Мишоловки від партії влади або руїни досягнуто.

            Ставленик президента на Житомирщині Сергій Рижук – людина доволі освічена та культурна, має сільськогосподарську освіту, грає.

            Повернутись до цієї теми мене змусила бачена ситуація, коли три міліціянти оточили жіночку, що торгувала дріб’язком і вимагали забиратися геть. Тітонька, плачучи, збиралась. При цьому кинула таку фразу: «Дебой (міський голова) перед виборами ходив між нами, обіцяв всіляку підтримку, а тепер?» Ось воно – а тепер?! Знаю про закиди, які зараз почнуться від багатьох читачів, про «місто повинне бути чистим», «як набридли ці торговці», «податки платити повинні всі» і таке інше. Жодним чином не займаю однобоку позицію захисту щодо, так званої, стихійної торгівлі, але тут потрібно детально розібратися та вирішити (саме вирішити, а не заборонити) цю проблему. Відфутболити людей з очей подалі найпростіше і, варто визнати, нинішня влада це вміло використовує. Розуміючи всю глибочінь порушеного питання, пропоную налаштуватись на довгий монолог та розглянути декілька аспектів і можливі шляхи вирішення цього питання.

            Про міліцію. Якщо виходити з рішення Житомирського міськвиконкому № 78 від 15 лютого 2012 року, то участь міліціянтів в недопущенні торгівлі на Хлібній, м’яко кажучи, є незрозумілою. Тим паче, дільничного з Смолянки. Тим паче, за усним наказом (виходячи з пояснень) начальника міліції громадської безпеки. Кому чинять небезпеку люди, які торгують заради виживання? Чому не складають протоколи про порушення інспектори «Інспекції з благоустрою». Питання ж абсолютно безпечне: протокол – штраф. Чи не мають повноважень на те? Як і незаконно створені муніципальні підрозділи міліції, такі собі, загони місцевої самооборони (або охорони міської влади). Може саме тому усно долучають «справжню» міліцію – аби залякати і тим самим питання вирішити? Тим паче, дивний підхід у міліції до продавців – вибірковий. Перед законом всі рівні – хіба бувають рівніші?

            Про торговельників. Проаналізувати економічний стан та соціальний статус торгового люду вулиці Хлібної та прилеглих територій не складає жодної проблеми. Звичайно, після введення заборони частина торговців пішли в инші місця, частина замаскувалася, торгуючи з автівок, а в частини нема можливости ні замаскуватися, ні перейти на легальні місця. Асортимент товару широкий: від нового до б/в, від продуктів та кормів для тварин до книжок та мишоловок. Наявність оцих людей на хідниках міст перебуває в прямій залежности від розвитку економіки країни: чим нижчий рівень розвитку економіки, а, відповідно, і соціального забезпечення, тим більше людей виживають завдяки торгівлі в різних місцях різним крамом. Тому оцінювати рівень розвитку економіки варто з цього аспекту, а не з пояснень та рекламних щитів. Негатив від цього явища: ускладнений прохід хідниками, забруднення, гамір. Позитив: можна поряд придбати різноманітні речі, як нові, так і вживані. Якщо тобі треба дешевий вживаний ключ чи гайка – будь ласка, не треба їхати через півміста до авторинку. Навіть мишоловки є. Найголовніше: ці люди не просять подачки у вигляді різних допомог та люблять працювати. Виживають самі в тих складних умовах і, повірте, зможуть дати собі раду.

            Про податки. Так, сплата податків – обов’язок кожного. Але податків з прибутку, а не поборів у вигляді обов’язкових платежів. Податки мають відповідати доходам. Має бути запроваджений принцип: великий бізнес – великі податки, малий бізнес – малі податки. Не навпаки, що відбувається тепер. Люди, які виживають самі, зможуть частково допомогти вижити іншим, але волочити тягар виконання бюджету – ні. Та вони й готові платити, але в розумних межах. Ну скажіть, чи зможе заплатити чолов’яга, який продає старі книжки, 500 гривень на місяць податку державі та 1000 орендної плати ринкові? Чи зможе це зробити бабуся-пенсіонерка, яка продає старе взуття та рукавички-спецівки (нові), які необхідні мені при ремонті авто?

            Шляхи вирішення. Прості, як світ і не мною придумані. Головне, втілити принцип «почую кожного». Навіть продавця мишоловок. Обов’язково індивідуальний підхід до кожного. Оцінити рівень прибутку не складе жодних труднощів. Навіть я, неспеціаліст, поспостерігавши декілька годин за окремим продавцем, зможу визначити приблизний його прибуток. А якщо долучити до цього спеціалістів з відповідних служб – матимете повну картинку прибутків тієї чи іншої особи. Обладнати місця для пільгової торгівлі. Недалеко, в центрі. Не варто виганяти людей на Крошню чи Мальованку – вони звідти неодмінно повернуться. Знову на хідник. Або двір. Для сільських бабусь, які привозять фрукти, городину, молоко ще й надати помічника-вантажника з числа працівників інспекції з благоустрою (чи будь-якого іншого комунального підприємства) – вони виконують роботу влади, забезпечуючи жителів міста якісними недорогими продуктами харчування. Було б гарно ще й автобуси за ними посилати в навколишні села. Де взяти місця? Якщо добре роздивитись, то на Хлібній є декілька закутків, де продавці не заважали б руху пішоходів. Для продуктів є молочний павільйон. А територія, визначена під сільськогосподарські ярмарки на Бориса Тена, біля ринку «Рада»? Використовується як стоянка тепер. Яку плату брати? Помірну, щоденно. Плату, яку людина може безболісно сплатити. Навіть продавець мишоловок та старого взуття. Скажімо, гривню-дві за годину.  Ще недавно ми бачили безліч паркувальників з касовими апаратами – вони могли б збирати плату. Можливо, варто дослухатись принципу: «що не можна заборонити – варто очолити»? Завжди слід розуміти, що ці люди – частина нашого суспільства, частина нас самих. Отже, просто заборонити їх не вдасться.

            Очевидно, що процес візуального «подолання руїни» шляхом заборони торгувати на вулицях, не вийшов. Навпаки, в останні роки продавців побільшало і в цьому питанні «досягнута стабільність». Не остатню ролю в заборонах, очевидно, грає фактор протиборства між обласною та міською владою, в якому продавці з Хлібної є лише інструментом досягнення чиєїсь мети. Адже всим відомо, що голова ОДА пообіцяв залишити людей на вулиці Хлібній, міський голова, навпаки, розігнати. Для того, щоб «подолати руїну» необхідно «почути кожного», навіть продавця старого баяна чи нової мишоловки. Інакше «покращення життя» не наступить. Навіть з новим баяном. І щоб не ставити собі згодом питання «що тепер?» варто ретельно озирнутися навколо – мишоловок від партії влади наставлено безліч. Навіть старих.

Юрко Градовський