільговик їде за персональний рахунок того, хто платить. Відчуття суспільством реальної ціни соціального популізму, як визнання проблеми є першим кроком до її вирішення.
 

2. Приміські в маршрутки

Їздять собі містом такі самі будки з трицифровим номером, які майже нічим не відрізняються від міських. Але різниця є, і тепер її почали помічати. Полягає вона у тому, що обласні маршрути не підпорядковуються місту й ігнорують як житомирські рішення та правила, так і закони України. Вони ж приміські.

Приміська маршрутка – паразит для міської транспортної мережі, що 80% свого маршруту їде містом, абсолютно не сприймаючи і не виконуючи порядку, що в ньому діє. Возити пільговиків вони не хочуть, адже вони приміські. Перевозити школярів по 2 грн вони не будуть, бо вони ж приміські. Зупинятись на встановлених зупинках їм не цікаво, бо вони ж приміські.

А от їздити по 5 грн вони не проти, бо це ж встановлено рішенням міськвиконкому і діє на території всього міста. Тотальна безконтрольність породжує стихійну безвідповідальність. Назва цьому зухвалому бардаку – приміська маршрутка. Саме туди переводять переважну більшість металобрухту, яку ми виганяємо з міста. Нарешті люди почали бачити різницю.
 

3. Людська байдужість

Чому водії хамлять, чому дозволяють собі покрити матом, вигнати пенсіонера чи здерти зі школяра зайві гроші? Бо в цей час в салоні сидить два десятки інших пасажирів, які, як глядачі в цирку, спостерігають за дійством.
Це той випадок, коли те, що здавалося б тебе особисто не стосується виходить за всі можливі рамки і накриває всіх. Абсолютно не нормальною є ситуація, коли вимагаючи від водія видати квиток, ти стаєш об’єктом критики половини салону: «Чому ти до нього пристав?».

Пристав, бо саме облік пасажирів через видачу квитків - це і є запорука сплачених податків і обґрунтованості тарифу. Бо коли ми починаємо дискутувати про те, що перевізники працюють в тіні і не платять податки, то судити потрібно не лише їх, а й усіх співучасників, які відпустили свої гроші в тінь не взявши квиток.

Коли нам не подобається рівень сервісу нарікати потрібно на самого себе: коли змовчали при хамстві водія одному з пасажирів, не допомогли тому, хто вимагав надання нормальної послуги чи робив зауваження за порушення правил дорожнього руху водієм.

Шок. Проїзд не 3, а 5 грн, а сервіс не змінився. Два з половиною роки спали і прокинулись. Навряд надовго, але все ж це вже дуже добре. Якби ще ця активність спрямувалась в правильне русло, а словоблуддя перейшло в конструктив. Але це стосується лише тих, хто окрім репетувати спроможний ще й думати. Боротись потрібно не з вимушеними наслідками, а з причинами. Вони не завжди лежать на поверхні, але лише докопавшись до істини можна досягнути бажаного результату.

Всі люди різні. Не варто зачесувати всіх під одну гребінку. Навіть серед отих хамовитих водіїв багато порядних і гідних людей, так само, як серед пасажирів багато не подарунків.

Формуючи свою позицію чи шукаючи рішення, важливо контролювати емоції і пам’ятати, що ключовим принципом цивілізованого співіснування людей в суспільстві є справедливість, навіть коли процес її пошуку важкий для всіх сторін.
 

Як бути в цих умовах?

Безперечно для врегулювання ситуації з пільговими перевезення найсправедливішим шляхом є їх монетизація та/або адресні виплати тим категоріям громадян, які таких виплат потребують. Допустимим є в тому числі і варіант такої монетиації за рахунок місцевих бюджетів, але в такому разі органам місцевого самоврядування повинно бути делегованим право визначати правила та встановлювати такі категорії пільговиків безпосередньо місцевими радами. Бо ситуація, з боку держави, ми придумали, а ви фінансуйте є абсолютно неприпустимою.

Що ж стосується приміських маршрутів то всі юридичні підстави вже прописані в діючому законодавстві. Ціль приміських маршрутів дати транспортне сполучення між селами та містом. Таке сполучення по закону повинно забезпечуватись маршрутами, що починаються в селі та їдуть до найближчої автостанції в місті. В нашому випадку, ми маємо дві і обидві вони знаходяться в центрі міста. За такої схеми приміські маршрутки не кружляють всім містом шукаючи автостанції в промзоні чи на гаражному кооперативі. Потреба в кількості транспорту на таких маршрутах зменшується вдвічі, що дає можливість раціонально планувати міську транспортну мережу з врахуванням потреб мешканців міста.

Перше з описаних рішень є виключним повноваженням держави, а друге залежить лише від волі облдержадміністрації.
 

Що робить місто?

В умовах скорочення кількості приміського транспорту та зменшення ролі приватних перевізників місто повинно бути готовим забезпечити повну потребу в перевезенні громадян. Для цього першим кроком є збільшення кількості рухомого складу. Враховуючи, що тролейбусне покриття не охоплює всі мікрорайони міста воно має розширюватись, адже стратегічна пріоритетність, попри високі тарифи на електроенергію, залишається за електротранспортом. В минулому році, вперше ніж за 20 останніх років, збудовано нову гілку тролейбусної лінії, в найближчих планах ще три таких проекти. Мікрорайони куди не їде електротранспорт і куди складно або не доцільно будувати контактну мережу повинні бути забезпечені комунальним автобусним сполученням. Саме з цією ціллю ініційоване придбання автобусів на комунальне підприємство міста. Перші 20 таких автобусів буде придбано вже в цьому році. Загально потреба становить 100 одиниць.

Для забезпечення прозорої системи обліку пасажирів та оплати за проїзд обов'язковим елементом є функціонуюча програма електронно квитка. Дане рішення забезпечить можливість контролю за доходами, як комунального підприємства так і приватних перевізників, значно спростить процес розрахунків та надасть можливість запровадити систему лояльності для постійних пасажирів громадського транспорту. В такому випадку стає можливим запровадження тарифу з правом пересадки на інший транспорт без подвійної оплати, що в свою чергу вирішить проблему відсутності прямого сполучення між окремими районами міста, адже тепер не доведеться платити двічі навіть якщо доводиться здійснювати пересадку. В свою чергу, облік поїздок пільговиків дасть чітку відповідь на питання скільки це коштує і прийняти рішення, як і хто буде за ці послуги оплачувати. Більшість обладнання вже закуплено і система почала впроваджуватись в комунальному транспорті. За місяць в кожному тролейбусі вже будуть прилади самообслуговування зчитування електронних карток в т.ч. банківських. Наступний етап розширення системи на маршрутки міста.

Це лише грубі нариси того, що є і що робиться, але ключовим для реалізації будь-яких планів є розуміння проблем та шляхів їх вирішення. На жаль, нам часто потрібен гострий каталізатор, щоб замислитись над рядом проблем, на які раніше не звертали уваги, та все ж добре, що цей процес розпочато.