Партійна монополія, чи партійна демократія?

Новим законопроектом № 2831-3 «Про місцеві вибори» пропонується надати право висування кандидатів в депутати до місцевих рад виключно політичним партіям та блокам. Можливості самовисування не буде. Фактично, цим обмежується право громадян обиратись і бути обраними.
Законодавець обґрунтовує цей крок необхідністю політичної структуризації суспільства. По ідеї, партійна монополія на висування кандидатів мала би сприяти розвитку політичних партій, створенню розгалуженої мережі партійних осередків, конкуренції в середині партії. Частково, законопроект дійсно сприятиме цим процесам.
Проте, чи готові до цього політичні партії?
Сьогодні ми маємо ситуацію, коли партійна корупція є значно більшою, ніж корупція у державі. За принципом франшизи продаються цілі партійні організації «під ключ» місцевим бізнес-елітам. Механізми партійної демократії не працюють. Майже всі партійні заходи відбуваються формально. Членство в партіях, рівно, як і створення партійних організацій – фіктивне.
Чому це все стало можливим? Бо ніхто не контролює партії. Внутрішні контрольно-ревізійні органи не працюють, адже створюються вони в недемократичний спосіб (не обираються, а призначаються тими, кого мають контролювати). Органи влади (органи юстиції, правоохоронні органи, суди тощо) не втручаються у внутрішньопартійні процеси, адже не мають на те жодних повноважень.
І що ми маємо в результаті? Ніхто з партійних босів не дотримується партійних Статутів, адже вони також вважаються виключно формальністю. Чи ж варто від них вимагати дотримання Законів? Адже партійна організація – це мала модель держави, а Статут – її Конституція. Недотримання правил на одному рівні соціальних відносин моделює аналогічну поведінку політика на всіх інших рівнях.
Чи вирішить новий Закон означені проблеми? Які позитиви і негативи може дати прийняття нового закону про місцеві вибори? Почнемо з плюсів:

1. Система виборчого списку з преференціями стимулюватиме створення сильних команд з авторитетних політиків. Партія не зможе подолати 5% без покриття більш-менш авторитетними кандидатами всіх виборчих округів.
2. Закон стимулюватиме партійну конкуренцію. Тепер сума грошей, яку кандидат зможе внести в «партійну касу», не буде гарантувати йому конкретне місце у списку. Кандидату у будь-якому разі доведеться агітувати і за себе, і за партію. Його місце у списку визначатиме кількість голосів, відданих за нього, тому авторитетніші і популярніші за результатами голосування кандидати-партійці опиняться вище.
3. Більше не потрібно буде робити перевиборів в округах, якщо депутат складатиме повноваження. На його місце одразу ставатиме наступний за популярністю кандидат.

Ризики нового Закону:

1. Законопроект створює ризик публічного взаємопоборювання між однопартійцями. Два кандидати від однієї партії в одному окрузі можуть почати боротись не з опонентами з інших партій, а один проти одного, що негативно відобразиться на іміджі самої партії, яка їх висунула.
2. Законопроект створює ризик консервації існуючої політичної системи у форматі діючих парламентських політичних сил. Адже, за цим законом, перемогти на виборах зможуть лише розгалужені і багаті партійні організації, що зможуть залучити до свого списку максимальну кількість «ВІП-агітаторів», тобто авторитетних і популярних лідерів громадської думки, які, в своїй більшості, вже давно обрали собі парламентську партійну організацію.
3. Збереження політичної корупції. Партійні боси, хоч і втратять право визначати конкретне місце кандидата у списку, зможуть регулювати його місце непрямими методами. Наприклад, щоб збільшити імовірну кількість голосів для «потрібного» кандидата, його можна буде ставити в округ з більшою кількістю виборців, або в округ з більшою підтримкою даної політичної сили (за результатами ґрунтовного соціологічного дослідження). Партійний «вождь» також зможе вирішувати, висувати в окрузі одного чи двох кандидатів, тим самим підвищуючи або знижуючи шанси того чи іншого кандидата на потрапляння в раду.

Чи можливо мінімізувати згадані ризики? Так. По-перше, паралельно із цим Законопроектом, необхідно ухвалити і Законопроект Міністерства юстиції №2563 «Щодо фінансування діяльності політичних партій».
По-друге, необхідно ухвалити зміни до законодавства про політичні партії, якими зробити їх діяльність відкритою для суспільства, зокрема, через обов’язковість створення партіями власних офіційних сайтів і публікації на них усієї актуальної інформації про їх діяльність та усіх офіційних документів. Такий собі «Закон про доступ до партійної інформації». Подібний Закон дозволив би, нарешті, задіяти механізми партійної демократії і подолати партійну корупцію.
Але для цього необхідно ще підписати прийнятий новий Закон «Про місцеві вибори»…
 
Дмитро Сінченко, експерт Інституту Стратегічних Ініціатив