Перейменування міста як передвиборча технологія?

В Кіровограді активісти партії "Рідне місто" та ГО "Рідний Кіровоград" ще наприкінці серпня вели інформаційну кампанію, з біл-бордів і з наметів із закликом до містян "підтримати місцевий референдум" і "поставити підпис під зверненням до ВРУ з вимогою внести зміни до законодавства", щоб "здійснити перейменування міста винятково шляхом місцевого референдуму".

Історія питання

Інструментом плебісциту кіровоградці встигли скористатись у 2000-му році, коли 16 квітня, разом із Всеукраїнським референдумом було вирішено провести місцевий референдум. У ньому взяли участь тільки ті громадяни, що мали кіровоградську прописку. Їм було запропоновано визначитися: залишити місту чинну назву — Кіровоград, підтримати пропозиції про присвоєння обласному центру іншої назви або підтримати повернення місту імперської назви Єлисаветград. До списків було внесено 205338 жителів міста, взяли участь у місцевому референдумі 119591, тобто 58,24 відсотка. 70,88 відсотка учасників місцевого референдуму проголосували за те, щоб залишити назву «Кіровоград». Майже порівну було прихильників двох інших пропозицій.

Друга спроба перейменування міста сталась 22 жовтня 2008 року, коли депутати Кіровоградської міської ради проголосували за проведення нового референдуму щодо повернення місту однієї з історичних дореволюційних назв — Єлисаветград. Провести референдум було заплановано одночасно з достроковими парламентськими вибороми, однак, оскільки рішення про проведення дочасних парламентських виборів ухвалено не було, референдуму так і не відбулось.

І от, 6 листопада 2012 року Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» втратив чинність на підставі Закону України «Про всеукраїнський референдум», яким не регламентуються питання порядку організації та проведення місцевих референдумів.

Верховна Рада, що вже тоді була під повним контролем Януковича, унеможливила проведення місцевих референдумів взагалі, а сам механізм референдуму перетворила на профанацію народного плебісциту. Якщо пояснити в кількох словах, то новим законом можна безконтрольно організувати виключно ті рішення, які потрібні його організатору. А організатором може виступити виключно влада.

Референдум про перейменування Кіровограда

Повертаючись до кампанії в агітаційних наметах у Кіровограді, у мене виникло кілька логічних питань до його організаторів, Андрія Табалова та Олександра Шамардіна. Ці питання я задав публічно через свою сторінку у Фейсбуці:

1.        Які саме зміни до законодавства пропонуються? Цікавлять назви конкретних Законів, які ви пропонуєте змінити.
2.        Чи є вже готовий законопроект, який ви пропонуєте прийняти? Де можна з ним ознайомитись?
3.        Оскільки партія "Рідне місто" не представлена в парламенті, чи можете назвати прізвище депутата (депутатів?), який внесе ваш законопроект на розгляд ВРУ?
4.        Коли ви плануєте внести ваш законопроект на розгляд ВРУ і коли він, на вашу думку, може бути проголосований?

Щоб було зрозуміло, поясню. Є ряд ефективних інструментів, які громадськість вдало використовує для просування тих чи інших законодавчих змін. Ними, зазвичай, користуються активісти найвідомішої та найавторитетнішої громадської коаліції «Реанімаційний пакет реформ» (Закон про декомунізацію, який пропонують змінити представники «Рідного Кіровограду», також був розроблений експертами однієї з груп РПР).

Для успішного просування законодавчої ініціативи необхідно передусім розуміти, що саме варто змінити, які конкретні Закони. Необхідно розробити власний законопроект і зацікавити в ньому депутатів з різних фракцій, які би мали достатньо авторитету для того, щоб переконати керівництво фракцій і парламенту поставити законопроект в порядок денний спершу профільного комітету, потім – самої Верховної Ради, і, що найважче, переконати більшість нардепів його підтримати.

Оскільки зміни в Законі – це питання не регіональне, а національне, то і зусилля варто спрямовувати не на мешканців одного населеного пункту, а на конкретних законодавців.

Політики, до яких я звернувся, відповіли мені наступного ж дня у тій же формі – у вигляді допису на сторінці у ФБ. Процитую найголовнішу частину відповіді:

«- Ми пропонуємо народним депутатам внести зміни до закону про декомунізацію, тобто закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки". Вказати, що рішення про перейменування міста приймаються після проведення місцевого референдуму, маючи думку абсолютної більшості громади. А не після проведення громадських слухань як зараз.

- У разі, якщо народний депутат не зможе підготувати текст законопроекту самостійно, ми готові надати юридичну підтримку і написати для нардепів текст законопроекту, маємо відповідних фахівців.»

Як видно з відповіді, ініціатори не мають готового законопроекту, який би вони хотіли ухвалити. На їхню думку, змінювати варто лише Закон «Про декомунізацію». Але очевидним є той факт, що цієї зміни буде замало для проведення референдуму.

Замало буде навіть прийняття нового закону про місцеві референдуми, адже, нагадаю, активісти вимагають провести цей референдум одночасно з місцевими виборами, що не передбачено відповідним законом «Про місцеві вибори».

А тепер подумаємо про час. До місцевих виборів залишилось менше 1 місяця. Скільки часу необхідно для прийняття нового Закону про місцеві референдуми та змін до ще двох законів? Для цього необхідно його написати, внести на розгляд ВРУ, розглянути у профільному та суміжних Комітетах, пройти перше, друге, можливо навіть третє читання, далі дочекатись підпису Голови ВРУ, а потім – підпису Президента і оприлюднення в «Голосі України». Зазвичай, на прийняття одного законопроекту йде близько пів-року.

Звісно, це можна зробити і набагато швидше, однак для цього необхідна політична воля і дуже велике бажання Президента і всіх членів парламентської коаліції. Але ініціатором такого закону має виступати або сам Президент, або хоча б лідер однієї з парламентських сил. Самостійно ж Андрій Табалов не зміг би пролобіювати такий Законів навіть у статусі нардепа.

Тобто, внести законопроект до ВРУ – це аж ніяк не проблема, а от отримати на виході Закон – ще й яка!

Тема перейменування міста на місцевих виборах

Отже, сьогодні тема перейменувань буде широко використовуватись на місцевих виборах. Одна частина політичних сил буде пропонувати власні варіанти перейменувань, інша закликатиме протестувати проти декомунізаційних процесів.

Проведення "загальноміського опитування" одночасно з місцевими виборами не є доцільним. Воно вигідне швидше реакційним проросійським силам, які підтримують повернення імперських назв, а останні, на жаль, досі користуються популярністю. Якщо ж воно таки відбудеться у будь-якій формі – не матиме жодної юридичної ваги, адже місто перейменовуватиме Верховна Рада.

Колишні комуністи і інші ліві, зрозуміло, критикуватимуть саму ідею декомунізації, лякаючи громадян неймовірними витратами на «непотрібні» речі. Представники Опоблоку та більшість кіровоградських екс-регіоналів, які перекочували в інші партії, вже агітують за Єлисаветград; Батьківщина і Свобода – за Златопіль; деякі інші національно-патріотичні сили, можливо, за Інгульськ… Свій варіант нової назви може мати кожна партія і кожен кандидат у міські голови.

Однак, чи сприятиме це єдності наших громадян? Чи не отримаємо ми ще один «розкол» у суспільстві? Шанси на це досить високі.

То що ж тоді робити? Відкласти декомунізацію до кращих часів? Ні в якому разі! Цю справу необхідно, зрештою, довести до логічного завершення. І дискусії також потрібні, але передусім серед науковців та експертів.

Дмитро Сінченко