Українці – ви діаспора.

Саме це вкотре повідомила житомирянам та, навіть, іноземцям, сучасна влада. Партія регіонів вперто доводить всим, що є наступником ідей та діянь загиблого навіки СССР та жодним чином не визнає українців господарями своєї землі, а лише діаспорою.

Що ж є діаспора за визначенням? Грецькою мовою, це – розсіяння. Означає, в сучасному розумінні, представництво етнічних одиниць за межами материнського регіону, які усвідомлюють власну генетичну та духовну з ним єдність. Згідно вислову житомирського міського голови, Житомирщина не належить до етнічних українських земель. До яких тоді? Чи міський голова Житомира бажає перетягти першість з недолугости та конфузів від свого партійного боса Януковича?

Це неподобство кинувся виправляти навіть посол Польщі в Україні пан Літвін. Очевидно, там таки поважають державотворчу (титульну) націю. Не знаю, чи зрозумів це міський голова Житомира, але це виглядає ганебно. Чи для нього вже все є байдужим, крім омріяної автівки за 600 000 гривень? Як повідомляє Перший житомирський інформаційний портал, «Поляки – це третя за розмірами діаспора в Житомирській області, переконував сьогодні Надзвичайного і Повноважного посла Республіки Польща в Україні Генрика Літвіна міський голова Дебой. Таке визначення викликало зацікавленість у посла і він вирішив перепитати, які ще дві діаспори є більшими за польську. Посол запитав, чи є якась діаспора на Житомирщині більша за російську та польську. На що мер повідомив, що він мав на увазі українців, яких в області найбільше. «Ви говорите про громади? Бо українці – це ж не діаспора, а громада»  – сказав посол Літвін.» – http://www.1.zt.ua/themes/rizne/ukrayintsi-naybilsha-diaspora-v-oblasti-konfuz-deboya.html

Звичайно, можна було це визнати за невдалий жарт або неграмотність міського голови, якби... Якби це не мало вигляду системи. Нещодавно, за замовленням Управління по зв’язках з громадськістю Житомирської міської ради, а, отже, за кошти місцевого бюджету української громади, видано книжечку «Житомир багатонаціональний». Наклад цього шедевру – 1000 примірників. Зазначено, що видано за програмою «Єдина інформаційна політика». Вдумайтесь, яка інформаційна політика в Україні визнається єдиною. Читаємо на стор. 3 (цитую): «На сьогодні в Житомирі проживає близько 29 тис. росіян (10,2%), 13,8 тис. поляків (4,8%), близько 1,5 тис. білорусів та євреїв (0,5%). Представлені також німці, чехи, вірмени, азербайджанці, роми, молдавани, грузини, болгари, греки та ін.». Отакої. Українці в Житомирі не проживають? Чи вони занесені в ті самі «ін.»?

Це сказано в передньому слові під назвою «Від редакції», підписаному «О. Білобровець, Ю. Огірчук». О. Білобровець – керівник цього самого управління, що замовило книженцію, Ю. Огірчук – тодішній провідний (чи головний) спеціаліст. Зважте, української влади українського міста. Чи я помиляюсь? Але, подивившись догори статті, побачимо (цитую): «В силу історичних обставин в різні періоди свого становлення до творення міста були причетні українці, поляки, євреї, росіяни, німці, чехи, вірмени і багато ін.». Ну, дякуємо, Ольго Матвіївно, хоч за те, що все ж «були причетні». І Вам, пане Юрку, за внесок до цього неподобства. Виходить, однак, що були тут колись українці, та десь ділись… З нетерпінням чекаю від вас книгу «Житомир національний», що мала би стати першочерговою.

Все це було б смішно, якби не ставало сумно. Ще три дні тому ми спостерігали ганебні холуйські підхіхікування голови Верховної Ради України Литвина, очільників области та міста Рижука, Запаловського, Дебоя, насмішкам одного з очільників путінської Росії Валєнтіни Матвієнка над громадянами міста, що вийшли святкувати 20-річчя Референдуму, яким була підтверджена незалежність України. Або, згадайте, хоча б, слова міністра російської освіти та науки в Україні Табачніка, що Україна на 56-му місці, а ми – на 72-му. Хто ці таємничі «ми», думаю, відомо всим. І допоки ці «ми» будуть керувати в Україні, українці будуть тут діаспорою. Або такими, що колись «були причетні»…

Юрко Градовський