«Генератор цапів відбувайлів» та «жертви об’єднання»

Нещодавно відбувся об’єднавчий з’їзд об’єднаної (даруйте за тавтологію) опозиції – «Батьківщина». Не зважаючи на те, що об’єднались лише три партії замість задекларованих семи, це все одно досягнення. Під час створення, наприклад, Народного союзу «Наша Україна», новонавернені адепти Ющенка не спроміглись навіть на такий результат.

Перед об’єднанням прогримів скандал з черговим тушкуванням та листом до Юлі. Далі прозвучав заклик Луценка до об’єднаної опозиції позбутися «генератора тушок».

І от «генератора тушок» призначили. Ним виявився Микола Мартиненко. Не заперечую ролі останнього у формуванні списків. Але чому всі одразу забули про те, хто привів самого Мартиненка? Якщо вважати Мартиненка «цапом відбувайлом», то хто буде «генератором «цапів відбувайлів»? Якою стане його політична відповідальність?

Чи достатньо Яценюку нацькувати всіх псів на свого колишнього соратника і умити руки, діставши при цьому посаду керівника об’єднаної Батьківщини? Чи отримав він довіру рядових партійців таким кроком? Чи задоволені «старі» тимошенківці таким поповненням? Сумніваюсь. Тому це можна назвати першим «чудом» з’їзду Батьківщини.

Другим «чудом» з’їзду стало одкровення Яценюка про те, що він не хоче йти у президенти. Опозиціонери одноголосно висунули кандидатом у Президенти Юлію Тимошенко.

Однак, всі розуміють, що Юля буде таким же кандидатом в президенти, як і кандидатом в депутати. Тобто, не буде. Не зважаючи на те, що всі зробили вигляд бурхливої діяльності з метою її звільнення. Навіть якщо це вдасться зробити (а Яценюку це вкрай не вигідно), вона все одно не зможе балотуватись. ЦВК просто не прийме її документи. Отже, заяви з’їзду про «єдиного кандидата» - ніщо інше, ніж блеф. Не для влади, а для самих партійців і прихильників Юлі.

Але це все відбувалось десь далеко – у Києві. Що ж відбулось на місцевому рівні? Регіональні об’єднавчі процеси також призвели до суттєвих змін політичної карти областей.

«Жертвою об’єднання» став і голова Кіровоградської обласної організації Валерій Кальченко. Він не міг фінансувати обласну організацію і змушений був піти у відставку.

На його місце одразу вишикувалась черга бажаючих. Боротьба супроводжувалась інтригами, скандалами, взаємними образами і навіть бійками. Зрештою, Топчій програв Чорноіваненку. Інших кандидатур, не зважаючи на пропозиції з Києва, Кальченко не допустив до голосування. Власне, перемогла його креатура.

Чи буде продовжуватись і надалі політика опозиційного «пенсіонера» Кальченка? Чи буде новий очільник організації таким же «непримиренним»? Чи буде змінено решту керівників організації (зокрема в обласному центрі і районах)?

На ці і на багато інших питань можна відповісти, дізнавшись відповідь на головне питання: «А звідки у Чорноіваненка гроші?» Де є таке місце, в якому Кальченку не давали, а Чорноіваненку дадуть? Чи, може, Кальченко там і не думав просити, маючи на те вагомі причини?

З різних джерел надходить інформація, що головним спонсором новообраного голови може стати колишній регіонал, а нині опальний депутат облради Микола Онул. Чи на довго залишиться колишній регіонал в рядах опозиції? Приклад Табалових показує, що навряд.

Отже з відходом Кальченка і його «старої гвардії» ми отримаємо лише уламки колись найпотужнішої в Україні партійної організації. Хоча, правду кажучи, і деградував місцевий осередок Батьківщини також при Кальченку. І надії на його відновлення немає…

Ще цікавішою є ситуація з «об’єднанням» двох Рухів (третій Рух – Бойка – вже, напевне, пішов у небуття). На всеукраїнському рівні таке злиття не було підтримано Борисом Тарасюком і наближеними до нього «батьківщиноорієнтованими» депутатами. Вони щільними рядами влились у ВО «Батьківщина». На місцевому ж рівні ситуація також доволі неоднорідна.

На приклад, не відомо, хто очолить Кіровоградський обласний осередок єдиного Руху. Нехай непублічний, дрібний, але підприємець і депутат кіровоградської міськради Єфременко (НРУ), чи публічний, ідейний але звичайний викладач Ратушняк (УНП)? Думаю, тут все залежить від того, чи зможе знайти перший собі тепле місце в єдиній «Батьківщині» (за списками якої він і потрапив до міськради). Якщо його там не чекатимуть, доведеться йому знову очолювати осередок Руху.

А в тому, що він зможе це організувати, немає жодних сумнівів. Його конкуренту нині не до внутрішньопартійної боротьби. Він займається збором коштів на спорудження пам’ятного знаку жертвам голодомору. Єфременка, звісно, такі «дрібниці» не цікавлять…

Але у будь-якому разі, це єднання є нічим іншим, як лебединою піснею колись легендарної політичної сили В’ячеслава Чорновола. Як би не прикро було б нам це визнавати...

На жаль, маємо констатувати, що наші опозиціонери не змінюються. Їхніми цінностями залишаються брехня, фальш, закритість і повна безвідповідальність… За що ж люди їх мають підтримати?

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»