«Дуже приємно, цар!»… або політична криза по-кіровоградськи

Дуже показовою є різниця між стосунками політичних сил на національному та місцевому рівнях. За логікою, формати коаліції та опозиції всеукраїнського рівня мали б дублюватись на місцях, а місцеві партійні осередки, дотримуючись партійної дисципліни, просувати ідеологічні постулати, проголошені їх лідерами. Проте на практиці ці речі жодним чином не пов’язані.

Вперше глибоку політичну кризу місцевого кіровоградського політикуму не вдалось замаскувати істериками довкола перейменування міста. 3-го червня, не зважаючи на численні мітинги під міськрадою прихильників проросійського Єлисаветграду і проукраїнського Кропивницького, до топонімічних питань депутати навіть не дійшли. Ба більше, вони не змогли навіть затвердити порядок денний. Після двох 10-хвилинних перерв, що тягнулись годинами, депутати просто розійшлись, не дійшовши згоди. Розійшлись на цілий тиждень…

Каменем спотикання стала пропозиція лідера фракції «Наш край» Андрія Табалова заслухати звіти заступників міського голови. Попри норми регламенту, голова відмовився включати це питання до порядку денного і взагалі – ставити пропозицію на голосування, аргументуючи це своїм небажанням це робити. Несприйняття жодної критики та ігнорування чужої думки завжди було візитною карткою нинішнього міського голови.

Однак, в знак протесту проти такого ставлення до депутатів, на затвердження порядку денного просто не вистачило голосів. Окрім фракції Нашого краю, Райковича не підтримали фракції Укропу, Опоблоку, Рідного міста, Самопомочі, частина депутатів фракцій БПП та Батьківщини.

Вірними Райковичу залишились більшість депутатів екс-регіоналів з БПП, більшість батьківщинівців, а також радикали і свободівці. Хоча в парламенті всі ці партії – офіційно в опозиції до президентської політичної сили.

Поділ між двома таборами, м’яко кажучи, дивний. І в одній, і в другій групі депутатів практично у рівній мірі представлені як «майданівці», так і екс-регіонали, як парламентська «коаліція», так і «опозиція». Отже, поділ відбувся не за політичним і не за ідеологічним принципом.

Ще яскравіше це стало помітно рівно за тиждень, 10-го червня, коли міськрада все ж відновила роботу і депутати об’єднувались у різних питаннях – по-різному. Причини депутатського демаршу різні, і у кожної групи, партії і навіть депутата вони свої. Так, варто передусім розрізняти кадрові, майнові та ідеологічні питання порядку денного.

Що тримає купи різні політичні сили і як Райковичу за тиждень вдалось відновити керованість міськрадою? Розглянемо кожну фракцію окремо.

1. БПП «Солідарність».

Партія влади в місті. Фракція розподілена на дві групи впливу: «заводчан» і «онулівців». На останній сесії фракція поповнилась «вільним радикалом», який і раніше, будучи членом виконкому, дозволяв собі критику дій міського керівництва. Демарш зробили і представники «онулівців», вочевидь через внутріпартійну конкуренцію. За тиждень фракція знову відновила дисципліну, очевидно, провівши «розбір польотів» і внутрішню дискусію за участі керівництва осередку.

2. Рідний край

Депутатська група партій «Наш край» та «Рідне місто». Перебувають в опозиції. Їх проекти рішень та пропозиції, у своїй більшості, навіть не розглядаються. Зокрема, міськрада досі не розглянула їх пропозицію по заступнику міського голови. Логічно, що саме вони вимагали звітів заступників. В ідеологічних питаннях намагаються дотримуватись нейтралітету.

3. ВО «Батьківщина»

Входить до складу промерської більшості. Проте, їх представника не затвердили на посаду заступника міського голови. В ідеологічних питаннях вони у гострому конфлікті з місцевою БПП, адже, на відміну від останніх, підтримують українську назву для міста. Проте в кадрових – чомусь солідарні з мером. Демарш кількох депутатів за тиждень вдалось зупинити.

4. ОпоБлок

Партія – в опозиції як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні. Їх представників не включили в комісію ЖКГ, не дали жодної посади в комісіях… Вони активно підтримали ріднокраївців у вимогах про звітування заступників. Проте в ідеологічних питаннях їх депутати виявляють дивовижну одностайність з БПП.

5. Європейський вибір

Депутатська група складається з радикалів та свободівців. Представника РПЛ обрали секретарем міськради, тому у всіх питаннях, окрім ідеологічних – абсолютна підтримка дій мера.

6. УКРОП

Входить до складу провладної більшості. На засіданні 3-го червня – разом із опозиційними депутатами вимагали звітів заступників міського голови. За тиждень це бажання у депутатів зникло повністю, і вони знову почали голосувати синхронно з БПП, навіть в питанні перейменування. Можливо, це пояснюється тим, що одному з членів фракції дали «хабар» - посаду начальника управління розвитку торгівлі?

7. Самопоміч

Партія також перебувала у складі провладної більшості, доки її представника не позбавили посади секретаря міськради. До того ж, позбавили за спробу протягнути більш демократичний регламент, який відповідав би діючому антикорупційному законодавству. Після цього самопомічани гостро критикують дії депутатської більшості. Але це стосується не всіх депутатів. Один із членів фракції, головлікар міської лікарні, вже тривалий час голосує спільно з БПП, ставши фактично першим перебіжчиком цього скликання.

Проте стабілізувалась ситуація не надовго. Скоро знову доведеться депутатів чимось «підкупати». А бюджет не резиновий, і всі найсмачніші статті вже давно розділені між потрібними людьми. Тому доводиться ігнорувати потреби як громадських активістів, так і звичайних виборців. Влада закриває пологовий будинок, у місті по-варварськи винищуються дерева, погіршується стан доріг, мешканців гуртожитку виганяють на вулицю… проблеми людей збільшуються швидко, а їх вирішення досі не видно. Проте, за бюджетний кошт проплачуються випуски «джинси» у місцевих комунальних та приватних ЗМІ…

Але головною проблемою є нерозуміння, що декомунізація має відбуватись не тільки на вулицях, але і в головах. Що міський голова – це не монарх і не диктатор. Що бюджет – це не годівниця для чиновників і депутатів. Що до думок громадськості треба прислухатись…

Дмитро Сінченко