Интервью с главным режисером Житомирского театра кукол Юрием Тарасенко

Юрій Тарасенко - головний режисер Житомирського академічного обласного театру ляльок, людина, яка протягом життя дарує радість оточуючим своїм неперевершеним талантом, людина, яка створила більше 50 вистав, людина, яка власноруч протягом 26 років майструє ляльки, в які вкладає всю свою душу і серце.



Юрію, скажіть, будь ласка, коли Ви зрозуміли, що сцена - це ваше покликання?

- Ще в дитячому садку я зіграв свою першу роль Комара у п’єсі «Муха-Цокотуха». Потім почав брати активну участь у новорічних ранках. А в школі завжди розважав однокласників усілякими жартами, був душею компанії. Я давав позитивні емоції оточуючим, і мені це подобалось.

Пам'ятаю, що у ті шкільні роки потрібно було навчатися та працювати, але не було такого новорічного вечора або будь-якої іншої святкової події, в якій я не брав участі. Тоді і зрозумів, що не можу жити без сцени та публіки.

Чи були сумніви щодо вибраної Вами професії лялькаря?

- Ні, хоч спочатку я хотів бути актором. Але при вступі тоді ще до Харківського інституту мистецтв мій друг порадив опанувати лялькарство. Це рідкісний вид мистецтва, у якому потрібно мати талант художника, бути творчою людиною. Хоча моя мама хотіла щоб я став бухгалтером.



Це був час, коли свобода власної точки зору заборонялася. Була загальна для всіх думка, і її потрібно було притримуватися. Театр ляльок давав змогу дещо завуальовано, за допомогою метафоричної, образної мови, висловити точку зору. Мудрі люди все розуміли. Саме театр ляльок був єдиним місцем, де, за допомогою ляльок, можна було створити свій світ.

Чи були кумири, на яких Ви намагалися бути схожим?

- Так, я хотів бути схожим на Чарлі Чапліна, Аркадія Райкіна і на Юрія Нікуліна. Це мої кумири. Особливо мені імпонував Аркадій Райкін, який змінював образи, виступав у масках. Він був легендою.

Ви навчались у Харкові, а яким чином опинилися в Житомирі?

– Житомир ближче до Києва. Це старовинне прекрасне місто. Київ та Харків - великі міста. Мені це не дуже подобається. Коли приїхав сюди, одразу відчув симпатію до цього міста. Тут був потрібен головний режисер у театрі ляльок. Я зателефонував і ось так з 1989 року працюю головним режисером театру ляльок та живу в Житомирі. У скрутні часи також мав свій невеличкий приватний театр.

Яким чином розгорталась діяльність у вашому приватному театрі?

- Це був виїзний театр. Я приїздив до дитячих садків та шкіл з виставою «Секрети клоуна», демонстрував, як легко можна створити ляльку вдома.

Ви берете участь у розважальній програмі «Побрехеньки». Хто Вас запросив, і як, власне, був вигаданий персонаж, котрий працює з вами - лялька Грицько Теревенько?

- Запросив Костянтин Яновський. Це була творча людина, яка навколо себе вміла об’єднати різних за характером людей .У «Корчмі» відбулася перша зйомка. «Побрехеньки» - це, швидше, розвага для душі. Ми не отримуємо ніяких гонорарів, але отримуємо задоволення. Грицько Теревенько названий в честь мого дідуся, який воював, але був ще тим жартівником. Взагалі, цю ідею мені підказав Володимир Шинкарук. Я подумав: а, дійсно, чому б і ні? Приніс ляльку. Найкращі жарти я віддаю йому, його всі люблять та знають, часом навіть забувають, як мене звати (сміється).


Юрій Тарасенко та Грицько Теревенько

Є така чудова передача, у якій Ви теж берете участь, «Школа незвичайних наук». Як все починалось? Хто був автором ідеї?

- «Школа незвичайних наук» виникала поступово. З першої передачі ми почали працювати без сценарію, імпровізували. Автором ідеї була Антоніна Тугас. Я грав Професора. Передача соціально орієнтована на те, щоб ознайомити дітей з правилами пожежної безпеки. Так ми зняли більше 76 серій і далі продовжуємо знімати.


Професор Знахідка та Дракончик Коша

Як відомо, Ви розлучений. Як Ви ладнаєте з колишньою дружиною?

- Я був одружений з Антоніною Тугас, чудовою жінкою, але зараз ми підтримуємо стосунки, продовжуємо працювати, іноді родиною разом знімаємося для програми. Життя у нас одне, і прожити його потрібно гідно. У нас є чудова донька, і немає образи однин на одного.

Не збираєтесь вдруге одружуватись?

- Як сказав один з великих: «Той, хто одружується, чинить розумно, а хто не одружується — мудріше». Не знаю, до чого я більше схильний. Мабуть, до мудрості, але поживемо - побачимо!

Ваша донька у цьому році закінчила школу, чим планує займатися у майбутньому?

– Надійка вступила до Житомирського училища імені І. Огієнка на режисуру. Вона - дівчинка талановита. До речі, разом ми їздили на Сорочинський ярмарок. Я виступав у ролі конферансьє, донька співала. Вона ще з двох років почала зніматися у різних програмах, таких як «В гостях у Ксені», «Школа незвичайних наук». Дівчинка просто виросла на виставах, завжди була присутня на зйомках, і саме тому має бажання піти стежками своїх батьків.

Ви неодноразово брали участь у фестивалях. Ваші враження?

- На міжнародному фестивалі театрів ляльок у місті Вінниця ми отримали спеціальну відзнаку «За найкращу експериментальну роботу». Це був спектакль «Дон Жуан». А потім був диплом «Срібний осетр». Житомирський обласний театр ляльок є також неодноразовим лауреатом Міжнародного фестивалю «Подільська лялька». Брали участь у фестивалях у містах Молодечне (Білорусія), Волгоград (Росія), Котовіце (Польща).



Я вважаю, що фестиваль - це тоді, коли люди, які займаються однією і тією ж справою, об’єднуються і обмінюються досвідом. Але, на жаль, все відбувається по-іншому: конкуренція, заздрість, боротьба, - і вже отриманий диплом не приносить радості.

Можливо, Ви використовуєте якісь особливі елементи при постановці вистави?

- Звісно, обов’язково! При постановці вистави я намагаюся по-новому подивитися на старі речі. Режисер - це автор вистави. Також використовую обрядовість, будую вистави на спеціальних системах ляльок, намагаюся передати все, що лежить на душі та у моєму серці, не люблю і ніколи не використовую жорстокості.

Які у Вас найулюбленіші вистави?

- Мої авторські: «Івасик та Змія», чудова сімейна вистава, «Леся та ведмідь». Також «Золоте курча» (Ю. Орлов), «Зачарована рукавичка» (подружжя Златопольських). Все це веселі гарні вистави.

1 жовтня 2010 року Житомирський академічний театр ляльок святкує 75-річний ювілей. Що Ви готуєте до ювілею?

У театрі, завдяки директору театру — Віталію Дмитровичу Стрельцову, відбуваються зміни. Здійснюється ремонт, готується програма, і, звісно, запрошуються гості. У приміщені театру буде година привітань, подяк. Думаємо про те, щоб влаштувати концерт перед театром, запросити танцювальний колектив, будинок дитячої творчості, пантоміму, для того, щоб усе було гарно, весело та святково.



А яким взагалі буде ювілейний театральний сезон?

- У нас в репертуарі 34 вистави. Це вистави за українськими, російськими чеськими, югославськими, французькими казками, також українська та російська класика, новаторські постановки для дорослих «Дон Жуан», «Козацькі забави». «Козацькі забави», до речі, ми повеземо 11 жовтня в місто Запоріжжя. До новорічних свят театр готує нові інтермедії: вистава «Зачарована рукавичка», «Новорічна феєрія», «Бука» та багато інших.