Чому я не йду у ВРУ.

Останніми днями отримав багато запитань щодо моєї участі у виборах до Верховної Ради України.

1. Не поділяю олімпійського принципу "головне участь, а не перемога”. Я налаштований боротись лише на результат. Якщо я в нього не вірю то ув'язуватись в показуху і театральну виставу наміру не маю. Розумію, що технологічно це має сенс, але є мораль - цінності для мене вищі.

2. Балотуватись потрібно туди, де маєш намір працювати. На сьогодні найважливішим для мене вектором розвитку є місцеве самоврядування. Відповідно, переконаний, що якщо є декларація намірів її потрібно дотримуватись. Україна перенаповнена політиками, яким все одно куди балотуватись, аби дорватись до влади. Не належу до їх числа - не зраджуватиму своїх принципів та тих, хто мене підтримує.

3. Не можливо працювати без довіри. Потрапляння в списки і проходження за рахунок чиїхось заслуг чи імен є не найдостойнішим підходом. Моя персональна впізнаваність, як кандидата мажоритарника, наразі, об'єктивно недостатня для перемоги. Говорити про представлення чиїхось інтересів, коли люди навіть не знають про твоє існування і діяльність - лише гарна фраза. На жаль, наша впізнаваність наразі не висока. Всіх хто сьогодні підтримує мене та команду Демократичний Альянс на житомирщині закликаю долучатись до командної роботи - я й надалі продовжувати працювати в інтересах міста та України.

Щодо дискусій про те, що далеко не всі кандидати гідні представляти людей у Верховній Раді, я з ними абсолютно згоден. На жаль, реальність така, що в раді цього скликання, як і у попередній домінуватимуть негідники, кон’юктурщики та популісти.

Але на це впливає лише виборець і поки його вибір такий, попри всі події, що відбулись та відбуваються в країні. Змінювати потрібно свідомість.