Театр необхідно відстояти!

Напередодні нового 2012 року влада Кіровоградщини підготувала не дуже приємний сюрприз для прихильників театрального мистецтва. Без будь-яких на те причин та без дотримання чітко визначеної законом процедури, було змінено директора Кіровоградського Академічного театру ім.Кропивницького.

Директором театру корифеїв довгий час був народний артист України, відомий і талановитий режисер, який любить класику і має на будь-що свій мистецький погляд. Його називають глибоко моральною та чесною людиною, яка не потрібна владі під час ремонту театру, коли освоюються величезні кошти і можна щось «умікнути».

Директор Львівського театру ім.Заньковецької висловив думку, що однією з причин звільнення Ілляшенка є те, що він глибоко національний режисер, який любив і створював українські образи, як за класичними творами, так і за сучасними, а це зовсім не пріоритет теперішнього керівництва держави. От влада й вирішила, що треба як найшвидше позбутись цього чесного директора-націоналіста.

За законом, рішення про зняття з посади директора театру мало бути прийняте на сесії обласної ради, за поданням профільної комісії з питань освіти і культури. Але ж в нашій країні всім глибоко чхати на ті закони… Тому, як не дивно, рішення про звільнення Ілляшенка винесла комісія з питань власності. На сесії обласної ради це питання навіть не стояло в порядку денному, його просто підписав голова облради Микола Ковальчук. Для таких як він, видно, закон не писаний, для них існує правило – «Закон це Я!».

Що ж натомість? Обласне керівництво вирішило зробити директором театру «заслуженого працівника культури» (а цей рівень значно нижчий від «народного артиста» Ілляшенка), керівника хореографічного(!) ансамблю «Конвалія» Ігоря Спінула. Навіть чудове обґрунтування для цього придумали – мовляв, Спінул гарний менеджер (з його то хореографічною освітою) і саме він зможе виправити ситуацію з ремонтом приміщення театру. А колишній директор, за словами губернатора, не схильний до ремонту та будівництва (виходить,що Спінул ще й знаний будівельник). Правда, влада не подумала, що це обґрунтування буде виглядати просто смішним в очах думаючих громадян (напевне, це не їхній електорат). Адже вже після першої прес-конференції нового директора стало ясно, що його призначено не через професійні якості, а через політичні уподобання. Пан Спінул розмовляє виключно російською мовою і для нього це «принципове питання». Про чесність нового директора ніде і ніхто не чув.

Дана подія збурила громадськість Кіровоградщини. Люди не змогли залишитись осторонь такого свавілля влади в питанні культурної та духовної перлини краю – театру корифеїв. У місті відбуваються мітинги та флеш-моби на захист Михайла Ілляшенка. Актори театру також беруть участь у всіх можливих акціях і навіть не виходять до глядачів на поклін, демонструючи своє ставлення до такого ганебного рішення влади. На захист колишнього директора виступили знані діячі культури нашої країни – Ада Роговцева, Богдан Ступка, Федір Стригун, Лесь Танюк, а також лідери опозиційних політичних сил.

Голова Кіровоградської обласної організації політичної партії «УДАР Віталія Кличка» Анатолій Ревенко на своїй прес-конференції заявив про те, що свою підтримку театралам висловив і Віталій Кличко. За словами пана Анатолія, його команда дослідила історію подібних змін директорів-митців на директорів-менеджерів (скоріше горе-менедженрів) і стикнулася з тим, що це завжди було на гірше.

До прикладу взяли Житомирський драматичний театр, в якому знаного режисера та народного артиста Леоніда Данчука замінили на знаного «менеджера», а точніше статистку Наталю Ростову (чи може обрали її завдяки «мистецькому» прізвищу?).

Після її приходу до керівництва різко зменшилась кількість нових постановок, з 9 при колишньому директорі до 2 вистав (і то не повноцінних, а легких жанрів - ситкоми та еротичні нариси). А весь річний репертуар, майже повністю складається з вистав, поставлених за часів Данчука, та гастролей сусідніх театрів. Та найпринизливішим є те, що левова частина часу віддається не на вистави, а для шоу гастролюючих зірок та на виставки-продажі, звичайно з цього ж можна мати величезні прибутки, які не порівняти з тим, що можна заробити за театральні вистави. От і виходить, що Житомир залишився без храму мистецтва.

Подібне сталось і з Полтавським театром. На думку Анатолія Ревенка, доля Кіровоградського театру не буде відрізнятись від вище названих. Тому він закликав громадськість не припиняти боротьбу за відновлення справедливості і пообіцяв й надалі підтримувати Михайла Ілляшенка.

Театр необхідно відстояти.