Смертна кара - необхідна міра покарання!

В неділю 02 травня 2010 в приміщенні інтелект кафе «Кавоманія» відбулося чергове засідання дискусійного клубу «Інноваційна відповідь». І вже в котре основна увага була прикута до питань життя та смерті у всіх розуміннях цих слів. Тему дискусії було сформульовано наступним чином: «Смертна кара – необхідна міра покарання!».

Смертна кара або страта (вища міра покарання) – страта злочинця, засудженого на смерть за скоєння особливо тяжких злочинів чи дій.

Передісторія.

Вступаючи в Раду Європи в листопаді 1995 року, Україна узяла на себе зобов’язання запровадити негайний мораторій на всі страти і цілком відмінити їх протягом трьох років.

Зараз у світі налічується 129 країн, які скасували страту і всього 68 країн, які застосовують даний вид покарання.

У квітні 2001 року український парламент прийняв новий Кримінальний Кодекс України, який замінив смертну кару на довічне позбавлення волі.

Найбільш гучний резонанс пов'язаний з темою смертної кари в українському суспільстві викликав законопроект про відновлення даного виду покарання. Депутати Верховної ради від Комуністичної партії України Ігор Калетник, Ігор Алексєєв та Петро Симоненко запропонували призначити смертну кару видом покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Екс-міністр МВС України Юрій Луценко виступав за відновлення смертної кари у вигляді розстрілу за особливо тяжкі злочини проти особи.

Чому ж даний законопроект не було підтримано? Якою є громадська позиція, щодо даного питання? Які проблеми здатна породити та вирішити ратифікація подібного документу.

Аргументи сторін

Стверджуючі

Опитування громадської думки свідчить що більша половин громадян України виступає за смертну кару.

Дійсно, дані багатьох соціальних досліджень демонструють, що від 60 до 80 % українців підтримують смертну кару. Та також варто зазначити, що дана статистика піддається значним корування, якщо відкинути упередженість, асоціативні ряди з окремими злочинцями та взагалі суб’єктивність і віддаленість опитуваних, так як значна частина яких змінює свою відповідь, якщо подібним злочинцем являється рідна чи близька їй особистість. То чим зумовлене таке ставлення верховенством права, відчуттям справедливості чи індивідуалістською ненавистю?

Вартість утримання довічних в’язнів коштує порядка 14 тис. грн.

Громадськість обурена тим фактом, що ми як платники податків змушені фінансувати перебування та обслуговування вбивць та маніяків, які і без того завдали значних фінансових та психологічних втрат для населення. Подібні дії є подвійною платою за їх злодіяння і не можуть бути визнані, як справедливе ставлення до всіх членів суспільства, тим паче до таких які знехтували тим самим суспільством.

Засуджені на довічне ув’язнення мають право бути помилуваними.

В Кримінально-виконавчому кодексі України, прийнятого 11 липня 203 року, а саме в спеціальному розділі, йдеться про те, що засуджені до довічного позбавлення волі має можливість після фактичного відбуття не менше 20 років покарання подати клопотання до Президента України про помилування. У разі помилування визначене засудженому покарання заміняється позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років. Таким чином на думку багатьох правників злочинці не відбудуть повної міри покарання, що могла б зрівнятись з позбавленням життя.

Смертна кара є ефективним засобом попередження злочинів.

Страхітливий приклад такої міри покарання стримує потенційних злочинців від скоєння не правомірних дій. Також страта злочинця стовідсотково гарантує життя його потенційним жертвам у випадку подальшого потрапляння на вбивці на свободу. В той же час не варто забувати, що найбільш відомі маніяки-вбивці, такі як Сергій Ткач, Андрій Чікотіло, Анатолій Онопрієнко, здійснили свої перші вбивства ще в добу радянського союзу, в підчас діючої міри покарання шляхом страти.

Катехізис визнає смертну кару соціально легітимною.

Протягом століть церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Особи, що позбавляють життя інших, втрачають своє право на життя. Подібне висловлення можна знайти і на сторінках Біблії, яке звучить як: «Око за око, зуб за зуб».

Статистика свідчить про низький рівень запобігання злочинів за допомогою існуючих мір покарання.

За кількістю злочинів на 100 тис. осіб Україна у 2008 році посідала 11-е місце у світовій класифікації, а за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів 12-е.

За роки незалежності в Україні скоєно понад 80 тисяч умисних вбивств та замахів на життя.

Заперечуючі

Смертна кара не є ефективним методом залякування.

Рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Таким чином цифри свідчать про хибність тезису, щодо де мотивації потенційних злочинців на здійснення тяжкого злочину під страхом найвищої міри покарання.

Смертна кара перешкоджає інтегративним процесам України до Європейської спільноти

Відсутність смертної кари є обов’язковою умовою перебування країни в Раді Європи.

Протокол Європейської конвенції про права людини, що набув чинності 1 липня 2003 року, передбачає цілковите скасування страти.

Сьогодні смертна кара не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її не сумісною із членством, адже смертна кара, як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.

Помилки та не справедливість в судових процесах відбирають життя невинних людей.

Можливість судової помилки створює небезпеку того, що може постраждати не винний.

Розглядаючи даний аргумент не можна не згадати також про високу корумпованість всіх органів гілок влади, що також прямолінійно, в такому випадку, відбиватиметься на життях неповинних громадян.

Релігійні переконання.

Життя дає лише Бог, і лише він може його забрати. Даний тезис повністю відтворює зміст однієї з десяти заповідей господніх: « Не убий». Жодна людина, незалежно від своїх службових повноважень не має права позбавляти життя іншу людину, навіть якщо остання є злочинцем.

Ватикан приєднався до Конвенції ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари.

Смертна кара перешкоджає можливості реабілітації.

Будь-яка кара передбачає можливість реабілітації – визнання своєї провини, переосмислення скоєних помилок, перегляду подальшого світобачення, шанс каяття. У випадку з застосуванням смертної кари, як міри покарання людина (злочинець) позбавляється такої можливості.

«Жодна кара не може руйнувати невід’ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими». (Іван Павло ІІ, 1997 р.).

Відсутність відповідальних за вбивство.

Винесення вироку досить не легка справа для сумлінної людини і можливість помилки є тяжким моральним злочином для судді, перш за все перед собою. Виконавець вироку – особа, що в переважній мірі бере на себе відповідальність за дії по виконанню вироку. Саме ці та суміжні особи в публічних очах є відповідальними за вбивство людини. І мало хто позиває на те, що і дійсним вбивцею є Держава, яка має привілейоване право через своїх представників виносити та приводити в дію такий роковий вирок. То чи можна допускати таке делегування відповідальності, якщо мова йдеться про вбивство. Чи повинна Держава опускатись до рівня вбивці.

Смертна кара передбачає в собі катування.

Смертна кара (вбивство), як фізичний спосіб позбавлення життя людини в своєму складі, в тій чи іншій мірі, передбачає наявність елементів катування.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.12.1999 року вказав серед іншого, що смертна кара, як вид покарання, суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не людському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

Інші.

Також, з поміж іншого існують тези про те, що найвищу міру покарання присуджують керуючись дискримінаційними підходами, тобто найбільш часто такі вироки стосуються людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, людина з психічним розладом вже несе своє покарання – найтяжчим тягарем є психологічно-емоційний, насилля продемонстроване, як приведення вироку по страті, породжує психічні відхилення.

Після мова.

Світова практика винесення смертних вироків передбачає позивання до таки мір не лише у випадку вбивства злочинцем часто страту присуджують за: ухилення від сплати податків, чаклунство, чорну магію та паплюження Корану,торгівлю наркотиками, зґвалтування та ін..

«Пальму першості» за кількістю винесених та приведених в дію вироків з а використання смертної кари, як найвищої міри покарання, тримають Китай, Іран, Ірак, Пакистан, Саудівська Аравія, Судан і США.

Статистика кількості страт в світі щорічно, за останні 5 років, становить близько 1500 чоловік.

Вище було перераховано значна кількість аргументів з обох сторін. Міра їх значущості є особистим баченням кожного, та все ж актуальність даної тем є досить високою.

Також, з поміж іншого існують тези про те, що найвищу міру покарання присуджують керуючись дискримінаційними підходами, тобто найбільш часто такі вироки стосуються людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією, людина з психічним розладом вже несе своє покарання – найтяжчим тягарем є психологічно-емоційни, насилля продемонстроване, як приведення вироку по страті, породжує психічні відхилення.

Та все ж варто пам’ятати, що кожна людина має право на життя і руйнувати його через смертну кару означає руйнувати те, що захищаєш!

***

Довідково:

"ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ "Інноваційна відповідь" - об’єднання громадян, покликане до обговорення важливих, актуальних проблем громадськості, зокрема: суспільства, політики, освіти, молодіжної політики та ін.

Мета: пошук відповідей та шляхів розв’язання актуальних для суспільства проблем.

Організатори: Житомирський обласний осередок ВМГО «Демократичний Альянс»