ЖЖ інфо » Статті » Авторская колонка » Юрій Градовський |
Юрій Градовськийвсе статьи автора |
Скромненький плакатик із зображенням президента, прем’єра та міністра освіти з написом «Вони знищують націю», викликав приступ неабиякої люті в заступника голови Житомирської ОДА Віктора Куницького. Негайно пошматувавши його, чиновник заявив, що нікому не дозволить ганьбити чести його президента. Мовляв, ще якби на словах – то нічого, а то на плакаті…
Ну що
ж, паплюжити українців, їх звичаї, культуру, історію, всіляко нехтувати
Конституцією, ґвалтуючи та викручуючи її, законами України, дозволено. А от
проти ґенсека (вибачте), ґаранта покращення, ні-ні, не дозволю.
Здавалось би, Віктор Куницький, як український чиновник, мав би виконувати одну із заповідей українця – «Не дозволиш нікому плямити ні слави ні чести твоєї нації». Але в них інше гасло: «Прославляй свого керівника і утримаєшся в кріслі, яке дало тобі покращення».
Варто зазначити, що цей «свідок покращення» всим своїм виглядом виявляв зверхність до людей та, навіть, не представився. Негоже перед холопами? Повинні знати барина? При цьому не навів жодних сумнівів у правдивости зображеного на плакаті. Хоча, іншого від завідувача ідеологічного відділу Романівського (Дзержинського) райкому КПСС годі було й очікувати.
Методи
переконань, якими діє сьогодні правляча верхівка, не нові. «Заборонити,
приховати, забрати» – все це запозичено з часів капеесесної номенклатури, яка
вміла переконати про «настання гарного життя». Та і як вони могли змінитися, ті
методи, якщо не змінились самі керівники? Такого реваншу комуни, як за часів
другого пришестя Рижука, Житомирщина ще не бачила.
Повилазили до годівниць всі
можливі секретарі всіляких райкомів, та й ну будувати Українську Державу, проти
якої так запекло боролись у попередньому «житті». Як тут не згадати слова
керівниці управління сім’ї, молоді та спорту ОДА, нещодавнього партапаратчика,
про те, що «виборцям треба доступно пояснювати, як покращилось їх життя».
Отакої. Виявляється, нашим людям вже треба не лише «покращити» те саме життя, а
ще й пояснити – вони ж, бовдури, не розуміють.
Це ж додаткових людей до штату вводь, таких собі «пояснювачів покращення», завдаючи собі додаткових клопотів. Ми ж, недолугі, самі нездатні розгледіти його. Недаремно голова ОДА, як штатний агітатор, ходить по дворах обласного центру та переконує в «подоланні руїни». Цю картинку «пояснень покращення» доповнює і нещодавній випадок зі зникненням плаката одного з опозиційних кандидатів, якого «не бачили» ні КП «Реклама», ні, так звана, муніципальна міліція Житомирської міськради.
Отак втовкмачуть недолугим виборцям про «покращення вже сьогодні» від Партії Регіонів. А ми, невдячні сліпі котенята, цього не помічаємо, чим завдаємо неабиякого клопоту нашим покращувачам. Невже їм лише й справ, що ходити та викрадати плакатики? А потім жалітимемося, що мало нам покращили. А коли ж їм, бідним, це робити? Їм же треба ще конференції різних партій та з’їзди в робочий час відвідати.
Тут можна надати декілька порад. Для кращого ефекту від пояснення виборцям про «досягнення стабільності», варто ввести тотальну цензуру в ЗМІ, заборонити (хоча б тимчасово) інтернет, перевести міліцію на особливий стан та ввести війська до найбільших міст України. Без цього, панове-таваріщі, у вас нічого не вийде.
Юрко Градовський
Автор: Юрій Градовський, редактор рубрики "Юрій Градовський" на ЖЖ.info
От всех этих "ґ" в ґлазах рябит.
Это ещё как посмотреть, кто мову "ґвалтуює та викручує".
* ведро и вёдро (погода);
* весны́ и вёсны;
* все и всё — «мы всё/все поймём»;
* десны́ и дёсны;
* заем (заедать) и заём;
* заточённый и заточенный;
* звезды́ и звёзды;
* источенный и источённый;
* комба́йнер(ка) и комбайнёр(ка) (значение одно, но различное ударение);
* королевский (у короля) и королёвский (у Королёва);
* крестный (ход) и крёстный (отец);
* Левин и Лёвин;
* лень и Лёнь (Лёня, Леонид);
* ленин (у Лены) и лёнин (у Лёни);
* лес и лёс (горная порода);
* мерзкий и мёрзкий (часто мёрзнущий);
* минет и минёт (пройдёт);
* мудренее и мудрёнее;
* наем (наесть) и наём;
* напоенный и напоённый;
* небо и нёбо — «он достал языком до нёба/неба»;
* нем и нём;
* передохнем и передохнём;
* плетенка и плетёнка;
* подъем (подъесть) и подъём;
* поешь (поесть) и поёшь (петь);
* полет (пропалывает) и полёт;
* разметка (метить) и размётка (разметать);
* Селезнев и Селезнёв (фамилии);
* слез и слёз;
* сло́женный и сложённый
* совершенный (идеальный) и совершённый (произошедший);
* солитер (бриллиант) и солитёр (червь);
* съем и съём;
* тесла и тёсла;
* фен и фён (ветер);
* чаек (чайка) и чаёк (чай);
* чем и чём;
* черт (черта) и чёрт;
* шлем и шлём.
Есть ли в украинском такое же количество слов, различающихся по смыслу в зависимости от "ґ" и "г"?
Нет?
В мусорку тогда это ґ.
Літера «Ґ» — позначає проривний задньоязиковий приголосний (аналогічний англійському «g».
Літера "ґ" передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґешефт, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.
Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.
Рекомендувалась вживати цю літеру «Найголовнішими правилами українського правопису» (1921) та правописом 1928 року. В 1933 році з ідеологічних міркувань її було вилучено з української абетки, під час реформи українського правопису, проведеного Н. Кагановичем і А. Олінтером. У Галичині та на Закарпатті літера «ґ» використовувалась до 1939—1944 років.
Під час війни, коли готувалося нове видання українського правопису, такі авторитети, тонкі знавці мови, як Максим Рильський, Павло Тичина (був тоді наркомом освіти УРСР), намагалися повернути безпідставно вилучену літеру в українську абетку. Проте ні правописом 1946 р., ні його новим виданням 1961 р. її не було «реабілітовано».
У наступні роки літератори, педагоги, науковці не раз порушували це питання: дискусії на сторінках журналу «Українська мова і література в школі» (1963), статті Бориса Антоненка-Давидовича «Література, за якою тужать» (1969), Сергія Плачинди «А мова — як море…» (1987). До бажаної зміни не дійшло, це наукове-культурне питання зараховували до розряду закритих для обговорення тем і вважали проблему остаточно розв'язаною ще 1933 р.
У власних назвах людей (іменах, прізвищах) відповідно до g у мові-джерелі пишемо ґ, а відповідно до h — г: Верґілій, Ґеорґ Вільгельм, Фридрих Геґель, Ґеорґ Фридрих Гендель, Васко да Ґама, Магатма Ґанді, Федерико Ґарсія Лорка, Вінсент ван Ґоґ, Ґрета Ґарбо (Ґустафссон), Едвард Ґриг, Курт Ґеорґ Кісинґер та ин.
Літеру g передаємо буквою ґ у не засвоєних українською мовою іншомовних словах, а також в іншомовних словосполуках, що транслітеруються засобами української графіки: лат. альтер еґо (alter ego) — друге я, персона нон ґрата (persona non grata) — небажана особа, фата морґана (fata morgana) — марево; франц. Ґран-прі (grand prix) — найвища нагорода на конкурсі, змаганнях; англ. ґудбай (good bye) — до побачення; нім. «Фольксваґен» («Volkswagen») — назва автомобільної фірми, «Зюддойче цайтунґ»(«Süddeutsche Zeitung») — назва газети тощо.
Літеру поновили у третьому виданні «Українського правопису» (1990), і тепер вона має п'яте місце в українській абетці, використовується при класифікаційних позначеннях і означає «п'ятий».
информация для размышления неопределившихся.