Як служив у пана...

ВСЕРЙОЗ ПРО ГОЛОВНЕ (випуск 3)

Передмова до інтернет-версії.

Приємно, що перші два випуски цього бюлетеню викликали неабиякий резонанс – мій, екс-депутата Житомирської міської ради п’ятого скликання, головного редактора «КРОК Радіо» Іваницького Ігоря Миколайовича, робочий телефон останнім часом нерідко «перегрівається», люди навіть приходять для особистого спілкування, кожен зі своїм – хто шукає допомоги, хто – допомогу пропонує.

Зрозуміло, вистачає і «незадоволених». Мені не звикати, хоча висловлювання: «Маніпулятивні не документи, а інтерпретації» - насмішило. Себто достовірність фактів (підтверджених копіями відповідних документів) не заперечується. То при чому тут «інтерпретації»? Кожен сам почитає – сам і висновки зробить (якщо комусь здасться: «усьо нормальок» - то теж інтерпретація… suum cuique).

До речі, ще раз підкреслю виключно документальний характер моїх публікацій – нарікання на «складність» викладеного, з одного боку – справедливі, хоча з іншого – саме цим я запобігаю звинуваченням у необ’єктивності (плітками і чутками не переймаюся принципово, і «потерпілі» та «свідки» - то не моя компетенція). Тим більше, що значна частина опублікованого – ретельно приховується, і за деякими документами стоїть ціла низка «оперативних заходів» з метою їх отримання.

Дійсно, було б наївним вважати, що то є вичерпна добірка – хоча кожен, хто має щось заперечити або додати – може зробити це будь-коли, реквізити для спілкування вказано наприкінці кожної публікації, – але за однієї умови: також – виключно на документальних підставах. І не патякати про якісь «інтерпретації».

Цей випуск… своєрідний старт циклу під загальною назвою «Як служив у пана». Служба – ось що поєднує багатьох з фігурантів моїх публікацій. Хоча точніше було б сказати не «служба», а «прислуговування» - боягузливі і мовчазні, або крикливі, хоча не менш того боягузливі – всі вони частина потужного корупційного механізму. «Не знав, не бачив, хотіли як краще» - то не виправдання. Не буває чесного керівника, який не бачить і не знає, що в нього з під носу цуплять все, що заманеться. Навпаки, будь-яке шахрайство або злодійство має свого організатора і ватажка, а "дурні” підлеглі бувають лише у дурного керівника.

Який піп – такий і прихід. Який пан – така й челядь.

Отже, в цьому випуску:

«Квартирный вопрос», і як його вирішують «слуги народу»
Швидкорозчинні мільйони, або «Что нам стоит дом построить?»
«Кто хозяин в доме?» - особливості приватизації готелю «Житомир»




А перш ніж продовжити вивчення особливостей місцевого самоврядування по-житомирські, так би мовити «для контрасту» – досить типова історія типового житомирянина.

Тричі, ще з 2007-го року, звертався «пересічний громадянин» Володимир Петрович до Житомирського міського голови Шелудченко В.Т. з проханням про вирішення питання виділення йому земельної ділянки для будівництва житлового будинку. Міська влада не залишила його клопотання поза увагою – з 12.03.2008 його заяву було взято на облік у першочерговому списку.

Зрадів було Володимир Петрович, аж допоки не дочитав офіційну відповідь і не зрозумів – «Положення», відповідно до якого цей облік здійснювався – вже скасоване, тим самим міськвиконкомом. Та й списки прийнятих на облік… десь там – в управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища – «для врахування можливості визначення резервних територій під садибну забудову при коригуванні генерального плану міста».



Що ж, Володимир Петрович, як людина у віці, розуміє, що «врахування» потребує часу – то ж вирішив почекати. І чекав, аж допоки не натрапив на перший випуск «Всерйоз про головне», у якому з подивом прочитав: «Надати… земельну ділянку… 0,15 га за адресою вул.Соснова, 24… для будівництва та обслуговування житлового будинку… Підстава: клопотання від 13.11.2009 року». Як же так? – поцікавився «першочерговик», - моє ж клопотання було взято на облік значно раніше? А так, Миколо Петровичу, бо не лише за цією адресою (та й не про Вашу вдачу отримати землю у такому районі), та ще й на підставі клопотань навіть і від поточного, 2010-го, року… піклується, як бачите, управління містобудування деякими із громадян – бо саме «висновок управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища» вказано підставою для задовлення суттєвої кількості подібних клопотань… «враховує можливість» управління. Бо «врахуєш» ти – «врахують» і тобі, головне – добре врахувати, хто й що має владу «враховувати». Кому безкоштовно роздано землю в елітних районах міста – про це вже йшлося у попередніх випусках (ну «хто Ви такий», Миколо Петровичу, у порівнянні з ними?), наразі ж про те – кому і як «врахувалося».



«КВАРТИРНЫЙ ВОПРОС», І ЯК ЙОГО ВИРІШУЮТЬ «СЛУГИ НАРОДУ»

Ні, не залишився без затишної діляночки в лісо-парковій зоні на узбережжі Тетеріва і начальник управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, головний архітектор міста Руденко Сергій Іванович. Не для себе – для сина, Руденко Юрія Сергійовича – нехай «дитина» садочок розводить на десяти сотках в провулку Нагірному, 14. Але ж там – сарайчик хіба що поставити? А жити де? В чергу ставати? На «соціальне житло»?

З іншого боку, заступник міського голови Гундич І.П., враховуючи вже згадані тонкощі врахування при «визначенні резервних територій» та їх цільового призначення паном Руденко… ото ж сідає вдячний Ігор Петрович і пише листа. Та не турецькому, як щирий козак, султану – пише генеральному директору фірми «Т.М.М.», тієї самої, що побудувала будинок №4 по вул.Чорновола – з якого й була винна місту певну кількість тих самих «соціальних» квартир. Скептики ще дивувалися: ну яке може бути «соціальне житло» в будинку елітного класу? Як бачите – знайшлося.


І заселився шановний Сергій Іванович, головний архітектор міста, в квартиру №15 жилою площею 62,5 кв.м (загальною 118,69 кв.м) цього будинку… та й справді – не в «хрущобі» ж мешкати митцю? А вже рішенням виконкому Житомирської міськради №218 від 25.03.2010р. згадану квартиру виведено з числа службових і передано Руденко Сергію Івановичу «з метою залучення та заохочення кваліфікованих спеціалістів у сфері містобудування та архітектури».


І дарма, що міська прокуратура свою точку зору на рівень кваліфікації нинішньго головного архітектора виклала ще влітку минулого року – у Протесті на рішення сесії Житомирської міської ради від 24.12.2008 року №815 «Про затвердження концепції реконструкції центральної частини міста Житомира»:

«… в ході перевірки встановлено, що самої Концепції, як фундаментально оформленої не існує, а є так звані ескізні передпроектні проробки з пояснювальною запискою, що підготовлені поверхово, без врахування вимог законодавства України… конкурсу не проводилося, а навпаки автор проекту Руденко С.І. одночасно очолював містобудівну раду, займав посаду в.о. начальника управління містобудування архітектури та дизайну міського середовища… сам собі погодив ескізні проробки та й ще висловив собі подяку.»

(виділено ред.)



Хтось скаже: подумаєш, дрібниця яка – одна квартира. Не одна, шановні, яж ніяк не одна. Не стану наполягати, що решти вистачило б на забезпечення житлом фантастично монументальної черги пересічних житомирян… дійдемо свого часу й до решти (а хто уважно читав попередні мої публікації – і сам ще про одненьку таку саму «соціально-елітну» вже знає). Ми ж наразі дещо «знизимо рівень» і ознайомимося з окремими н’юансами та перспективами будівництва тих – які для «пересічних».



ШВИДКОРОЗЧИННІ МІЛЬЙОНИ, або «ЧТО НАМ СТОИТ ДОМ ПОСТРОИТЬ?»

Для початку наведу ще раз фрагмент копії «Зведеної довідки про результати ревізії бюджетів на території Житомирської області (витяг по м.Житомиру)», проведеної ГоловКРУ України за період 2007, 2008 та перше півріччя 2009 року (повністю текст було опубліковано в попередньому випуску «Всерйоз про головне»).


Деякі необхідні пояснення.

По-перше – що таке «комунальне підприємство»? Це підприємство, засновником і власником якого є представницький орган територіальної громади – міська рада (взагалі то власником – теріторіальна громада, тобто – це наше з вами спільне підприємство, керувати і наглядати за яким ми з вами «довірили» виконавчим органам міської ради – зокрема її, влади, очільникам – міському голові, заступникам, керівникам управлінь, комунальних підприємств тощо). Теоретично існування кожного з цих підприємств має сенс, якщо воно не лише приносить копійочку до бюджету міста (ми ж таки вкладаємо в нього власне майно та кошти), але й, що головне – виконує якусь корисну для міста в цілому функцію: перевозить пасажирів, ремонтує вулиці, прибирає сміття тощо.

КП «Житомирбудзамовник» - будує… точніше – будувало. Ще кілька років тому – найпотужніший оператор на місцевому ринку будівництва житла, сьогодні – банкрут:







Досить «смілива» (щоб не сказати більше) заява, особливо якщо врахувати:

«Представник боржника (КП «Житомирбудзамовник» - прим.ред.) в судовому засіданні 06.11.2009р. усно не заперечив щодо порушення справи про банкрутство…Окрім того, представник боржника підтвердив, що заперечення щодо вимог ініціюючого кредитора відсутні, так само як і щодо правомірності порушення справи про банкрутство»

«Так в чём правда, брат?» - «не намерен давать согласия» чи «не заперечив»?

Вишукана суперечливість слів і дій нинішньої міської влади скоро вже, певно, стане темою для анекдотів. Але оця «покірність долі» - зовсім не анекдот, адже мова йде не лише про втрачені чималі бюджетні кошти – надію отримати власне житло втратила значна кількість тих самих «пересічних громадян» (вони ж бо не «кваліфіковані спеціалісти у сфері містобудування та архітектури», тому багатьом із них довелося вкладати ще й власні гроші).

Цілком законно постає питання на кшталт «где деньги, Зин?»:

10 824 764,81 грн. – загальний борг підприємства, це при тому, що вартість його майна визначено в сумі 356 381,09 грн. (3-кімнатна квартира в центрі? але де ж техніка, обладнання, виробничі та будівельні майданчики тощо? розчинилися?), а стосовно природи 3 524 977,31 грн. дебіторської заборгованості можна судити за висновками ГоловКРУ – 2,7 млн.грн. то є «поворотна безвідсоткова допомога» (у т.ч. 800 тис.грн. – керівнику підприємства... йому одному?), «поворотність» якої, мяко кажучи…

«Очманіли від того, що вони що хочуть, то роблять, і їм нічого за це немає!» (Сергій Рижук) – чи можна знайти вдаліше визначення тому, що відбувається в нашому міському господарстві? Ще до цієї каденції склалося, що комунальні підприємства зазвичай неохоче діляться своїми прибутками з міським бюджетом, але щоб так: «скільки хочу, стільки й хапаю», - та ще й не з прибутків, а з громадського і позиченого, «з ознаками штучного доведення до банкрутства»… хазяйнуємо?



«КТО ХОЗЯИН В ДОМЕ?»

Деякі цікаві особливості приватизації ЦМК «Готельне господарство «ЖИТОМИР»

Епопея з приватизацією цілісного майнового комплексу «Готельне господарство «Житомир» - також комунального підприємства, - набула розголосу ще 2005-го року: прибутків підприємство не показувало – тож і до бюджету надходило дірка від бублика, - а оціночна вартість об’єкту вже на той час складала близько 25 млн.грн. – і це були більш ніж «грубі гроші». Саме тоді, 2005-го, спробі звільнення директора готелю Юрія Опанащука став на заваді «трудовий колектив» (http://zhzh.info/news/2007-5-21-1275).

А у 2007-му, з четвертої за рік спроби – під самі новорічні свята, той самий «трудовий колектив у формі Товариства з додатковою відповідальністю «Готель Житомир», спеціально для цього створеного 28.09.2007р. – отримав право приватизувати єдиний майновий комплекс комунального підприємства «Готельне господарство «Житомир» шляхом викупу (http://zhzh.info/news/2007-06-01-1316). Якщо хто «не в курсі», від конкурсних форм викуп відрізняється тим, що здійснюється по «оціночній вартості», яка зазвичай суттєво, інколи майже вдвічі, нижча за ринкову – скептично налаштовані незалежні фахівці називали цифру у 80-90 мільйонів проти визначеної для «викупу» суми у 51 993 095,46 грн., що для 2007-го року зовсім не дивно – «кризою» й не пахло, інвестиційна та ділова активність у розпалі. Втім, варто було бачити, як і ці 52 мільйони затято ділилися при затвердженні міського бюджету на 2008-й рік… але… вже в жовтні 2009-го стало остаточно зрозуміло – грошей не буде:

«Прокуратурою міста Житомира під час проведеної перевірки встановлено порушення під час приватизації комунального підприємства «Готельне господарство «Житомир».

Як повідомив «Журналу Житомира» перший заступник прокурора області Анатолій Чумаченко, покупець (підприємство «Готель «Житомир», від імені якого виступив його директор), подавши заяву на приватизацію єдиного майнового комунального підприємства «Готельне господарство «Житомир», у визначений термін зобов’язаний був сплатити за вартість об’єкта майже 52 млн. гривень.

Однак покупець не виконав умови договору і не розрахувався за придбаний об’єкт приватизації упродовж 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору.

На підставі цього Господарський суд Житомирської області, розглянувши позов, прийняв рішення про розірвання договору купівлі – продажу єдиного майнового комплексу комунального підприємства „Готельне господарство „Житомир”, укладеного між Територіальною громадою м. Житомира та Товариством з додатковою відповідальністю „Готель Житомир”.

Окрім цього, за рішенням суду, покупець, що порушив умови договору, на користь територіальної громади міста Житомира в особі Житомирської міської ради повинен сплатити понад 5 млн. грн. пені та більше 10 мільйонів – неустойки.»

(виділено ред., джерело - http://zhzh.info/news/2009-10-16-5960)

Та це – лише інформація «для широкого загалу». Бо найцікавіше, що виявлено під час прокурорських «досліджень», так і залишилося у матеріалах відповідних перевірок:

«… 11.07.2008р. та 29.07.2009р. … шляхом внесення змін та прийняття нової редакціі Статуту… одноособовим засновником (учасником) юридичної особи-покупця став Опанащук Ю.Я., який є директором як КП «Готельне господарство «Житомир» так і директором у ТДВ «Готель Житомир» (одночасно і депутатом Житомирської міськради – прим.ред.)… Таким чином трудовий колектив… який за рішенням двадцятої сесії… отримав право на приватизацію… фактично усунений – виведений з процесу приватизації» (виділено ред.)



Це не шахрайство? Та ще й «у особливо великих розмірах»?... І які наслідки, спитаєте ви?...

До речі, Юрій Якович Опанащук і посьогодні продовжує бути одноособовим «хазяіном» готелю (http://zhzh.info/news/2009-12-03-6265)– і не журиться, навпаки… так само як і Сергій Іванович Руденко продовжує вимальовувати ескізи «світлого майбутнього» Житомира, одночасно справно «враховуючи можливості» маніпуляцій земельними ресурсами міста. Тема відповідальності керівника КП «Житомирбудзамовник» також якось тихенько «зійшла на нєт». Влада мовчить: мовчать депутати, мовчить міський голова і його «команда»… все влаштовує? Ворон ворону ока не виклює?


«Маніпулятивні не документи, а інтерпретації» - так висловилося з приводу моїх публікацій вороненя зі зграї… Перепрошую, а як ще можна інтерпретувати викладені тут документи?



Добірку вміщених матеріалів зробив і прокоментував
координатор Житомирського Антикорупційного Руху,
екс-депутат Житомирської міської ради п’ятого скликання,
головний редактор «КРОК Радіо» (102,2МГц)

Ігор Миколайович Іваницький

Довідки та пропозиції:
тел. 47-00-60, 413-714; вул.Домбровського, 86, секція 257, «КРОК Радіо» – в робочі дні.
E-mail: [email protected]