Житомирское кладбище - память или вандализм

ЖИТОМИРСЬКІ ЦВИНТАРІ:
ЩО ПЕРЕМОЖЕ - ПОВАГА І ПАМ'ЯТЬ ЧИ ВАНДАЛІЗМ ТА БЕЗКУЛЬТУР'Я ?

Є кілька показників, за якими заведено визначати рівень цивілізованості суспільства. Зазвичай, говорять про ставлення до дітей, літніх людей, хворих та немічних. І ще - до тих, хто вже пішов з цього життя.

Наскільки ми здатні поважати тих, хто вже ніколи не зможе відповісти нам на наше ставлення до них, яким би воно не було. Як щодо цього в Житомирі?

Про це ми говоримо з директором комунального підприємства "Спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування" Василем Івановичем Ганченком.

- Весняні дні завжди "гарячі" для нашого підприємства, - зауважує Василь Іванович. Цього року, як, власне, і завжди, левова частка роботи з прибирання міських цвинтарів, підготовки їх до поминальних днів лягла на наші плечі. В штаті маємо 22 прибиральники, ще шість чоловік були направлені на громадські роботи центром зайнятості. До речі, за нормативами на таку площу кладовищ, 126 гектарів, необхідно 50 прибиральників. У нас немає й половини, але працюємо, розуміємо, що час складний. До минулого року у нас взагалі було 18 чоловік. Якщо проілюструвати нашу роботу цифрами, в ході прибирань ми з десяти цвинтарів вивезли 5 тисяч кубометрів сміття. Робота ускладнювалась тим, що сніг зійшов лише за два тижні до поминальних днів, і працювати довелося без вихідних і з ненормованим робочим днем. До того ж, цього року і Великдень, і провідна неділя співпали і у католиків, і у православних, а це додаткове навантаження. Звичайно, хотілося б все зробити краще, але суто фізично це було неможливо. Було задіяно понад 60 працівників комбінату, сім одиниць нашого транспорту, а разом з орендованим працювало 14 машин на всіх кладовищах.

- Ви самі результатом роботи задоволені?

- Знаєте, як керівник, я офіційно і з усією відповідальністю можу заявити - до поминальної неділі всюди був порядок. Але є проблема, яку спецкомбінат не зможе вирішити, навіть якщо штат буде укомплектований на 200 відсотків. Це - невихованість наших людей. Ось в п'ятницю напередодні проводів працювали до глибокої ночі, в суботу все було прибрано. А того ж дня на корбутівському кладовищі і охорону побили - хотіли на джипах заїхати, і багато чого ще сталося. Чимало людей прибирали могили в останній день, перед проводами часто так роблять - могилу своїх померлих прибрали, на сусідню сміття склали. Десять могил спалили - і хрести погоріли, і пам'ятники обгоріли.

Цього року ми виставили вісім контейнерів для сміття на 25 кубометрів, тільки на корбутівському кладовищі виставили 60 менших контейнерів. Але картина - стоїть контейнер порожній, обкладений сміттям - не рідкість. В цьому році, як ніколи, багато випадків крадіжок квітів з могил. Це важко зрозуміти. Є такі флакони з фарбою, яку бризкають на квіти, щоб їх не перепродавали на базарі, так цих флакончиків у нас в цьому році розійшлося більше, ніж самих квітів.

Ще одна ознака проводів - обіди на могилах, потім ледь не до пісень доходить. Можна спостерігати таку картину - могила неприбрана, стіл накритий, три пляшки горілки, чотири чоловіки вже обідають. До неділі, я повторюю, всі кладовища були прибрані. Але якби ви побачили ці кладовища в понеділок вранці - таке враження, що там святкували чи то весілля якесь, чи якусь гучну перемогу.

В цьому році багато ми отримали подяк, в тому числі письмових. Найбільше - по старообрядовому кладовищу. Там ми все повичищали, поставили туалети, все зробили цивілізовано. На корбутівському кладовищі замінили метрів сто огорожі, там же встановили новий камінний хрест. Обладнали площадку для виставки-продажу надмогильних споруд, відтепер вона діє цілком офіційно.

Найголовніше, що мене, як керівника, не підвели люди. Зараз я точно знаю, що є я на місці чи немає мене - люди роблять свою роботу. Разом з нашими працівниками працювали комерційні фірми, приватні підприємці, наводили лад на кладовищах. Взагалі я хочу висловити велику подяку всім працівникам комбінату, всім, хто допомагав. Виділяти когось окремо не можу і не буду, працювали всі і працювали добре.

- Ще одна неприємна і постійна тема - вандалізм на кладовищах…

- Що можу сказати - найбільше від того потерпає польське кладовище. Буває, і по п'ять пам'ятників руйнують. Чому, для чого? Незрозуміло. Ми колись боялися кладовищ, а зараз для молоді це часто такий собі вид екстремальної розваги.

Відомий житомирський науковець, провідний спеціаліст державного обласного архіву Руслан Кондратюк у своєму дослідженні "Некрополь старого Житомира" пише про те, що цілеспрямоване нищення пам'ятників на вільському (російському) та католицькому (польському) кладовищах почалося ще у 30-х роках двадцятого століття внаслідок вандалізму та безкультур'я. Особливо непоправних втрат зазнало саме польське. "Розташоване за межами основної забудови, воно перетворилося на "ідеальне" місце для здійснення наруги над пам'яттю померлих. На сьогодні тут не залишилось практично жодного вцілілого склепу, десятки пам'ятників та надгробків, що є справжніми витворами мистецтва, розбиті і скинуті з постаментів, поволі вростають у землю серед заростів бур'яну. Дотепер уціліло лише декілька пам'ятників та цегляна каплиця розташованого поруч лютеранського кладовища, на місці якого у 1970-х роках споруджено кооперативні автогаражі", - пише Руслан Кондратюк.

Між тим, житомирські цвинтарі можуть багато розповісти вдумливому досліднику. Тут, справді, похована історія. Ось лише кілька прізвищ людей, які знайшли вічний спокій на російському кладовищі - генерал-лейтенант Михайло Щастний, статський радник Семен Шаржинський, в його квартирі зупинявся Тарас Шевченко під час свого перебування у Житомирі; дійсний статський радник Василь Семенов, його донька Олена була першою дружиною видатного російського філософа Миколи Бердяєва; колезький радник Леонтій Лятошинський, дід видатного українського композитора Бориса Лятошинського; статський радник Сергій Базилевич, хрещений батько Сергія Корольова. Хто захоче дізнатися більше, відсилаємо до згадуваної праці Руслана Кондратюка "Некрополь старого Житомира". А ще рекомендуємо гарної днини прогулятися між вцілілих та напівзруйнованих пам'ятників - дізнаєтесь чимало цікавого. А ми тим часом з Василем Івановичем Ганченком говоримо про майбутнє:

- На так званому новому корбутівському кладовищі під поховання відведено площу у 70 гектарів, - розповідає Василь Ганченко. - На сьогодні вже заповнено 40 гектарів. Та це не означає, що на тій площі, що залишилась, можна здійснювати поховання просто зараз, там ще будувати і будувати. Вже багато разів говорено, що цей цвинтар воістину "золотий" виходить. В рік на його будівництво необхідно 2,5 - 3 мільйони гривень. Особисто я вважаю, що в майбутньому місту необхідно думати про кремацію.

- Наскільки наші люди готові до цього?

- Ще зовсім не готові. В минулому році на корбутівському кладовищі поховали десь 2 300 людей (до речі, щороку на 100-150 людей менше хоронимо), а кремували - трьох, та й то це не житомиряни, ховали іноземців, які мали відношення до Житомира, і рідні вирішили їх тут поховати. До того ж, більшість нашого населення - православні, і це теж не додає популярності ідеї кремації. Та й землі під нове кладовище будуть - вже зараз є бажаючі продати великі ділянки місту.

- А як же досвід Києва, маю на увазі кремацію?

- У Києві дещо інша ситуація, там суттєво впливають економічні чинники, вартість поховання 10-20 тисяч гривень, а кремація обходиться дешевше. Хочу сказати, що наше підприємство має договір на кремацію з київським крематорієм.

- До речі, які послуги ще надає спецкомбінат?

- Абсолютно весь комплекс ритуальних послуг, включаючи, як я вже говорив, кремацію, супровід за кордон, перепоховання, догляд за могилами і ще багато всього. Поховання теж у нас по-різному може відбуватися, починаючи з вибору ділянки. Ми запроваджуємо європейський, безпосередньо польський, досвід, будуючи так звані "цоколі". Це місце для поховання, вже практично наполовину підготовлене для встановлення пам'ятника, в кращих секторах. Коштує це, звичайно, дорожче, ніж просто копання могили, але багато хто пристає на цю пропозицію.

- А як щодо того, щоб зарезервувати місце?

- Знаєте, бувають різні життєві ситуації. Взагалі-то йдеться про два місця - найчастіше, для подружжя. Але бувають різні життєві ситуації, і в цих питаннях йдемо назустріч. Наприклад, збудована частина кладовища на 800 поховальних місць, відбулося 400-500 поховань, і ми переходимо на іншу ділянку, на попередній залишені ці так звані "зарезервовані" місця.

- Незабаром відзначатимемо День Перемоги. Стан військових цвинтарів також у вашій компетенції?

- Раніше всі могили були закріплені за підприємствами, сьогодні частини тих підприємств уже не існує, частина - нехтують своїми зобов'язаннями. Є й позитивні приклади - і серед підприємств, і серед шкіл. Проте, і нам роботи вистачає. У зв'язку з темою військових поховань хочу повернутися до проблеми вихованості житомирян. На смолянському військовому кладовищі вигулюють собак, і саме в тому місці, де поховані люди. Коли ми проводимо там захоронення за рішенням міськвиконкому, весь час вибираємо кістки…

І ще про одну проблему не можу не згадати - аварійні дерева. Наразі маємо 70 заяв від людей на зрізування аварійних дерев. Адже одне таке дерево впаде - зруйнує 2-3 пам'ятники, чимало шкоди наробить. Наголошую - на могилах можна висаджувати лише вічнозелені тую, самшит, ялівець і квіти. Але ця інформація може знову прозвучати гласом волаючого у пустелі. Нещодавно ми почали на корбутівському кладовищі зрізати молоді берези, горобини, так на наших працівників такі прокльони посипалися, що вони просто покинули працювати - нащо, кажуть, нам таке "добро". Але ж потім дерева виростають, починають становити загрозу, і ці ж люди пишуть заяву на зрізування - такий ось кругообіг.

Знаєте, хочеться, аби люди за життя розуміли: якого б соціального стану вони не були, якими б статками не володіли, абсолютно всіх об'єднують дві речі - всі люди народжуються і в свій час йдуть з цього життя. І навряд чи комусь було б приємно знати, що хтось буде «плювати» і на його могилу…

- Дякуємо за розмову.