УКРАЇНЦІ ТА МАЛОРОСИ, ХТО Є ХТО?

Саме цю психологію, сформовану за багато років 20-го століття, продовжують формувати за допомогою підконтрольних засобів масової інформації антиукраїнські політичні сили, внаслідок чого Україна і понині не стала демократичною та суверенною, а її громадяни не мають гідного людини добробуту. Те, що відбувається на Україні протягом останніх 20 років, в інших країнах Європи неможливе. Тому сьогодні на ваш суд нова стаття з циклу «Психологія абсурду».

В переважній більшості країн світу, за невеликим винятком, національність громадянина визначається мовою, якою він спілкується зі співвітчизниками у власній країні. Їм важко собі уявити німецькомовного англійця чи польськомовного німця, бо в Великобританії або в ФРН це буде виглядати дивно. Не знайдеться і в Росії англомовних, франкомовних або україномовних росіян, бо це там вважатимуть нісенітницею. Таке має місце тільки в колоніях та країнах, що позбулися колоніальної залежності.

Кілька державних мов існує в постколоніальних країнах, які належали кільком країнам-колонізаторам, до яких відноситься Канада, або в конфедераціях, що виникли внаслідок об’єднання в одну країну територій, населених кількома етнічними групами, приблизно рівними за розміром, до яких відноситься Швейцарія, за основу Конституції якої взяті положення Статуту, написаного понад 200 років тому до її появи, українським козаком Пилипом Орликом. Аналогічною Швейцарією мала б стати і Російська Федерація, на території якої багато століть живуть дві великі етнічні групи - татарська та українська.

Однак наявність кількох державних мов в Росії, на відміну від Швейцарії, не тільки не існувала й не існує, але і не можлива. Це пояснюється тільки тим, що, на відміну від Швейцарії, яка виникла в результаті добровільного об’єднання в одну державу територій кількох народів з рівними правами, Росія, яка почалася з Московії, приєднувала до своєї, на початок існування зовсім незначної, території землі сусідніх народів внаслідок шахрайства та інтриг владних структур, а також завойовницьких походів та війн. Все це є беззаперечним доказом того, що з самого початку свого існування вона була агресивною державою-загарбником, а її піддані – окупантами, яким державні керманичі надавали статус героїв. Тут доречно згадати один з постулатів засновника сучасної Німеччини Отто фон Бісмарка: «Не знати мови народу, на території якого проживає, може тільки окупант».

Саме цим пояснюється те, що росіяни не володіють ні фінською, ні польською, ні білоруською, ні українською мовами, території народів яких століттями входили до складу Російської імперії. Виходячи з точки зору Бісмарка, у фінів, поляків, білорусів і українців є підстави вважати росіян в ті часи окупантами, а тих, хто їм прислужував - холуями та колабораціоністами. Безумовно, російським панам на прилеглій до Росії території були потрібні не тільки холуї, які володіли російською мовою. Бажаючи володіти Україною довічно, російська влада вдалася до цинічної політики нищення всього українського, починаючи зі знищення Запорозької Січі, церкви, освітніх закладів, а заразом з ними і мови. Указами Катерини Другої від другої половини 18-го століття українськими землями тим часом, разом з вільними на той час селянами, наділяються іноземці: серби, чехи, німці, росіяни та інші, які служили «на благо Екатерины второй и Российской империи». Очевидно, саме в ці часи виникла потреба використання російської як єдиної мови для спілкування, насамперед між російською окупаційною челяддю і завезеними до України німцями, чехами, сербами та росіянами.

Водночас з метою поневолення українців знищувались українські навчальні заклади, штучно обмежувалося використання української мови. Саме з цього часу українці стали малоросами. Задля асиміляції найбільш волелюбної частини населення, до яких відносилось козацтво, його переселили на Дон, Кубань та Ставропілля, поклавши на козаків захист прилеглих територій та залишивши їм переважну більшість прав і свобод. Попри імперські плани та зусилля значна частина населення згаданих територій Росії й досі все ж уживає української мови. Значно більша частина українців піддалась активній асиміляції не тільки через знищення освіти та закриття доступу до неї українцям, але і через введення в 1763 р. кріпацтва та постійне нагадування українському населенню, що воно нічого не вирішує. Віталось вживання українцями замість рідної мови російської (з чого іронізують в своїх п’єсах Карпенко-Карий М. Куліш та інші) та відвідування російської православної церкви.

Вважаю, що саме в ті часи в поневоленій Україні сформувалась значна частина населення, так звані малороси, що для полегшення свого життя за рахунок подачок окупантів зреклась української мови, традицій, історії та культури і разом з усім цим - народу та рідної землі. На моє переконання, цей процес продовжують і понині нащадки не тільки окупантів, але і тих, хто в ті далекі часи зрадив землю своїх пращурів і власний народ, хто за подачку та привілеї згоден і сьогодні зраджувати та гнобити Україну та українців. Дії таких людей на перший погляд можуть здатись для певної, не наділеної аналітичним розумом, частини населення виправданими, але в більшості країн світу їх назвуть якщо не зрадниками, то принаймні колабораціоністами, в чому я особисто великої різниці не бачу. Впевнений, що для покращення життя пересічних українців їм необхідно звільнити власну країну як від окупантів, так і від колабораціоністів. І чим швидше – тим краще. Про це свідчить історичний досвід багатьох країн світу, які звільнялись від колоніального гніту. Україна не має права нехтувати ним, бо всьому світу сьогодні відомо, що Україна багато століть була колонією.

Самим українцям варто знати і не забувати не тільки тих, хто був їхніми колонізаторами, а і тих, хто багато віків і яким чином сприяв їм та підтримував їх, спродаючи інтереси власного народу та рідної землі. Для покращення життя хоч не сьогодні, а принаймні завтра, українцям щонайменше необхідно усунути малоросів з кабінетів української влади всіх рівнів. Звісно, досягти цього миттєво неможливо, але можна значно прискорити, якщо кожен українець викорінить з власної свідомості байдужість до власної долі та долі України. Малоросів цей висновок не стосується, бо в них інший інтерес – бути, як і їх пращури, високооплачуваними холуями закордонних хазяїв. Це вони довели нещодавно під час подій у Львові 9 травня 2011 р.

                                                            Інженер та винахідник Л.Тартасюк

                                                             24 травня 2011 р.