П’ять причин чому я вважаю, що День Перемоги перетворили на популістичне знущання

День перемоги з кожним роком втрачає свій символізм і стає майданчиком для розгортання неймовірної кількості дешевих, але захопливих шоу, прихильниками та учасниками яких ми є.

Одним з випусків подібного шоу є проведення урочистого пораду до Дня Перемоги. Зокрема хочеться звернути увагу на ті факти, які викликають відразу від цього заходу.


День перемоги, що це за день?

Національне свято для багатьох країн чи протиречивий факт історії? Це питання, на які повинні давати відповіді історики спираючись на тисячі архівних справ та багатогодинні свідчення очевидців. Будучи пересічним громадянином я можу лише констатувати те, що даний день з кожним роком втрачає свій символізм і стає майданчиком для розгортання неймовірної кількості дешевих, але захопливих шоу, прихильниками та учасниками яких ми є. Одним з випусків подібного шоу є проведення урочистого пораду до Дня Перемоги. Зокрема хочеться звернути увагу на ті факти, які викликають відразу від цього заходу.

Другорядність державної символіки

Першим, що з’являється на горизонті параду, є урочисто прикрашена БМП, одразу за нею слідують кілька автомобілів з ветеранами, за тим піша колона з комуністичною символікою, потім десяток солдатиків, що незграбно несуть напівопущені синьо-жовті стяги, після чого небо маярить прапорами союзу лівих сил, державні прапори Польщі, соціалістів, комуністів і решта партійних символік.

На тлі цього всього виникає питання, в якій державі відбувається ця урочиста подія?

Якби довелося спостерігати за цим дійством з фото чи відео сюжетів,то було б дуже складно дати однозначну відповідь на це запитання. Адже національна атрибутика, як кількісно так і якісно є «опущеною». Нам значно дорожчим є вимпел вузької групи, аніж державний прапор України? Невже символ режиму ми поважаємо більше ніж свою Батьківщину? Як патріот своєї держави може розпланувати почерговість учасників колони таким чином, щоб державний прапор, який має бути найбільшим та піднятим найвище, займає якесь передостаннє місце, і була б можливість взагалі не брався з собою, бо вудочок і так обмаль.

Якщо ж ми українці і відзначаємо якусь подію на національному рівні, то мабуть не буде не зайвим приділяти гідну повагу і до нашої національної символіки.

Виставка логотипів

Йдемо далі. Ну,«промелькнув» цей синьо-жовтий лоскуток, що ж за ним? А далі наше око може милувати каталог ілюстрованого переліку всіх можливих партій, громадських організацій, неформальних об’єднань чи просто крутих чуваків, яким хочеться виділитись і вони виставили свою футболку на швабрі.

Складається враження що це день виставкипартійної символіки. За неймовірним різноманіттям барв символіки це скоріше схоже на гей парад, аніж на ходу вшанування пам’яті та здобутків ветеранів.

Чи саме на це покликане дане дійство? З якою ціллю долучаються до ходи? Що в першу чергу намагаються донести такі прапороносці?

Мені здається що ні. Бо проявляючи свою повагу не обов’язково викарбовувати своє ім’я золотими літерами і на весь голос кричати, до якої спільноти ти належиш. Невже ти не можеш прийти на парад, як вдячний потомок, а не як політичний чи громадський діяч?

В часи, коли з усіх боків доносяться закиди про роз’єднання держави, ми бачимо їх навіть на такому не значному прикладі, коли ми позиціонуємо не як одне ціле: вдячні діти та внуки, українці, чи просто перехожі, а як роздроблена маса.

Особисто я вважаю, що було б доцільно:

а) виділити кілька днів в році на подібні ходи. Якщо ж ми вже не можемо жити без цього. Зібрались ми всі повивішували свої різнокольорові прапорці і ходімо по місту, але не варто махати ними над кров’ю, потом, людськими життями та пам’яттю предків;

б) заборонити під час подібних заходів використання будь-якої символіки окрім державної та знамен бойових частин, полків чи інших підрозділів(в даному випадку).

Ми можемо бути членами різних групувань громадян, але якщо ж ми об’єднуємось навколо певної ідеї, то не варто про неї забувати і те що в центрі даного дійства були ветерани, а не наші організації. Саме тому основну уваги потрібно привертати на них, а не на яскраве шмаття, що матляється над їх головами.

Урочиста хода нігілістів

Зануримося в самі колони. Кого ж ми бачимо, як безпосередніх учасників дійства. Кількадесят ветеранів – людей для яких це свято є од ним з основних в році. Вони чекають його з нетерпінням і дехто лише цього дня одягає свій китель, жакет з орденами та виходить на вулицю. Їх супроводжують діти, онуки та родичі. Долучаються до ходи і звичайні жителі міста та перехожі - громадяни які високо цінують здобутки своїх предків. Також гордо крокують «під знаменні діячі». Для них це також особливий день – день коли вони в чергове можуть продемонструвати, на широкий загал, себе у всій красі.

Найбільше за все в цій ситуації бентежить ціннісна мотивація цих осіб. Ще вчора вони могли бути активними учасниками дискусій, на теми фабрикування історичних даних, заперечення війни як такової та здобутків людей які поклали життя на полях бою, але сьогодні для них, дане дійство це ще вища точка, з якої їх побачить більша кількість людей. Саме тому сьогодні більш вигідно поділяти це свято, а може й не поділяти, але примазавшись десь на видненькому містечку розтягнути свій банер, чи просто помелькати перед камерами своїм фейсом. Ницості подібних людей немає межі. Як можна вірити в їх підтримку, загальнокорисні ініціативи та діяння і чистоту тих ідей, над якими вони декларативно працюють, якщо в цих людей немає жодних цінносте – нічого святого?

Тиражування Георгіївської Стрічки

Одним з найбільш часто використовуваних атрибутів у більшості населення в ці дні можна побачити помаранчево-чорну стрічку. Що ж це, останній крик моди? Популярний аксесуар, аж ніяк не є аксесуаром одягу чи стрічкою для краси на антені машини. Георгієвська стрічка є невід’ємною частиною Георгіївського ордену – Ордена Слави, яким нагороджували за особливі бойові досягнення (обеззброєння ворожих танків, збиття літаків, захоплення ДОТа чи знамена військової частини ворога).

Право на цей орден, як і на стрічку, як невід’ємний елемент ордену, можна досягну виключно в бою! Сьогоднішні ветерани в роки своєї молодості нагороджувалися подібним орденом за свою нещадну відданість справі, наполегливість та здобутки, а ми сьогодні з ніг до голови обвішуємося, обмотуємо нашийники собак, прив’язуємо на антени машин, цими орденними стрічками, не маючи жодного права додавати даний елемент нагороди до аксесуарів свого одягу, адже навіть на десяту його частину не заслуговуємо.

Подібні жести є проявом прямої неповаги до їх заслужених володарів, їх подвигів та пам’яті.

Невігластво громадян

Безвідповідальне самоприсвоєння орденів (орденських стрічок) є лише одним з багатьох проявів неосвіченості сучасного суспільства, його необізнаності та недалекосяжності думок про свої дії та їх наслідки.

Але про які стрічки чи значення орденів може йтися мова, якщо половина населення не може впевнено назвати дату початку 2-х Світової Війни, з великими потугами виділяє переломні етапи її перебігу та основних учасників, причини початку та агресорів.

Як в такій ситуації ми можемо в широкому форматі дискутувати про значення цього дня в Світовій історії, історії України та вплив на життя кожного з нас?

Сьогодні ми масово йдемо на парад, кожен зі своєю ціллю, кожен вкладає свої поняття в цей день, кожен знає свою його історію, причини та наслідки, але мабуть, або принаймні мені хочеться вірити, все ж більшість людей ставляться до нього, як до ДНЯ ПАМЯТІ людей які захищали СВОЮ батьківщину, поклали життя за добробут своїх нащадків, незалежно від того якої національності вони були чи яку політичну ідеологію сповідували. І хтозна, чи повторили б вони свої подвиги, якщо б наперед знали, якими «вдячними» ми виявимось.