«Часткова мобілізація» політичних партій. Приклад Кіровограда

Минуло пів-року з моменту фактичного оформлення нового політичного ландшафту України і чверть року – з моменту закріплення цих розкладів у парламенті.
Нагадаю, до нинішнього складу Верховної Ради потрапили лише 6 політичних партій, 5 з яких створені, де-факто, перед самими виборами. Звісно, їх не можна було вважати справжніми партіями, адже вони не мали ані членів, ані партійних організацій. Чи змінилась ситуація сьогодні? Чи готуються нові партії до місцевих виборів? Чи «мобілізують» безхозних активістів до своїх лав? Спробую проаналізувати на прикладі кіровоградського політикуму.
Лідером минулорічних парламентських виборів, як відомо, несподівано став наспіх зліплений список політичного проекту «Народний Фронт». Робити з нього партію почали тільки на початку січня цього року – провівши конференцію і обравши керівництво. Основу «нової» партії склали екс-фронтозмінівці, розбавлені екс-батьківщинівцями.
І інформаційно, і ресурсно нову організацію, схоже, підтримує родина скандально-відомих Табалових, хоча самі вони до партії не вступають, напевне, через нерозв’язаний конфлікт із Яценюком. З дій же Андрія Табалова можна зробити висновок, що він готується балотуватись у мери міста. І в цьому починанні Народний Фронт, прямо чи опосередковано, його може підтримати.
Сам же Табалов був помічений під час конференції партії "Рідне місто", створеної кілька років тому під місцеві вибори житомирськими та сумськими політиками. В Кіровограді цією партією зайнялись екс-регіонали Осетров та Шамардін. Поява Табалова на їх заході закономірна, адже назва партії співзвучна з його організацією "Рідний Кіровоград", яка вже тривалий час "розкручується" в інформаційному полі міста.
Довго запрягають і в «БПП «Солідарність». Діяльність партії у публічній площині обмежується активністю народних депутатів у парламенті і її висвітленням у ЗМІ. Так, Яриніч вніс на розгляд ВРУ законопроект про фінансування відомчих медичних закладів, і розвиває цю тему всіма можливими засобами.
Ще він підписувався за відставку Яреми, не голосував за держбюджет, став співавтором ряду інших законопроектів, тобто, демонструє незалежність та небайдужість. Всю свою діяльність він висвітлює на своїй сторінці у Фейсбуці, та активно співпрацює зі ЗМІ. Кузьменко також приємно здивував, ставши співавтором законопроекту про ратифікацію Римського статуту.
Як я і прогнозував пів-року тому, БПП закріпилась в області як найвпливовіша партія, отримавши і голову ОДА, і 3-х нардепів. Олександр Дануца, голова міського осередку пропрезидентської партії, отримав посаду члена Кіровоградського міського виконкому.
А от партійна організація у стані формування та кадрового наповнення. Офіс ще не запрацював, команда до кінця не сформована, кандидата від партії на міського голову не обрали. Не визначено навіть пулу публічних спікерів на місцевому рівні, окрім самого голови. Хоча, це не важко змінити, тож варто зачекати…
Третім кіровоградським порошенківцем несподівано став Сергій Алєксєєв , який нещодавно очолив Кіровоградську облорганізацію «УДАРу». Скандально відомий партійний осередок помирав вже досить довгий час, і, здавалось би, після останніх виборів його вже поховали, але київське керівництво, схоже, вирішило спробувати його воскресити. Окрім самого голови, жодних кадрових чи інших змін, які б дозволили обілити цього «Франкенштейна», наразі не спостерігається.
ВО «Батьківщина», хоч і отримала найвищі посади місцевого самоврядування (голови облради та в.о. міського голови Кіровограду), партією влади не стала. Голова облради Чорноіваненко практично повністю випав з інформаційного поля області, в.о. мера Марковського зрідка згадують, виключно завдяки займаній посаді. Власне партійний бренд розкручує лише керівник фракції Батьківщини Топчій, за рахунок активності у соцмережах. Cаме батьківщинівці протягнули рішення як у місті, так і в області по допомозі учасникам АТО, а зараз на рівні міста намагаються вирішувати проблему пільгових перевезень.
Партійна організація продовжує крутити тему Савченко. Нещодавно активісти провели нечисленний мітинг з вимогами звільнити нашу героїню. На цьому публічна діяльність партійного осередку завершується.
Радикальна Партія Ляшка не виявляє активності, але, судячи з інтриг та чуток, що її супроводжують, вона потрапила під контроль нардепа Березкіна, екс-регіонала, члена групи «Економічний розвиток». Те ж саме може стосуватись і місцевого Правого сектору.
Самопоміч себе жодним чином не проявляє. Про активну розбудову партійної організації наразі не йдеться. Місцевих громадських діячів-реформаторів туди ніхто не кличе. Або київське керівництво прорахувалось із місцевими очільниками, або взагалі не збиралось займатись партійним будівництвом.
ВО «Свобода» за інерцією проводить свої традиційні заходи – марші та мітинги з нагоди пам’ятних дат (День народження Бандери, День Соборності, День героїв Крут тощо). Із владних кабінетів вже повністю вичистили її представників. Від партії відкололось чимало яскравих активістів. Партія поступово відходить у небуття…
Опозиційний блок досі не виявив жодних ознак своєї присутності в місті, окрім інформаційної – на шпальтах однієї не вельми популярної і надзвичайно упередженої газети та на сторінках кількох таких же інтернет-порталів, які, втім, жодним чином не пропагують партійний бренд, лише підтримують публічність деяких екс-регіоналів.
З розміщеної інформації можна зробити висновок, що з кандидатурою претендента на міського голову вони, з високою долею імовірності, визначились – це Стрижаков. Проте, не відомо, чи балотуватиметься він від партії «Опозиційний блок». Не відомо навіть те, хто очолює цю партію в області і місті…
Що цікаво, у місті з’явилась партія «Трудова Солідарність», яка перенесла сюди з Києва свій центральний офіс. Зазвичай все відбувається з точністю до навпаки. За словами її очільника, Віталія Махинька, це зроблено з трьох причин. По-перше, Кіровоградщина – це батьківщина одного з ідеологів українських лівих – Володимира Винниченка.
По-друге, сам Віталій – кіровоградець. І по-третє, саме Кіровоградщину партійці вважають своїм базовим регіоном в електоральному плані, тому планують зосередитись саме тут. В історії міста центральний партійний офіс у ньому досі розміщувала лише Демократична партія України. На той час її досягнення можна вважати досить успішними.
Що ж, ідеологічних партій дійсно бракує Україні, і лівих це стосується в першу чергу. Трудову Солідарність же варто вважати «темною конячкою» у місцевих політичних розкладах, адже її представники налаштовані достатньо серйозно, провівши ряд резонансних акцій в області.
Що ж ми маємо у підсумку? Деякі місцеві політики вже ведуть власну «мерську» виборчу кампанію без чіткої прив’язки до партій, або продовжують її вести, розпочавши її ще під час парламентських виборів. Це стосується Андрія Табалова, Артема Стрижакова, Павла Топчія, Лариси Онул. Зважує свої сили Максим Березкін.
Проте, жодна з партій не готова до місцевих виборів. Ані організаційно, ані кадрово, ані програмно, ані фінансово.
Дмитро Сінченко, Асоціація Політичних Наук