Традиційне вбраня та їжа на Житомирщині

3давнiх давен на з’єднаннi Полiсся та чорноземного лiсостепу проживали рiзнi народи, якi жили полюванням та збиранням, рибалкою, тваринництвом та землеробством. В II-VI сторiччi на пiвднi i в центрi сучасної областi поселились схiднослов’янськi племена антiв. В Х-ХII сторiччi територiя Житомирщини належала до Київської Русi, згодом Володимиро-Волинського, а з 1199 року Галицько-Волинського князiвства. 

В 1362 роцi цiєю територiєю заволодiли литовськi феодали, а пiсля Люблинської унiї 1569 року - шляхетська Польща. Пiсля воз’єднання правобережної України з Росiєю в 1793 роцi територiя Житомирщини входила до складу Волинської губернiї, заснованної в 1797 роцi. Її центром спочатку був визначений Новоград-Волинський, але вже в 1804 роцi губернською 'столицею' став Житомир.

Всього на територiї Житомирської областi проживають представники 85 народностей, найбiльшу частину населення складають українцi та росiяни. Вiдмiнною рисою населення Житомирської областi завжди була висока частина полякiв, кiльксть же бiлорусiв,незначна, незважаючи на її сусiдство з Бiлорусiєю. Cеред iнших малочислених народiв значну частину займають євреї.
 

Кулiнарні смаки та страви Житомирщини

Цi основнi народи за багато сторiчну iсторiю склали кулiнарну основу смакової гами страв Житомирщини. Щоб там не казали бiлоруси, але деруни в цьому краї завжди бажанi на столi любої родини, не даремно тут був проведений у вереснi  2008 року перший в Cвiтi фестиваль- 'Свято дерунiв', у мiстi Коростенi. Їдять їх з сметаною та рiзноманiтними соусами якi тiльки iснують, начиняють рiзним фаршем, сиром, грибами та овочами. 

Як говорять в службі доставки страв Mister Aм, тут вiддають перевагу рiзного виду капуснякам, супу з кльоцками, крученикам з салом, пирогу з печiнки та звичайно ж поважають кролика у сметанi, фаршировану рибу та тушковану качку. Польська кулiнарна культура принесла на Житомирщину любов до рiзноманiтних варених та твердо копчених ковбас, якi в гарячому та холодному вигляді ввійшли у повсякденне харчування. 



Єврейська кухня – утворилася пiд впливом релiгiйних законiв щодо їжi ('кашрут') та кухонь багатьох народiв. Золоте правило каже: з невеликої кількостi харчiв вмiй зробити якомога бiльше страв-кугл, човлент, цимес, 'вушка Хамена'. I звичайно Житомирщина це батькiвщина славнозвiсної української горiлочки 'На бруньках', хто б там що не казав, але правда рiч вперта…

Віддаленість цього етнографічного регіону від крупних промислових і культурних центрів, несприятливість природних і географічних умов життя спричинили ізольованість культурно-побутових та економічних процесів його розвитку.



 

Житомирський одяг

Житомирський одяг з дитинства причарував геніальну поетесу Лесю Українку. У своєму рідному селі Колодяжному вона завжди носила народні строї. Поетеса захоплювалася орнаментами вишивки, розуміючи їх високий естетичний смак, глибоке осмислення народом поезії навколишньої природи, відчуваючи давню магію символів і знаків, що збереглись у вишивках. Мати поетеси Олена Пчілка звернула увагу на самобутність і красу вишивки й уперше в Україні видала альбом орнаментів вишивки, що вийшов друком 1877 року. 

Вишивали за волинсько-подільськими мотивами діти Олени Пчілки — Леся Українка та Ольга Кривинюк. В Київському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки зберігаються клаптики домотканого полотна з родини Косачевих із зразками різних узорів вишивки рідного краю. Одна з вишитих сорочок Лесі Українки донині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

На Житомирі поширені жіночі сорочки, що густо призбируються навколо шиї, мають виложистий комір і чохли. Чоловічий костюм на Житомирі був дуже стриманий щодо оздоб. Святкове вбрання чоловіків складалось із сорочки, яка мала широку вишиту маніжку, стоячий або виложистий комір і чохли, на які рясно призбирували рукав сорочки. 

Для Житомирщини характерною є вишивка червоного з синім або чорним кольорами, що суцільно вкриває рукав сорочки. Поряд з «занизуванням» набуває поширення дрібний хрестик. В житомирській вишивці використовуються нескладні орнаменти, які утворюються з ритмічного повтору окремих або вписаних один в другий ромбів, восьмикутних зірок, ламаних ліній. 

У 30-х роках XX століття на території Житомира поширилася так звана «писана», або «рисована», техніка шитва. Це умовно вирішені рослинні орнаменти з різноманітних за формою листочків, пуп'янків, квітів. Техніка, нагадуючи гладь, має ту особливість, що попередньо на полотні вільно, від руки, малюється майбутній малюнок. 

Форми окремих елементів усуціль зашиваються червоним кольором, надаючи їм площинності й підкреслюючи декоративність. Іноді контур червоної квітки обводиться чорним, завдяки чому весь малюнок набуває чіткості, графічної виразності. Вишивка «писаних» сорочок і рушників потребувала особливого вміння й художнього смаку. У кожному селі були свої найкращі вишивальниці. Так, у селі Болотня уславилася мати народної художниці Марії Приймаченко Параска Василівна. В дитинстві вона також малювала односельцям узори на рушник» й сорочки.