Ці люди йдуть на вибори

Зараз я багато їжджу по області і бачу розпач простих людей. Такі поїздки для мене звичні, бо свого часу помандрувала по всьому Поліссі. Відтоді нічого не змінилося.

О 9-й ранку дехто спитий лежить під сільмагом. Землі не обробляються. Молоко здають за 1.80 грн., а влітку може бути ще менше. І це тоді коли, молочна продукція у магазинах дорожчає. Багато зруйнованих будинків, мало молоді.

Не кажу, що вже так жахливо, але приводів для веселощів точно немає. На селі такий привід хіба може бути, як приїздить кандидат. І поговорити є з ким, і сусідів вкотре побачити.

Селяни дуже заполітизовані. Я ледь не сповзла зі стільця у клубі, коли одна бабка щось вигукувала про «тушок» і «чепчиків». Там не потрібна соціально-політична преса, там свій «Шустер», де учасником може стати кожен.

Ці люди у щось вірять. Наприклад, якщо відремонтуєте спалену школу, то проголосуємо, ні – то ні.

Когось з політиків-кандидатів ідеалізують, когось ігнорують. Хтось із цих кандидатів говорить, що завдяки йому в область прийшли мільйони гривень і завтра тут буде повний щастець. Це будуть казати люди, яких не прийняли у Європейську народну партію через те, що вони можуть бути причетними до скандального вбивства. І ті, хто всі промислові чи якісь інші заслуги любить приписувати собі, але відношення має дотичне.

Замкнене коло. Замкнений народ.